Справа № 420/7362/20
08 жовтня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Ухвалою суду від 10.08.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі змістом адміністративного позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:
- ОСОБА_1 з 25.04.2016 року по 15.03.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 15.03.2019 року позивача було увільнено від займаної посади та звільнено зі Збройних Сил України. Проте при звільненні військова частина НОМЕР_1 протиправно не провела з позивачем усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- 4 травня 2020 року позивачем було надіслано поштою заяву до військової частини з проханням виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. 14 травня 2020 року представником військової частини НОМЕР_1 отримано заяву, що підтверджується повідомленням про вручення. Проте у визначений законодавством термін відповідь військовою частиною надана не була. Бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є протиправною;
- за період проходження служби в Збройних Силах України позивач не використав 42 доби (за 2017-2019 роки) додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 162 Закону України «Про відпустки». Відповідно до пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначено, що «у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки»;
- при звільненні військова частина НОМЕР_1 повинна була виплатити позивачу компенсацію за 42 доби (за 2017-2019 роки) невикористаної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 162 Закону України «Про відпустки». Також, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши зразкову справу за позовом військовослужбовця до військової частини, від 16.05.2019 року справа № 620/4218/18. Верховний Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації;
- військовою частиною НОМЕР_1 при виключенні позивача зі списків особового складу, протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017-2019 роки (42 доби);
- відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з виплат, одержаних військовослужбовцями виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав:
- пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 1153/2008), визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини;
- виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, оформлюється відповідним наказом військової частини і можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця;
- на час виключення позивача зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 15.03.2020 року, з позивачем були проведені усі необхідні розрахунки по грошовому забезпеченню, з якими фактично, не заявивши заперечень, погодився позивач. ОСОБА_1 не заперечував проти виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . В день звільнення позивач здав посаду, без будь-яких зауважень чи заперечень ознайомився з наказом, отримав витяг з нього і залишив місце постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 . Своїми діями ОСОБА_2 надав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини та погодився з діями командування військової частини НОМЕР_1 , фактично визнавши їх правомірними;
- оскільки позивача виключено зі списків особового складу та проведено з ним усі необхідних розрахунків при звільненні, захист своїх прав ОСОБА_1 необхідно було здійснювати шляхом оскарження вказаного наказу в частині не донарахування та невиплати грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій, які як вважає позивач, йому необґрунтовано не нараховані та невиплачені за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ;
- статтею 10 Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено право військовослужбовців на відпустки. Цим же Законом визначені види відпусток, на які мають право військовослужбовці та порядок їх надання. З 17.03.2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні введено діє особливий період, який діє і у теперішній час;
- відповідно до пункту 8 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. У зв'язку з введенням особливого періоду Верховною Радою України внесені зміни до значної кількості законодавчих актів, внаслідок чого були встановлені обмеження соціально-економічних прав громадян України у тому числі військовослужбовців;
- Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» № 1275-VII від 20.05.2014 року (в редакції Законів № 1589-VІІ від 04.07.2014 року та № 116-VIII від 15.01.2015 року) ст. 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктами 17 та 18, відповідно до яких в особливий період військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Пунктом 19 цієї ж статті визначено, що надання військовослужбовцям у особливий період інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється;
- аналіз зазначених норм права свідчить про тимчасове припинення дії соціальної гарантії на додаткову щорічну відпустку відносно військовослужбовців на період дії особливого періоду. Право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки похідне від права військовослужбовця на отримання такої відпустки. Припинення процедури надання щорічних додаткових відпусток військовослужбовцям, тимчасово припинило і їх право на отримання грошової компенсації;
- відповідні зміни до Законів України «Про відпустки» та «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» внесені не були. У зв'язку з чим позивач обґрунтував свою позицію саме нормами загальної дії. Посилання позивача на норми права загальної дії не можуть бути враховані при вирішенні цього спору так як в даному випадку до спірних правовідносин потрібно застосовувати норми спеціального законодавства, а саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На підтвердження позиції наведено лист Міністерства юстиції України від 26.12.2008 року № 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії" відповідно до якого у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом;
- позивач (представник позивача) в своїй позовній заяві не зазначає про своє працевлаштування. Через це неналежним є заявлення вимоги, щодо надання компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 за 2019 рік через таке. Військова частина НОМЕР_1 не оспорює факт звільнення ОСОБА_1 з військової служби 15.03.2019 року;
- пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено одержання додаткової відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Виходячи із зазначеної норми, додаткова відпустка може отримуватись одноразово на рік. У разі працевлаштування ОСОБА_1 в 2019 році після 15.03.2019 року (після звільнення з військової служби), йому могла надаватись така відпустка за новим місцем праці. Встановити факт не надання додаткової відпустки ОСОБА_1 за новим місцем роботи, в 2019 році військовою частиною НОМЕР_1 не є можливим. Через ненадання відомостей щодо невикористання додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачем в 2019 році позивачем, вимога щодо компенсації такої відпустки за 2019 рік взагалі не може ставитись до військової частини НОМЕР_1 .
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані сторонами, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
11.09.2017 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій, серія НОМЕР_2 . (а.с.6)
Відповідно до витягу з наказу Міністерства оборони України від 15.03.2019 року № 28-РС «По особовому складу» (а.с.34), відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» нижчепонайменованих осіб рядового та сержантського складу звільнено з військової служби»: у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту:
8. Матроса ОСОБА_1 , гранатометника відділення взводу роти морської піхоти військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Чинність контракту припиняється 15.03.2019.
Не погоджуючись, із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.
Судом також встановлено, що рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Згідно зі змістом зазначеного рішення Верховного Суду, його прийнято з таких підстав:
«Норми права, якими керувався Верховний Суд
Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»):
«Стаття 4. Види відпусток
Установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».
«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»):
«Стаття 5. Учасники бойових дій
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
«Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:
12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»):
«Стаття 101. Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них
8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
14. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»):
«Стаття 1. Визначення основних термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави (ОСОБА_2, ОСОБА_4. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.С. Мельника. - К.: Ваіте, 2014. - С. 67).
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, - то позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини 10 статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Отже, Суд, ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - вказує на такі сутнісні характеристики:
1) Ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до викладеного, належить сукупно застосовувати норми законодавства у такому порядку (послідовності):
- статті 4, 162 Закону України «Про відпустки»;
- пункт 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року;
- частину 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;
- частину 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;
3) Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі
Зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Враховуючи все вищезазначене, встановлені обставини та відповідне правове регулювання, Суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та, як наслідок, наявність законних підстав для його задоволення повністю.».
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На підставі вищенаведених встановлених судом обставин суд вважає, що справа № 420/7362/20 - відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Частинами 1 та 3 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, фактично, відповідачем визнається не нарахування та невиплата позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019 року, та, з урахуванням наявних у суду матеріалів, у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання відповідачем.
Тому, на підставі ч. 1 ст. 78 КАС України, наведені обставини не підлягають доказуванню.
Крім того, відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно, законодавчо безпідставним є посилання відповідача на припущення щодо обставин з приводу працевлаштування ОСОБА_1 в 2019 році після 15.03.2019 року (після звільнення з військової служби), та можливого надання йому відповідної відпустки за новим місцем праці тощо.
Додатково слід зазначити, що рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) - залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, обов'язковими для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, за результатами розгляду будь-якої, а не лише викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом також враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18, на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Суд також звертає увагу на те, що усі вищенаведені заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог, а також позиція, викладена у клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду, у задоволенні якого ухвалою суду від 08.10.2020 року відмовлено, як на підстави допущення оскаржуваної бездіяльності, - не відповідають вищенаведеній резолютивній частині та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд дійшов висновків, що:
- позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи;
- бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019 року, допущена відповідачем: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця бездіяльність, тому - вона є протиправною, відповідно
- наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019 року.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 241-246, 250, 255, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019 року.
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова
.