ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 жовтня 2020 року м. Київ № 640/1922/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визнання неправомірною бездіяльності,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений, відповідач) по невинесенню постанови про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві за результатами розгляду її заяви про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП від 12.06.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у зв'язку з неналежним розглядом її звернень Головним управління ДФС у м. Києві, вона звернулась до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини з заявою про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП. 03.07.2019 позивач отримала відповідь, у якій повідомлялось, що відповідачем надіслано запит і після отримання інформації на зазначений запит прийматиметься рішення щодо подальших заходів реагування. Проте, 01.08.2019 від відповідача надійшла відповідь, у якій її повідомлено про відсутність підстав для додаткових заходів реагування Уповноваженого за її зверненням, що, на думку позивача, свідчить про бездіяльність відповідача.
Ухвалою суду від 26.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/1922/20 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, ухвала суду від 26.02.2020 вручена відповідачу 03.03.2020, проте правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 12.06.2019 звернулась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л. з заявою про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП.
У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначила, що 08.05.2019 Головне управління ДФС у м. Києві отримало вдруге її заяву з проханням повідомити про результати розгляду її заяв від 23.06.2018 про вчинення посадовими особами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 165-1 КУпАП (ненарахування, несплата єдиного внеску на заробітну плату, виплачену ОСОБА_1 за період з 06.10.2015 по 29.11.2017, неподання скоригованої звітності щодо позивача по ЄСВ за період з 06.10.2015).
Станом на 12.06.2019 відповіді від Головного управління ДФС у м. Києві позивач не отримала.
Посилаючись на порушення Головним управлінням ДФС у м. Києві вимог статей 18, 20 Закону України "Про звернення громадян" та на підставі статей 212-3, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 просила відповідача поновити право і скласти протокол про правопорушення за частиною сьомою статті 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Головного управління ДФС у м. Києві, які відповідали за розгляд її звернення від 08.05.2019 і направлення відповіді, за її ненадання.
Листом від 24.06.2019 № 13018.4/П-8767.3/19/26.2 начальник Управління моніторингу прав на звернення та інформацію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивача, що на її звернення відповідачем направлено до Головного управління ДФС у м. Києві відповідний запит. Після отримання додаткової інформації на зазначений запит прийматиметься рішення щодо подальших заходів реагування Уповноваженого, про що позивача буде повідомлено додатково.
24.07.2019 відповідач листом № 15870.4/П-8767.3/19/26.2 повідомив позивача, що Головне управління ДФС у м. Києві листом від 10.07.2019 № 17755/9/26-15-13-09-14 повідомило Уповноваженого, що до вказаного Управління заява ОСОБА_1 від 11.12.2018 не надходила. За результатами розгляду заяви позивача від 08.05.2019 їй надана відповідь листом від 07.06.2019 № 69907/П/26-15-13-09-15.
Також у відповіді зазначено, що листом від 10.07.2019 № 81090/П/26-15-13-09-15 Головним управлінням ДФС у м. Києві надіслано позивачу копію відповіді на її заяву від 08.05.2019.
З огляду на наведене, а також у зв'язку з відсутністю порушеного права ОСОБА_1 на звернення, відповідачем повідомлено про відсутність підстав для застосування додаткових заходів реагування Уповноваженого за зверненням позивача від 12.06.2019.
З листа Головного управління ДФС у м. Києві від 10.07.2019 № 81090/П/26-15-13-09-15 "Про розгляд листа Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 24.06.2019 № 13020.4/П-8767.3/19/26.2", адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що вказане Управління повідомило про відсутність інформації в базі даних ГУ ДФС у м. Києві про надходження заяви ОСОБА_1 від 11.12.2018.
Також у вказаному листі зазначено, що заява ОСОБА_1 від 08.05.2019 була отримана 08.05.2019 з присвоєним номером № П/6613/ДЗН. На дану заяву позивачу було надано відповідь листом від 07.06.2019 № 69907/П/26-15-13-09-15 та направлено поштовим відправленням № 0101126741309 за адресою: АДРЕСА_1 та додано копію листа від 07.06.2019 № 69907/П/26-15-13-09-15.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 20 наведеного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну (ч. 2 ст. 20 Закону).
Згідно статті 16 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.
Частиною першою статті 17 наведеного Закону визначено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років (ч. 2 ст. 17 Закону).
Частиною третьою статті 17 вказаного Закону визначено, що при розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою (ч. 5 ст. 17 Закону).
Статтею 10 зазначеного Закону визначено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.
Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України "Про державну службу". Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов'язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.
При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.
Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим (ч. 2 ст. 11 Закону).
Частиною сьомою статті 213-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що незаконна відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України "Про звернення громадян" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати: уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188 39, 188 40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Як уже зазначалось, ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою від 12.06.2019 про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, у якій просила відповідача поновити право і скласти протокол про правопорушення за частиною сьомою статті 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Головного управління ДФС у м. Києві, які відповідали за розгляд її звернення від 08.05.2019 і направлення відповіді, за її ненадання.
Вказане звернення було розглянуто відповідачем, скеровано запит та за результатами розгляду надано позивачу відповідь про відсутність підстав для подальшого реагування з боку відповідача.
Крім того, ненадання Головним управлінням ДФС у м. Києві відповіді на звернення позивача від 08.05.2019, за що позивач просила відповідача скласти протокол про правопорушення, спростовується самим позивачем, яка у позовній заяві зазначає про отримання 27.06.2019 відповіді від Головного управління ДФС у м. Києві від 07.06.2019 № 69907/П/26-15-13-09-15 та наданою самим позивачем такою відповіддю.
При цьому про отримання такої відповіді, зокрема, про дату отримання, позивач відповідача не повідомляла.
Суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь зацікавлених осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, тобто не вчинення дії, яку носій публічної влади зобов'язаний був вчинити.
Згідно частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко