30 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2616/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Ясиновського І.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Шульги М.О.,
представника позивача - Наливайка Є.О.,
представника відповідача - Бурби К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити певні дії.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" (надалі по тексту також - позивач, ТОВ "Альянс Фурнітура") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі по тексту також - відповідач), відповідно до якої просить:
визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Полтавській області щодо нарахування пені у розмірі 271034,57 грн;
визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 93072-50 від 12.05.2020 на суму податкового боргу у розмірі 241858,39 грн, винесену Головним управлінням ДПС у Полтавській області;
зобов'язати Головне управління ДПС у Полтавській області відкоригувати дані інтегрованої картки Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" з податку на прибуток шляхом скасування нарахованої пені в загальному розмірі 271034,57 грн та повернення списаної суми переплати у розмірі 29176,18 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач наголошував на протиправності нарахування пені та, як наслідок, винесення податкової вимоги, оскільки відповідачем не враховано, що податкове повідомлення рішення № 0001202301 від 02.10.2015 було оскаржено у судовому порядку у межах десятиденного строку, відтак не набуло ознак узгодженості. Лише 10 квітня 2020 року касаційною інстанцією прийнято постанову, якою підтверджено правомірність такого податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим визначене ним податкове зобов'язання стало узгодженим і підлягало сплаті у десятиденний строк. Виходячи з викладеного, на думку позивача, ним пропущено строк сплати узгодженого податкового зобов'язання лише на три дні, у зв'язку з чим, самостійно здійснивши розрахунок, позивач сплатив пеню у розмірі 272,38 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.
17 червня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача вказав, що строки та розмір пені позивачу нараховано у відповідності до ст. 129 Податкового кодексу України, починаючи з дня граничного строку сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток за четвертий квартал 2014 року, тобто з 12 березня 2015 року по 20 квітня 2020 року (що визначена від дати винесення постанови Верховним Судом з урахуванням терміну погашення узгодженої суми грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів від дати узгодження). Таким чином, представник відповідача вказав, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та згідно приписів чинного законодавства /а.с. 70-71/.
26 червня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представником позивача наголошено на помилковості тверджень стосовно застосованої дати початку нарахування, а також недотримання строку, визначеного положеннями ст. 102 ПК України /а.с. 85-86/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
02 вересня 2020 року до суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача по суті даного спору /а.с. 98/.
Ухвалою суду від 07 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у підготовчому засіданні позов підтримав.
Представник відповідача у підготовчому засіданні проти позову заперечував.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.
В межах провадження у справі №816/4409/15 Полтавським окружним адміністративним судом розглянуто позов ТОВ "Альянс Фунітура" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2015 № 0001202301 та № 0001212301, за результатами розгляду якого постановою від 25 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 02.10.2015 № 0001212301 /а.с. 15-23/.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Альянс Фурнітура» задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року в частині незадоволених позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Фурнітура» в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2015 № 0001202301. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 02.10.2015 № 0001202301 /а.с. 24-27/.
Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задоволено. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі № 816/4409/15 скасовано, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року в даній справі залишено в силі /а.с. 28-40/.
19 травня 2020 року позивачем отримано податкову вимогу № 93072-50 від 12.05.2020 на суму податкового боргу у розмірі 241858,39 грн, винесену Головним управлінням ДПС у Полтавській області /а.с. 7/.
Крім того, у відповідь на лист ТОВ "Альянс Фурнітура" від 29 квітня 2020 року відповідачем повідомлено платника про нарахування пені /а.с. 10-12/.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, у тому числі з юридичною особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
За таким принципом побудовано ПК України, зокрема його підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України закріплює те, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку, який застосовується в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
ПК України закріплює те, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку, який застосовується в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Так, суд зазначає, що пеня нараховується на суму грошового зобов'язання у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачене у встановлені законодавством строки, яке включає в себе як суму податкового зобов'язання, так і суму штрафної (фінансової) санкції.
Штрафна санкція не виникає самостійно внаслідок не сплати (мінімізації) платником податків податкових зобов'язань згідно правил та умов ПК України. За своєю природою вона зазвичай справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства за рішенням органу контролю, яким у даному випадку є ГУ ДПС у Полтавській області.
Штрафна санкція є наслідком порушення вимог податкового законодавства і її несвоєчасна сплата є підставою для нарахування пені.
Отже, визначення законодавцем пені, як суми коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суму грошового зобов'язання, свідчить про те, що таке нарахування можливе після визначення самої суми грошового зобов'язання, яке включає в себе податкове зобов'язання та штрафну санкцію, за порушення вимог податкового законодавства, виявлення якого здійснюється в ході податкової перевірки.
Нарахування пені, починаючи з моменту несплати платником податків податкових зобов'язань, яке виявлено податковою перевіркою суперечить самому визначенню пені, яке сформоване у підпункті 14.1.162, пункту 14.1 статті 14 ПК України.
У даному разі, при тлумаченні положень підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, необхідно враховувати положення підпункту 14.1.162, пункту 14.1 статті 14 ПК України, які внаслідок системного та логічного тлумачення свідчать про те, що нарахування пені розпочинається починаючи з першого робочого дня, наступного після перебігу 10 денного строку, з дня отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, в якому визначене таке грошове зобов'язання.
Інше тлумачення підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України суперечить принципу презумпції правомірності рішень платника податку.
Аналогічну правову позицію сформував Верховний Суд у своїй постанові від 08.10.2019 року, у справі №520/3060/19, в який зазначив: «Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження), тобто через 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення». У силу положень частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує цей висновок Верховного Суду.
Отже, початок нарахування пені не може бути раніше першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження), тобто через 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.
Викладене спростовує посилання відповідача як на початкову дату нарахування пені 12 березня 2015 року, тобто останній день граничного строку сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2014 рік, виходячи із декларації поданої платником.
Суд погоджується з тим, що позивачем фактично не було вчасно сплачено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2014 рік, що підтверджено рішенням суду, оскільки останній день подання декларації по податок на прибуток за 2014 рік - 01.03.2015, дата граничного строку сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2014 рік - 11.03.2015. В той же час, суд не погоджується із твердженням відповідача, що у даному випадку початком нарахування пені є 12.03.2015, оскільки в даному випадку грошове зобов'язання зі сплати вказаного податку було визначено контролюючим органом за результатами перевірки позивача шляхом винесення податкового повідомлення-рішення від 02.10.2015 року.
Суд окремо звертає увагу, що підставою для визначення суми грошового зобов'язання у цьому випадку було податкове повідомлення-рішення від 02.10.2015 року винесене контролюючим органом за результатами перевірки позивача під час якої було встановлено несвоєчасну сплату податку на прибуток за 2014 рік. Тобто, щодо даного зобов'язання в частині нарахування пені, то його сплата для платника податків виникла через 10 днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.
На підсилення аргументації цієї позиції варто звернути увагу на логіку законодавця, який Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» №1797-VIII від 21.12.2016 року, статтю 129 ПК України виклав у новій редакції, прибравши з неї положення підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України щодо нарахування пені «… на суму такого заниження та весь період заниження…».
Такий підхід законодавця, за своєю логікою, унеможливив нарахування пені за весь період заниження податкового зобов'язання, що сприяє покращенню інвестиційному клімату в України.
Окрім цього, варто зазначити, що пеня це вид фінансової відповідальності, а отже ретроспективність її дії (нарахування за період, який тривав до визначення суми заниженого податкового зобов'язання) є не правильним. Особа має нести відповідальність починаючи з моменту її встановлення, а не ретроспективно.
Щодо нарахування пені за період адміністративного та/або судового оскарження грошового зобов'язання, то суд зазначає наступне.
За приписами пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
За своєю правовою природою пеня є інститутом відповідальності платника податку, що формується як сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачених у встановлені законодавством строки (підпункт 14.1.162, пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Статтею 129 ПК України визначено умови та порядок нарахування пені.
Зокрема, відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
Згідно пункту 129.2 статті 129 ПК України у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання (його частини) скасовується.
Відповідно до підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.
Статтею 57 ПК України урегульовано строки сплати податкового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до абзацу другого пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Також, як зазначалось судом вище, підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України передбачає нарахування пені у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження платником податків грошового зобов'язання, визначеного органом державної податкової служби.
З аналізу викладеного слідує, що законодавець передбачив нарахування пені за період адміністративного та/або судового оскарження грошового зобов'язання платником податків. Пеня це різновид фінансової відповідальності за порушення своєчасності сплати грошового зобов'язання, метою якою є не стільки покарання платника податків, скільки дисциплінування його та унеможливлення зловживання своїми правами щодо оскарження сум грошового зобов'язання.
Існування такої норми є логічним та запобігає безпідставному оскарженню платниками податків рішень про нарахування грошових зобов'язань, оскільки затягування цього процесу накопичує податковий борг за рахунок пені. Така норма законодавства є збалансованою та враховує як публічний інтерес, так і приватний інтерес окремого платника податків.
Так, як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення № 0001202301 прийнято контролюючим органом 02.10.2015 та позивачем фактично погашена сума податкового зобов'язання, визначеного останнім 23 квітня 2020 року.
