П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4410/20
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Турецької І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, прийняте у складі суду судді Левчук О.А. в місті Одеса по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення нарахування та виплати пенсійного забезпечення з березня 2020 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування та виплату пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, починаючи з 01.03.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 06.10.2011 року він знаходиться на обліку в пенсійному органі та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З 22.11.2013 він проходить службу за контрактом в 3 спеціальному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Протягом березня 2014 року до лютого 2020 року отримував пенсійне забезпечення, проте з березня 2020 року виплата припинилась. При цьому, у зв'язку з тим, що він був прийнятий на службу за контрактом до органів і підрозділів цивільного захисту в період знаходження України в особливому періоді, а тому у відповідності до ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата йому пенсії на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення не повинна припинятися. Тобто, відповідач незаконно припинив виплату пенсії, без наявності на те підстав, оскільки жодних змін до законодавства не вносилось.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки, яких дійшов суд, не відповідають обставинам справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач не заперечує дію особливого періоду в спірний період, а лише не визнає право позивача на отримання пенсії з причини проходження служби цивільного захисту за контрактом в особливий період. Апелянт вважає, що суб'єктами отримання пенсії під час дії особливого періоду відповідно до цієї норми є особи, які проходять службу за контрактом у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, органах та підрозділах цивільного захисту, водночас норма ч.3 ст.2 Закону № 2262-ХІІ допускає її неоднозначне розуміння. На думку апелянта, Збройні Сили України, інші військові формування, сили цивільного захисту є рівнозначними учасниками, яких в однаковій мірі стосується мобілізація (особливий період). Водночас, апелянт зазначає, що неправомірним є посилання суду на те, що контракт про проходження служби цивільного захисту з Позивачем укладено 04 листопада 2013 року, тобто до оголошення в країні часткової мобілізації, та в матеріалах пенсійної справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 26.11.2013 року в якій він повідомляє відповідача про укладення контракту про проходження служби цивільного захисту та надає згоду на утримання надміру виплаченої пенсії, оскільки після оголошення в Україні часткової мобілізації, з березня 2014 року по лютий 2020 року позивачу було поновлено виплату пенсійного забезпечення.
Відповідач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 7 серпня 2011 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 43).
04 листопада 2013 року ОСОБА_1 укладено з ДСНС України контракт про проходження служби цивільного захисту № 177/13, строком на 10 років (а.с. 19-20, 74-76).
22 квітня 2020 року ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області подано скаргу, в якій він просив повідомити причини припинення виплати пенсії та поновити виплату пенсії з березня 2020 року (а.с. 21-22).
06 травня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області листом № 3352-3206/К-02/8-1500/20 надано відповідь, в якій з посиланням на статтю 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повідомлено, що згідно з інформацією бази даних системи персоніфікованого обліку за ОСОБА_1 , як за особу, яка отримує грошове забезпечення, звітує Головне управління ДСНС України в Одеській області. Оскільки згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, особи рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій проходять службу цивільного захисту, а не військову службу, з 01.03.2020 року виплату пенсії припинено (а.с. 23-24).
Не погоджуючись із правомірністю припинення нарахування та виплати пенсійного забезпечення з березня 2020 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки виплата пенсії, яка призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» припиняється у разі повторного прийняття особи на службу, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту, за винятком призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Водночас, судом першої інстанції встановлено, що контракт про проходження служби цивільного захисту укладено ОСОБА_1 04 листопада 2013 року, тобто до оголошення в країні часткової мобілізації.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ (далі - Закон України № 2262-ХІІ).
Відповідно до ст. 2 Закону України № 2262-ХІІ (в редакції станом на дату підписання контракту про проходження служби цивільного захисту) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту, службу до органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Законом України № 1169-VII від 27.03.2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» статтю 2 після частини другої доповнено новою частиною такого змісту: "Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту, на службу до органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час такої служби не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років на день їх демобілізації. Якщо новий розмір пенсії у цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували в мирний час, виплата їм пенсії здійснюється у розмірі, який вони отримували на день призову на службу у зв'язку з мобілізацією".
Відповідно до статті 2 Закону України № 2262-ХІІ (в редакції станом на дату припинення виплати пенсії) пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
Таким чином, з аналізу вищевикладеного вбачається, що виплата пенсії, яка призначена відповідно до Закону України № 2262-ХІІ припиняється у разі повторного прийняття особи на службу, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту. При цьому, пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналогічне визначення особливого періоду надано і в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), якою передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).
Крім того, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, організацію і штати воєнного часу.
Так, на підставі Указів Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, від 06 травня 2014 року №454/2014, від 21 липня 2014 року №607/2014 та від 14 січня 2015 року №15/2015, на Україні діяла часткова мобілізація, отже, з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період, що є загальновідомим фактом.
До того ж, слід звернути увагу й на те, що сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №813/1919/16, від 27 березня 2020 року у справі №806/1286/17, від 15 червня 2020 року у справі №638/662/17.
Як вбачається із матеріалів справи та оскаржуваного рішення, виплату пенсії позивачу було припинено з огляду на те, що згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, особи рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій проходять службу цивільного захисту, а не військову службу.
