30 вересня 2020 р.Справа № 520/12724/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: П'янової Я.В. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/12724/19
за позовом Головного управління ДПС у Харківській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток"
про стягнення 497970,37 грн податкового боргу,
Головне управління ДПС у Харківській області звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток", в якому просило:
- стягнути до бюджету України кошти у розмірі 497970,37 грн. в рахунок погашення податкового боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудсток», з усіх відкритих розрахункових рахунків.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток" на користь державного бюджету України кошти за податковим боргом у сумі 497 970 (чотириста дев'яносто сім тисяч дев'ятсот сімдесят) грн. 37 коп.
Відповідач не погодившись з таким рішенням звернувся до суду з апеляційною скаргою посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення без повного та всебічного дослідження обставин справи, в наслідок чого дійшов невірних висновків та прийняв незаконне рішення.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудсток" перебуває на обліку в Центральному управлінні Головного управління ДПС у Харківській області.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудсток" має заборгованість перед бюджетом з податку в загальному розмірі 497970,37 грн., а саме: за військовим збором - заборгованість по оплаті податкового повідомлення-рішення № 00016981307 на загальну суму 28429,59 грн. (основний платіж - 16093,86 грн., штраф - 9860,45 грн., пеня - 2475,28 грн.); за податком на доходи фізичних осіб - заборгованість по оплаті податкового повідомлення-рішення № 00016971307 від 24.07.2019 на загальну суму 375949,49 грн. (основний платіж - 227551,04 грн.; штраф - 119103,20 грн., пеня - 29805,25 грн.) та податкового повідомлення-рішення № 00016961307 від 24.07.2019 на суму 510,00 грн. штрафу; за пенею за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності - заборгованість по оплаті рішення № 0001441406 від 07.07.2017 про нарахування 1020,00 грн. штрафу та рішення № 0001431406 від 07.07.2017р. про нарахування 81740,43 грн. пені; за податком на прибуток підприємств - заборгованість по оплаті самостійно задекларованих податкових зобов'язань згідно з податковою декларацією від 01.03.2019 № 16322223 на загальну суму 7380,00грн.; заборгованість по оплаті податкового повідомлення-рішення № 0074881213 від 14.05.2018 про нарахування 318,65 грн. штрафу та по оплаті податкового повідомлення-рішення № 0074911213 від 14.05.2018 про нарахування 1020,00 грн. штрафу; за податком на майно у формі плати за землю - заборгованість по оплаті штрафних санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями № 0149091213 від 19.09.2018 на суму 2418,70 грн. та № 0006265065 від 18.02.2019 на суму 3,56 грн.
Податковою адресою відповідача є вул. Велика Панасівська, буд. 208, м. Харків, 61017
Рішення контролюючого органу були направлені саме за цією адресою або вручені представнику підприємства особисто.
Так, податкові повідомлення рішення від 07.07.2017 № 0001431406 та № 0001441406 були отримані того ж дня Швець Д.В.- заступником директора відповідача, про що свідчить її особистий підпис.
Податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 № 0074881213 та № 0074911213 було направлено засобами поштового зв'язку і одержано ОСОБА_1 06.06.2018, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Податкове повідомлення-рішення від 18.02.2019 № 0006265605 було направлено засобами поштового зв'язку і одержано ОСОБА_1 01.03.2018, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019 № 0149091213 було направлено засобами поштового зв'язку, проте не повернуто без вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Отже, останнє з перелічених податкових повідомлень-рішень вважається одержаним платником за правилами абз. 6 п. 42.4 ст. 42, абз. 3 п. 58.3 ст. 58 та абз. 1 п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України.
У період виконання рай ДПІ функцій контролюючого органу (тобто до 01.01.2017) ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були складені і вручені відповідачу перша податкова вимога №1/190 від 31.03.2009 та друга податкова вимога № 2/383 від 16.08.2010.
Згідно з листом контролюючого органу від 09.12.2019 податковий борг відповідача з указаних дат існував постійно і безперервно.
Стверджуючи про наявність підстав для виконання податкового обов'язку боржника у примусовому порядку, контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що доказів відсутності обов'язку платника податків у спірних правовідносинах здійснити платіж на користь державного бюджету України або доказів виконання такого обов'язку сторонами до суду не подано
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правила обчислення та оплати податку на прибуток визначені, зокрема, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, де указано, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.
Відповідно до п. 137.4 ст. 137 цього ж кодексу податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених пунктом 137.5 цієї статті, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.
Відтак, строк оплати податку на прибуток визначений загальним правилом п. 57.1 ст.57 Податкового кодексу України і складає 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.
Визначені рішеннями контролюючого органу зобов'язання підлягають сплаті за строком згідно з п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: у 10 календарних днів від дня отримання податкового повідомлення-рішення, а у випадку оскарження - у 10 календарних днів за днем узгодження, яким є або день закінчення процедури адміністративного оскарження (п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України), або день набрання законної сили судовим рішенням у справі про скасування рішення контролюючого органу (п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України).
У такі ж строки відповідно до ст. 113 Податкового кодексу України підлягають оплаті і рішення контролюючого органу про застосування штрафів.
Щодо військового збору слід застосовувати п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, яким тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Вищевказані строки у спірних правовідносинах збігли, доказів виконання особою податкового обов'язку у добровільному порядку матеріали справи не містять, доказів припинення податкового обов'язку з інших підстав судовим розглядом не виявлено.
Відносно суми податкового боргу за податковими повідомленнями-рішеннями колегія суддів зазначає, що приєднаними до справи документами підтверджено, що рішення контролюючого органу були направлені на правильну податкову адресу платника податків у розумінні ст.ст. 42, 45, 58 Податкового кодексу України.
Платник перелічених податкових повідомлень-рішень до суду або вищого за рівнем контролюючого органу не оскаржив, платежів за цими рішеннями по строку згідно з п. 57.3 ст. 75 та ст. 113 Податкового кодексу України не провів.
Строк оплати визначених контролюючим органом грошових зобов'язань, а також нарахованих контролюючим органом штрафів передбачений абз.1 п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України і складає 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.
Доказів існування підстав для визначення цих строків за правилами абз. 2 п. 57.3 ст. 57 у кореспонденції з приписами п. 56.16 ст. 56 або 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини з приводу нарахування пені унормовані приписами ст. 129 Податкового кодексу України.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що пеня була нарахована контролюючим органом у спосіб прийняття податкових повідомлень-рішень.
Відтак, правовою підставою для оплати пені у даному випадку слід вважати не положення ст. 129 Податкового кодексу України, а приписи ст.ст. 54 і 58 Податкового кодексу України.
З огляду на вищевикладене, обов'язок по оплаті пені підлягає виконанню платником, але доказів такого виконання до матеріалів справи сторонами не подано.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку що у спірних правовідносинах скінчився перебіг визначених законом строків виконання податкового обов'язку, але фактичних даних, котрі б засвідчували припинення податкового обов'язку внаслідок самостійного і добровільного перерахування платником податків коштів до бюджету, а також з інших підстав відповідно до положень ст.ст. 37, 38, 101, 102 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.
У зв'язку із цим, за правилами п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 та п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України за переліченими деклараціями (розрахунками) та податковими повідомленнями-рішеннями виник податковий борг.
У період виконання райДПІ функцій контролюючого органу (тобто до 01.01.2017) ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були складені і вручені відповідачу перша податкова вимога №1/190 від 31.03.2009 та друга податкова вимога № 2/383 від 16.08.2010.
На виконання вимог ст. 9 КАС України у цілях з'ясування об'єктивної істини по справі судом першої інстанції витребувано від контролюючого органу відомості з приводу припинення або продовження дії згаданих податкових вимог.
Наданим контролюючим органом листом від 09.12.2019 підтверджено постійне і безперервне існування податкового боргу відповідача.
Разом з цим судом першої інстанції встановлено, що обставини безперервного існування податкового боргу відповідача підтверджуються також судовими рішеннями Харківського окружного адміністративного по справах № 2а-2938/11/2070, №2а-10034/12/2070, № 820/19424/14, № 820/9358/15, № 820/868/17.
Судовим розглядом встановлено, що спору з приводу застосування п. 87.9 ст.87 Податкового кодексу України між учасниками справи не існує.
Установлений ст. 102 Податкового кодексу України присікальний строк давності у спірних правовідносинах не сплинув.
Передбачена ст. 95 Податкового кодексу України черговість реалізації управлінської функції контролю за своєчасністю розрахунків Головним управлінням дотримана.
Існування невиконаного податкового обов'язку особи підтверджено наявною у справі роздруківкою картки особового рахунку платника податків, котра за правилами ст.ст. 73-76 КАС України є належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом невиконаного податкового обов'язку з боку відповідача.
У ході розгляду справи доказів відсутності обов'язку платника податків у спірних правовідносинах здійснити платіж на користь державного бюджету України або доказів виконання такого обов'язку сторонами ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудсток" - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року по справі № 520/12724/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Я.В. П'янова Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 08.10.2020 року