П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3729/20
Категорія: 106020000
Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Черкасовій Є. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення,-
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в/ч НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 17.10.2018 року включно;
- стягнути індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 17.10.2018 року включно в сумі 118201,59 грн. з урахуванням відрахувань.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач з 10.03.2011 по 23.06.2016 роки проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , а з 24.06.2016 року по 17.10.2018 року у в/ч НОМЕР_1 , під час якої нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі, а саме, не нараховувалась та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано військову частину нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у сумі 4503,21 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року, як таке, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким:
- визнати протиправними дії військової частини щодо нарахування та виплаті не в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечена період з 01.12.2015 року по 17.10.2018 року включно;
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 17.10.2018 року включно в сумі 117167,30 грн. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 17.10.2018 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови КМУ від 17.07.2003 року №1078.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що не погоджується із визначеним судом базового місяця для обчислення наростаючого індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, та наполягав, що відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007 року № 1294, якою було востаннє підвищено посадові оклади військовослужбовцям, базовим місяцем є січень 2008 року.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 10.03.2011 року по 23.06.2016 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , яка зарахована на грошове забезпечення до в/ч НОМЕР_1 , а з 24.06.2016 року по 17.10.2018 року у в/ч НОМЕР_1 .
20.01.2020 року позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з заявою щодо нарахування та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року в сумі 86054,90 грн.; проведення перерахунку та доплати індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 року по 17.10.2018 року; виплати компенсації за невикористані дні відпустки учасникам бойових дій; нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на всю суму заборгованості станом на дату повного розрахунку; нарахування та виплати мені середній заробіток за період з 18.10.2018 року по дату повного розрахунку, а також щодо витребування документів.
Листом від 24.02.2020 року за № 475/4/335 в/ч НОМЕР_1 , з посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, викладених у листі від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2, повідомила про відсутність підстав для виплати (перерахунку) індексації, відповідної компенсації та середнього заробітку.
Зазначена відмова зумовила ОСОБА_1 звернутися до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав протиправну бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, та вважав, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язати військову частину здійснити нарахування індексації грошового забезпечення позивачу за вказаний період у сумі 4503,21 грн.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.3 ст.2 та ч.1 ст.7 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч. 2 ст.19 Закону).
Статтею 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Згідно статей 1 і 2 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно статті 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078.
Згідно з пунктом 1-1 цього Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 6 зазначеного Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як встановлено судом першої інстанції, індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена позивачу лише за грудень 2015 року, з січня 2016 року по жовтень 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.59,60).
Між тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 17 жовтня 2018 року та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення та вважає їх помилковими з огляду на наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року в редакції від 24 лютого 2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, було змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до п.4 цієї Постанови №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.
Так, п.5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п.2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 %.
Отже, відповідно до п.5 вказаного Порядку, проведення індексації грошових доходів населення, індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення не нараховується.
Разом з тим, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по 17 жовтня 2018 року немає.
За таких обставин, грошове забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по 17 жовтня 2018 року індексації не підлягає, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Надаючи правову оцінку рішення суду першої інстанції в частині належності обраного способу захисту, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.
За правилами пунктів 3 та 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту цієї норми процесуального закону випливає, що вимоги про визнання дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень протиправними може бути заявлена в адміністративному позові виключно разом з вимогами про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій (вчинити певні дії), які повинні бути спрямовані на відновлення порушеного права.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, що передбачено частиною другою статті 5 КАС України.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 14.11.1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003р. № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Саме на ефективний захист порушеного права вказують і положення пунктів 3, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України, якими встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Аналіз наведених норм права у сукупності з обставинами даної справи, які свідчать що протиправні дії в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, дають підстави для висновку про те що належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання військову частину нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
При цьому колегія суддів зазначає, що в даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, доводи апелянта про стягнення з військової частини індексації грошового забезпечення в розрахованої ним сумі є безпідставними, оскільки здійснення розрахунку суми індексації належить виключно до компетенції відповідача, як роботодавця. Завдання ж адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
При цьому, колегія суддів зазначає, що застосування при розрахунку індексації певного базового місяця не були предметом спору у суді першої інстанції, водночас необхідною умовою для звернення особи до суду з адміністративним позовом, виходячи з положень ст.5 КАС України, є обов'язкова наявність порушення прав, свобод чи інтересів цієї особи у сфері публічно-правових відносин. Тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому, а оскільки виплата та розрахунок індексації відповідачем проведено не було, то в даному випадку право позивача щодо застосування певного базового місяця з яким він не погоджується не є порушеним.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Ураховуючи те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині періоду за який відповідачем протиправно не нараховано позивачу суму індексації грошового забезпечення, водночас не врахував дискреційні повноваження відповідача розрахувавши суму яка належить до виплати з визначенням базового місяця, суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 317 КАС України, приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового рішення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 08 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова