П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/478/20
Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Білова Ігоря Валентиновича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області (правонаступник Головного управління ДФС у Миколаївській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, на теперішній час реорганізовано в Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївської області), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2019 року №Ф-66507-17 в сумі 39 922,74 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 01.01.2017 р. набули чинності зміни п.2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464 - VI ( далі - Закон №2464 - VI) про обов'язок сплати платником єдиного внеску, у разі неотриманння доходу (прибутку).
До того ж, на її думку, даними змінами (діяли до 03.10.2017 р.) було визначено, що єдиний внесок для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пропорційно до сплаченого єдиного внеску.
Оскільки, на думку позивача, відсутні відомості, на підставі якого пункту 2 чи 3 контролюючий орган здійснив нарахування ЄСВ, є підстави вважати, що ця вимога є протиправною.
Далі позивачка звертає увагу, що ст. 9 Закону №2464 - VI встановлює, що обчислення єдиного внеску органами доходів та зборів, у випадках передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За відсутності проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, як вважає позивачка, відсутні належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 39 922,74 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження, у задоволенні позову ОСОБА_1 . відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка певний період часу перебувала в статусі фізичної особи-підприємця. Ураховуючи, що законодавець 06.12.2016 р. вніс зміни в Закон №2464 - VI, з 01.01.2017 р. у позивачки як фізичної особи-підприємця виник обов'язок сплачувати єдиний внесок, у тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.
За підрахунками суду, за період 2011 - 2013 роки утворився борг щодо сплати ЄСВ в сумі 10 970,78 грн., який, у зв'язку з передачею функції з адміністрування єдиного внеску до податкової служби став контролюватися даним органом.
Інша сума боргу сформована за обліковими даними з інформаційної системи органу доходів і зборів, які є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначені такі підстави.
Перша - це, ненадання контролюючим органом інформації, на підставі якого пункту (2 чи 3) ч.1 ст. 7 Закону №2464 - VI було здійснено нарахування ЄСВ ОСОБА_1 , тобто не визначена база нарахування.
Друга - відсутність надіслання ОСОБА_1 вимоги щодо сплати ЄСВ за період 2011 -2013 роки. Між іншим, на думку представника, за визначенням, наведеним у п.6 ч.1 ст. 1 Закону №2464 - VI, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів та зборів у випадках, передбачених цим Законом.
У зв'язку з відсутністю клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог пункту 1 статті 311 КАС України.
Фактичні обставини справи.
Дата державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця відбулася 03.03.1994 р.
Згідно з обліковими даними з автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 03.03.1994 р. була взята на облік в Миколаївському управління ДПІ у м. Миколаєві ГУ ДПС у Миколаївській області.
07.06.2007 р. державним реєстратором внесено в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) відомості про ОСОБА_1 як про фізичну особу - підприємця на підставі реєстраційної картки (форма 10).
ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2007 р. по 31.12.2007 р. знаходилася на спрощеній системі оподаткування, згідно її заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 11.06.2007 р. за № Е/5641. На вказаній системі оподаткування ФОП ОСОБА_1 знаходилася до 31.12.2013 р.
З 01.01.2014 р. по 05.02.2020 р. ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування.
У зв'язку з набранням чинності з 11.08.2013 року Закону України від 04.07.2013 року №406-УІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи", функції з адміністрування єдиного внеску передано Державній податковій службі України в Миколаївській області.
01.10.2013 р. від Пенсійного фонду до податкового органу передані відомості про наявність у позивачки за період 2011 - 2013 роки боргу в розмірі 10 970, 78 грн., а саме:
- за 1 - 4 квартал 2011 року в сумі 4 010,30 грн;
- за 1 - 4 квартал 2012 року в сумі 4 572,42 грн;
- за 1 - 2 квартал 2013 року в сумі 2 388,06 грн.
З інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 випливає, що борг станом на 01.10.2013 р. складає 10 970,78 грн.
Далі, розрахунок недоїмки складається таким чином:
- за 3 та 4 квартал 2013 р. в сумі 2 412, 7 грн;
- за 2017 р. - 8 448 грн;
- за 2018 р. - 12 828,72 грн;
- за 2019 р. - 5 508,36 грн.
07 листопада 2019 року відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу(недоїмки) за №Ф-66507-17 в сумі 39 922, 74 грн, яку позивач отримав 20 січня 2020 року.