При цьому, пенсійний орган керувався листом Мінсоцполітики 14.01.2020 року №526/0/2-20/54, в якому зокрема зазначено, мовою оригіналу, що «на думку Мінсоцполітики, поширення норми, передбаченої частиною третьою статті 2 Закону України № 2262-ХІІ на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено».
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з правомірністю підстав, покладених в основу оскаржуваного рішення, та з цього приводу зазначає наступне.
Так, за визначенням ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У розумінні ж ч.1 ст.101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Водночас, згідно положень Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, затвердженої указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016, складовою сектору безпеки і оборони є зокрема Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
Як вже було зазначено, згідно вимог статті 2 Закону України № 2262-ХІІ (в редакції станом на дату припинення виплати пенсії) пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
З системного аналізу зазначеної норми Закону України № 2262-ХІІ вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на декілька категорій суб'єктів, а саме на пенсіонерів з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до:
- Збройних Сил України;
- інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
- органів та підрозділів цивільного захисту.
Таким чином, незважаючи на те, що дійсно служба цивільного захисту та військова служба є різними видами державної служби особливого характеру, а в чинному законодавстві прямо не вказано, що служба у органах та підрозділах цивільного захисту є військовою службою, колегія суддів вважає, що особам, які уклали новий контракт на проходження служби в органах та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється, оскільки у контексті вимог ст. Закону України № 2262-ХІІ, служба в органах та підрозділах цивільного захисту на час дії особливого періоду фактично прирівнюється до військової служби.
При цьому колегія суддів також враховує, що згідно наявних в матеріалах справи копій пенсійної справи позивача (а.с. 41), протягом 2020 року за позивача звітував відповідний орган ДСНС з кодом категорії ЗО « 54» (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу ДСНС), код обліку спец стажу ПСД003Г1 (час військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях).
Окремо суд вважає за необхідне наголосити, що лист Мінсоцполітики 14.01.2020 року №526/0/2-20/54 не є нормативно-правовим актами, що регулюють спірні правовідносини, носить виключно рекомендаційний/ інформаційний характер, та не є обов'язковим для виконання / застосування. При цьому, Мінсоцполітики взагалі позбавлене повноважень тлумачити норми чинного законодавства, тому висновки викладені у вказаному листі зроблені із перевищенням органом виконавчої влади своїх повноважень, та фактично містять суб'єктивне тлумачення норм матеріального права, яке судом до уваги не приймається.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсійного забезпечення з 01.03.2020 року, та як наслідок, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України № 2262-ХІІ, починаючи з 01.03.2020 року.
Щодо висновків суду першої інстанції, що контракт про проходження служби цивільного захисту укладено Король О.І. 04 листопада 2013 року, тобто до оголошення в країні часткової мобілізації, з огляду на що пенсія позивача підлягала припиненню, колегія суддів зазначає наступне.
Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, зокрема у межах справ №806/1049/15, № 509/4156/15-а, № №804/4435/16, згідно якої, приймаючи рішення, відповідний орган повинен навести усі підстави його прийняття у вказаному рішення. Водночас, рішення суб'єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.
На переконання колегії суддів, враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості обґрунтовувати своє рішення такими підставами для припинення виплати пенсії, які не були покладені в основу оскаржуваного позивачем рішення. Окрім того, підстави, на яких судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову, не містили навіть доводи відповідача, яким суд повинен надати певну процесуальну оцінку.
Як вбачається із матеріалів справи, 04 листопада 2013 року ОСОБА_1 укладено ДСНС України контракт про проходження служби цивільного захисту № 177/13, строком на 10 років (а.с. 19-20, 74-76).
З вищевикладеного вбачається, що контракт про проходження служби цивільного захисту укладено ОСОБА_1 04 листопада 2013 року, тобто до оголошення в країні часткової мобілізації.
Крім того, в матеріалах пенсійної справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 26.11.2013 року в якій він повідомляє відповідача про укладення контракту про проходження служби цивільного захисту та надає згоду на утримання надміру виплаченої пенсії (а.с. 66).
Водночас, судом першої інстанції було неповно досліджено матеріали справи, оскільки копії матеріалів пенсійної справи позивача свідчать про те, що дійсно, у 2013 році на підставі діючого на той час законодавства, виплату пенсії позивачу було припинено.
Водночас, виплату пенсії позивача було поновлено з 2017 року (а.с. 47), тобто вже під час дії особливого періоду, та пенсійне забезпечення продовжувало виплачуватись до лютого 2020 року.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч протии Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34.рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.
«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovaand Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Таким чином, оскільки виплата позивачу пенсії у 2017 році була поновлена, пенсія виплачувалась до лютого 2020 року, а її виплата була зупинена виключно на підставі того, що особи рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій проходять службу цивільного захисту, а не військову службу, при цьому обставини того, що контракт про проходження служби цивільного захисту укладено ОСОБА_1 до оголошення в країні часткової мобілізації підставою для припинення виплати пенсії не виступали, з урахуванням вищенаведеної практики ЄСПЛ колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. При цьому, судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.
При цьому, згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, як встановлено судом, під час подання адміністративного позову до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1712004080.1 від 20.05.2020 року. Таким чином, з урахуванням задоволення позовних вимог, загальний розмір судових витрат, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі складає 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 249, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01.03.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування та виплату пенсійного забезпечення ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.03.2020 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: І.О. Турецька