Відповідачем в інтегрованій картці платника податків відносно позивача зазначено, що зарахування коштів, а саме сплата грошового зобов'язання відбулася 23.04.2020 року згідно платіжного доручення №4627 від 23.04.2020 /а.с. 71/, що не заперечується позивачем та в підтвердження чого надано платіжне доручення №4627 від 23.04.2020 на суму 226981,50грн. В той же час, відповідачем здійснено розрахунок пені по 20.04.2020 року і як ним зазначено в поясненнях - така дата визначена ним від дати прийняття Верховним Судом рішення від 10.04.2020 по справі №816/4409/15 з врахуванням терміну погашення узгодженої суми грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів /а.с.98/, а не по дату фактичного зарахування коштів по сплаті вказаного зобов'язання, яке відбулося 23.04.2020.
Отже, в силу положень підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України протягом цього періоду (за виключенням десятиденного строку передбаченого пунктом 57.3 статті 57 ПК України, а саме з 02 жовтня 2015 року по 13 жовтня 2015 року) позивачеві мала нараховуватись пеня, розмір якої коригувався б залежно від коригування в адміністративному та судовому порядку грошового зобов'язання, нарахованого за наслідками податкової перевірки.
Виходячи з викладеного, суд, констатуючи факт наявності підстав для нарахування пені позивачеві в межах даного спору, наголошує на її невірному розрахунку відповідачем, а саме не в межах періоду з 13.10.2015 (перший робочий день, наступний за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження), тобто через 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення) по 23.04.2020 (день фактичного надходження суми податкового зобов'язання на рахунок органу).
Таким чином, суд приходить до висновку, що контролюючий орган діяв протиправно, нараховуючи позивачу пеню починаючи з 12 березня 2015 року по 20 квітня 2020 року, а відтак дії Головного управління ДПС у Полтавській області щодо нарахування пені у розмірі 271034,57 грн за вказаний період підлягають визнанню протиправними, а спірна податкова вимога підлягає скасуванню, у зв'язку з невірним розрахунком контролюючим органом періоду нарахування позивачу пені.
Як наслідок, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку вимозі позивача зобов'язати Головне управління ДПС у Полтавській області відкоригувати дані інтегрованої картки Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" з податку на прибуток шляхом скасування нарахованої пені в загальному розмірі 271034,57 грн та повернення списаної суми переплати у розмірі 29176,18 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту, та визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тобто, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обовязків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom, пп. 2836, Series A № 18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними.
Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Згідно з п. 5 розд. І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обовязковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.
У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Таким чином, в разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі в ручному режимі.
Суд зауважує, що відповідно до вищевикладеного, встановлено здійснення відповідачем невірного нарахування пені, однак і констатовано факт наявності підстав для нарахування останньої за період з 13 жовтня 2015 року по 23 квітня 2020 року.
Представником відповідача також не спростовано факт наявності здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" платежів та наявних переплат з податку на прибуток за зазначений період.
Відтак вимога про зобов'язання відповідача відкоригувати дані інтегрованої картки Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" з податку на прибуток шляхом скасування нарахованої пені в загальному розмірі 271034,57 грн та повернення списаної суми переплати у розмірі 29176,18 грн задоволенню не підлягає.
Однак, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, виходячи з наведених вимог законодавства, суд відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов'язати відповідача відкоригувати дані інтегрованої картки платника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" з податку на прибуток шляхом нарахування пені за період з 13 жовтня 2015 року по 23 квітня 2020 року з урахуванням здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" платежів та наявних переплат з податку на прибуток за такий період з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги ТОВ "Альянс Фурнітура" підлягають частковому задоволенню.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 7831,89 гн, згідно платіжного доручення №4744 від 22.05.2020 року /а.с. 4/.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стали протиправні дії відповідача, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судові витрати позивача у повному розмірі.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" (вул.Клінкерна,1, м. Полтава, 36041, ідентифікаційний код 32753365) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Полтавській області щодо нарахування пені у розмірі 271034,57 грн.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 93072-50 від 12.05.2020 на суму податкового боргу у розмірі 241858,39 грн, винесену Головним управлінням ДПС у Полтавській області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Полтавській області відкоригувати дані інтегрованої картки платника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" з податку на прибуток шляхом нарахування пені за період з 13 жовтня 2015 року по 23 квітня 2020 року з урахуванням здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" платежів та наявних переплат з податку на прибуток за такий період з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Фурнітура" (вул.Клінкерна,1, м. Полтава, 36041, ідентифікаційний код 32753365) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 7831,89 грн /сім тисяч вісімсот тридцять одна гривня вісімдесят дев'ять копійок/.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення складено 08 жовтня 2020 року.
Суддя І.Г.Ясиновський