Також, податковим органом до матеріалів справи додано звіти ФОП ОСОБА_1 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період 2017 - 2020 роки.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
ОСОБА_1 отримала офіційного підтвердження статусу ФОП, шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
08.07.2010 р. був прийнятий Закон №2464 - VI, який набрав чинності 01.01.2011 р. і який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
У своїй первісній редакції, стаття 1 даного Закону встановлювала, що Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.
Далі, у зв'язку з набранням чинності з 11.08.2013 року Закону України від 04.07.2013 р. №406-УІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи", функції з адміністрування єдиного внеску передано Державній податковій службі
Стаття 4 Закону №2464 - VI (у всіх наступних редакціях) унормовувала, зокрема, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності є платниками єдиного внеску.
Також з початку дії вказаного Закону в статті 6 був закріплений, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема:
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
- подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу (п.3 ст. 7 Закону №2464 - VI в редакції з 28.12.2014 р. ).
Скаржник, не погоджуючись з рішенням суду щодо нарахування її довірительки єдиного внеску вказує на те, що остання заяву про те, що вона обирає спрощену систему оподаткування подавала до податкового органу у грудні 2011 р.
Як випливає з матеріалів справи, дійсно заяву про намір перебувати на спрощеній системі оподаткування ФОП ОСОБА_1 в останній раз подавала 14.12.2011 р. за №Е/1708. Проте, на підставі вказаної заяви нею здійснювалася підприємницька протягом 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р.. З 01.01.2014 р. ОСОБА_1 перейшла на загальну систему оподаткування.
Частина 12 статті 9 Закону №2464 - VI унормовує, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Позивачка не оспорює факту, що в період з 01.07.2007 р. по 01.12.2013 р. займалася підприємницькою діяльністю як фізична особа підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, обставини щодо сплати або несплати єдиного внеску позивачка не пояснює.
В апеляційній скарзі робиться наголос на тому, що відсутні належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску на суму 39 922,74 грн.
Однак, на думку суду апеляційної принцип змагальності сторін передбачає покладання тягаря доказування не тільки на суб'єкта владних повноважень але і на позивача, який повинен довести обґрунтованість свого позову. Разом з тим окрім наголосу на те, що суб'єкт владних повноважень не довів наявність боргу про сплату єдиного внеску, позивачка не надає з приводу його сплати жодного документа.
Довід скаржника про те, що відсутні докази направлення позивачки вимоги про сплату єдиного внеску в період 2011-2013 роки не є таким, що впливає на правильність вирішення спору.
Так , на думку суду апеляційної інстанції, наведена обставина, не може звільняти платника єдиного внеску від відповідальності за неуплату єдиного внеску , беручи до уваги також те, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Також, в апеляції позивачка стверджує, що з 4 -го кварталу 2012 р. не подавала податкову звітність як фізична особа підприємець.
Вивчаючи даний довід, колегія суддів вважає, що наведене вище законодавство, а саме ст. 6 Закону №2464 - VI зобов'язувало платника подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом. За указане правопорушення суб'єктом владних повноважень застосовувалися фінансові санкції, проте недоїмка це несплата єдиного внеску.
В матеріалах справи відсутні дані, яким чином розраховувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску платника, за умови відсутності здійснення господарської діяльності.
З 01 січня 2017 року до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Відповідно до ч.4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
При цьому недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Верховний Суд, розглядаючи подібні правовідносини, висловив у рішенні від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, наступну правову позицію.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Провівши системне тлумачення правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що що ключовим при вирішенні даного спору, є факт перебування ОСОБА_1 в статусі фізичної особи-підприємця та несплата нею за певний період мінімального страхового внеску. Обставини, яким чином податковим органом встановлена заборгованість, тобто на підставі інформаційної бази даних ІС «Податковий блок» або на підставі податкової перевірки правового значення для вирішення даної справи не має.
Позаяк, суд першої інстанції при вирішенні справи правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і не допустив порушень процесуального права, які б вплинули на правильний розгляд справи, є підстави, відповідно до ст. 316 КАС України, для залишення апеляції без задоволення, а рішення суду - без змін.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до п.10 ч.6 ст. 12 КАС України суд правомірно відніс дану справу до незначної складності та розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження.
Керуючись статтями: 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Білова Ігоря Валентиновича, що діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області (правонаступник Головного управління ДФС у Миколаївській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 08.10.2020 року.