П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1100/20
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року та стягнути з відповідача на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року в сумі 126 152,22 грн. Також позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 14.03.2019 року із позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15 березня 2019 року по день фактичного розрахунку із розрахунку 379,75 грн. за календарний день та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме - порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року закрито провадження у справі № 420/1100/20 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення 14.03.2019 року із позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.03.2019 року по день фактичного розрахунку із розрахунку 379,75 грн. за календарний день; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме - порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року у зв'язку із відмовою позивача від позову в цій частині.
Отже, судом першої інстанції розглядалися позовні вимоги про:
- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року;
- стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року в розмірі 126 152,22 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації грошової забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року. Позивач посилався на те, що проведення індексації грошового забезпечення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.03.2016 року по 28.02.2018 року та грудень 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 28.02.2018 року та грудень 2018 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року та прийняти нове - про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. за № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців, у зв'язку з чим новим базовим місяцем став березень 2018 року. Згідно абз. 4 п. 5 Порядку № 1078 сума належної апелянтові індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Виходячи з викладеного, на думку апелянта, починаючи з 01.03.2018 року відповідач повинен був виплачувати індексацію грошового забезпечення в фіксованому розмірі, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 %, то в підвищеному розмірі. Таким чином, за розрахунками апелянта з 01.03.2018р. по 14.03.2019р. він має право на фіксовану індексацію до наступного підвищення тарифних ставок.
Також апелянт зазначив, що судом не прийнято до уваги той факт, що спосіб обраного судом захисту порушеного права має бути ефективним, тобто таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідача, а тому належним способом захисту його прав є саме стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення в сумі 126 152,22 грн., згідно розрахунків апелянта.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про безпідставність доводів апеляційної скарги та наголошував на тому, що розрахунок індексації, наданий апелянтом, зроблений всупереч вимогам діючого законодавства, а визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті позивачу належить до компетенції фінансово-економічної служби Військової частини, а тому висновки суду першої інстанції стосовно того, що суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування індексації та здійснювати її розрахунок є цілком законними. З урахуванням викладеного, відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , у період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до Витягу із Наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) матрос строкової служби ОСОБА_1 , призначений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.03.2016 року №6-РС на посаду водія технічного відділення групи радіаційного, хімічного, біологічного захисту загону радіаційного, хімічного, біологічного захисту, з 14.03.2016 року зарахований на посаду і приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно Витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №57 від 15.03.2019 року молодший сержант ОСОБА_1 , командир машини відділення інженерної техніки групи інженерного забезпечення інженерного загону, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2019 року №11-РС (по особовому складу) звільнений у запас (а.с.25).
25 листопада 2019 року позивач, вважаючи що при звільненні позивачу не здійснено в повному обсязі нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 28.02.2018 року у сумі 77959,25 грн.; а також здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 14.03.2019 року (а.с.11).
Листом №430/27 від 09.01.2020 року відповідач надав позивачу відповідь на його заяву, в якій стосовно заявлених вимог ОСОБА_1 вказав, що за інформацією наданою Департаментом фінансів Міноборони, у межах наявного фінансового ресурсу, відсутня можливість здійснити виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за відповідний період та запропонував звернутись з порушеними питаннями безпосередньо до суду (а.с.12-14).
Вважаючи протиправною відмову у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що невиплата позивачу індексації грошового забезпечення безумовно є порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Проте, з метою захисту порушених прав позивача, суд вважаючи необхідним вийти за межі позовних вимог, визнав, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 14.03.2016 року по 28.02.2018 року, а також за грудень 2018 року, оскільки у цьому місяці індексація позивачу не виплачена. Крім того, у період з 01.01.2019 року по 14.03.2019 року індексація позивачу виплачувалася, а тому суд вважав що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Відмовляючи позивачу у стягненні, заявленої ним суми індексації, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення, а тому визначення суми для нарахування та виплати індексації за відповідний період є повноваженням та компетенцією відповідача.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду, з таких мотивів.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена апелянтом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів громадян, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 .
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо протиправної відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог в частині не проведення індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.03.2018 року по 14.03.2019 року, колегія зазначає таке.
Наказом Міністерства оборони України № 90 від 01.03.2018р. «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України» з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, установлено тарифні розряди за основними типовими посадами та основними посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України згідно зі схемами, визначеними у додатках 1-22 до наказу, в результаті чого збільшилися посадові оклади військовослужбовців.
Отже, починаючи з березня 2018 року, базовим місяцем для розрахунку індексації є відповідно березень 2018 року.
Пунктом 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться лише в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.
Відповідно до наданого розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 індекс споживчих цін для проведення індексації розрахований наростаючим підсумком з квітня 2018 по жовтень 2018 року не перевищив 103 %.
Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року (п.1-1 порядку №1078).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправними дії відповідача щодо невиплати індексації у грудні 2018 року, оскільки довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 09.01.2020 року №12 встановлено, що у грудні 2018 року позивачу індексація не виплачувалась.
Втім, із вказаної довідки вбачається, що за період з 01.01.2019 року по 14.03.2019 року індексація позивачу нараховувалась, а отже й підстави для її нарахування та виплати за вказаний період відсутні.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправної бездіяльності відповідача, щодо не проведення індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.03.2018 року по 14.03.2019 року(за виключенням грудня 2018 року).
Доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні апелянтом Порядку № 1078, а тому вони висновків суду першої інстанції не спростовують.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо протиправної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення в сумі 126152,22 грн. у зв'язку з тим, що апелянт вважає, що існує велика імовірність того, що відповідач такий розрахунок може здійснити із порушенням законодавства, а також з огляду на те, що на думку апелянта, у відповідача відсутні такі повноваження, а належним способом захисту його порушеного права є саме стягнення індексації у розмірі, розрахованому апелянтом, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (п. 64 рішення від 15.10.2009р. у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України”).
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов Відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, колегія суддів виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень, оскільки не проводить розрахунок індексації грошового забезпечення, а зобов'язує відповідача провести такий розрахунок, нарахувати та виплатити з урахуванням вимог чинного законодавства.
Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку індексації грошового забезпечення, у період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року відповідачем, за розрахунками позивача, не виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 126152,22 грн.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення у період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 14.03.2016 року по 14.03.2019 року виключно в сумі 126152,22 грн. не підлягають задоволенню.
Посилання апелянта на те, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача призведе до порушення його прав у майбутньому, а саме: на думку позивача, відповідачем неправильно буде визначений розмір індексації, що підлягає виплаті позивачу, колегія суддів вважає помилковими, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості захисту в адміністративному судочинстві прав у майбутньому без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість подальшої неправомірної поведінки суб'єкта владних повноважень. Слід зазначити, що предметом спору у даній справі є визнання права позивача на отримання індексації грошового забезпечення за певний період, водночас питання, пов'язанні з обрахунком її розміру, мають вирішуватись вже після нарахування таких коштів та у випадку наявності відповідного спору.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача буде саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за відповідний період.
Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного тексту судового рішення 08.10.2020р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.