Справа № 420/7694/20
07 жовтня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.08.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_4 , у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_4 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 червня 2017 року з визначенням базового місяця січень 2008 року, та стягнути з військової частини НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 суму завданої їй шкоди в розмірі 48 714,50 грн.;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 7 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року з визначенням базового місяця січень 2008 року, та стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму завданої їй шкоди в розмірі 34 910,87 грн.;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_4 та 6 червня 2017 року виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв'язку з переведенням до нового місця військової служби. Позивач стверджує, що за період служби з 1 січня 2016 року по 6 червня 2017 їй не нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. З 7 червня 2017 року позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 4 червня 2019 року виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас. При цьому, за період з 7 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року позивачу також не нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Крім того, під час проходження військової служби позивач отримала статус учасника бойових дій. За період з 17 липня 2018 року по 4 червня 2019 року позивач не використовувала додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій та станом на день видання наказу про виключання зі списків особового складу відповідачем не проведено з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за 28 невикористаних календарних днів зазначеної соціальної відпустки. Невиплата відповідачами індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку на переконання позивача порушує її права, а тому ОСОБА_1 , звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 17.08.2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
11.09.2020 року представником Військової частини НОМЕР_4 надано відзив на позов, в якому зазначено, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 06.06.2017 року відповідачем проведені усі необхідні розрахунки по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню, з якими позивач погодилась. Представник зазначає, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. На цей час у зв'язку із збройною агресією проти України з боку Російської Федерації в країні діє особливий період. На виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/9/1/1150, щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз'яснення від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, згідно яких, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), згідно яких індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення. Відповідач стверджує, що враховуючи Порядок № 1078 від 17.07.2003 року та роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року № 13700/з та від 08.08.2017 року № 78/0/66-17, щодо непередбаченості, а саме відсутності механізму нарахування та виплати сум індексації грошового забезпечення за попередні періоди та у поточному році, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 по жовтень 2018 року у Міністерства оборони не було.
16.09.2020 року за вх. № 37145/20 представником Військової частини НОМЕР_2 надано відзив на позов, в якому зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного Фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Порядок не передбачає механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. На переконання представника виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Представник відповідача позивається на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, які доведені до військових частин (установ, організацій), згідно яких, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами) індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення. Для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві Оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Індексація за період з березня 2018 року по травень 2019 року виплачена ОСОБА_1 в розмірі 577 грн. 60 коп. Механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачений. Відповідач переконаний, що відсутні підстави для визнання дій військової частини НОМЕР_2 по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Військова частина НОМЕР_2 , відповідно до Інструкції №260 виконувала роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. Крім того військовою частиною НОМЕР_2 був проведений з позивачем остаточний розрахунок при звільненні. Також відповідач зазначає, що вимога нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік не є правомірною, так як ОСОБА_1 набула права щодо компенсації додаткової відпустки за 2018 рік 5 календарних дня і за 2019 рік 4 календарних дня, тобто грошова компенсація додаткової відпустки за 2018 рік, 2019 рік складає 9 календарних днів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військові частині НОМЕР_4 з 01.01.2016 року та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 06.06.2017 року № 120 виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв'язку з переведенням до нового місця військової служби (а.с.7).
17.07.2018 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_6 (а.с.11).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами позивач з 7 червня 2017 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.06.2019 року № 113 звільнена з військової служби в запас за пунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) та виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.10).
30.06.2020 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_4 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 1 січня 2016 року по червня 2017 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Пре індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, З визначенням базового місяця січень 2008 року та надати довідку про виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 червня 2017 року із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення, в тому числі індексації грошового забезпечення (а.с.12-13).
30.06.2020 року представник позивача також звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив:
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 7 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про Індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року;
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (а.с.15-17).
07.08.2020 року військовою частиною НОМЕР_4 на звернення позивача надано відповідь №3438/1-915, в якій, зокрема, повідомлено, що станом на серпень 2020 року алгоритм дій щодо нарахування та виплати заявнику індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 06.06.2017 року у військовій частині НОМЕР_4 - відсутній та чинним законодавством України не передбачений (а.с.14-15).
Також відповідачем надано довідку військової частини НОМЕР_4 від 03.08.2020 року відповідно до якої грошове забезпечення позивача за період січень 2016 року - червень 2017 року не містить даних щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення (а.с.8-9).
Як встановлено судом, відповіді на звернення представника позивача до військової частини НОМЕР_2 із заявою від 30.06.2020 року на момент розгляду справи до суду не надано.
Позивач вважає, що відповідачами протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а військовою частиною НОМЕР_2 - компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, а тому звернулась до суд з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Згідно з положеннями ст.8 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Згідно ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч.2 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078) визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з п.4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно п.5 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 15.12.2015 року), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
У разі коли індекс споживчих цін для проведення індексації, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 відсотків, Кабінет Міністрів України приймає рішення про підвищення тарифних ставок (окладів) працівникам бюджетної сфери, органам державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів з урахуванням суми індексації, яка складається на момент підвищення.
Працівникам підприємств i організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв'язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України Про індексацію грошових доходів населення та положень цього Порядку.
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
Відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Згідно п.14 Порядку №1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Разом з цим, у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_4 від 03.08.2020 року грошове забезпечення позивача за період з 01 січення 2016 року по 06 червня 2017 року не містить даних щодо виплати позивачу індексації (а.с.8-9). Доказів здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 07 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року військовою частиною НОМЕР_2 не надано.
Тобто, за вказані періоди відповідачами не проводилась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення позивача.
Правомірність своїх дій відповідачі обґрунтовують посиланням на розпорядження директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 відповідно до якого індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення.
Суд не приймає до уваги зазначені посилання з огляду на те, що подібні роз'яснення мають суто інформаційний характер, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати нормативного регулювання правовідносин щодо порядку проведення індексації грошового забезпечення.
Посилання відповідачів на роз'яснення Мінсоцполітики від 16.07.2015 року №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року №13700/з, №78/0/66-17, №15966/0/2-17/16, відповідно до яких механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає суд також вважає необґрунтованими.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачі допустили протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січення 2016 року по 06 червня 2017 року та з 07 червня 2017 по 28 лютого 2018 року.
Стосовно доводів позивача про необхідність застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року «січень 2008 року», суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3 постанови КМУ від 09.12.2015 року №1013 (в редакції чинній з 15.12.2015 року) «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Згідно п.6 даної Постанови № 1013 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.12.2015 року.
Згідно п.2 Постанови №1013 були внесені зміни, серед іншого, і до Постанови КМ України №1078 від 17.07.2003 року.
Як вже зазначалося вище, відповідно до п.5 Постанови №1013 (в редакції, чинній з 15.12.2015 року), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Згідно п.102 Постанови №1013 (в редакції, чинній з 15.12.2015 року), для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
З аналізу наведених положень Постанови №1013 та Постанови №1078 суд доходить висновку, що після вжиття заходів, передбачених п.3 Постанови №1013 для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078.
Тому суд вважає, що підстави для застосування «січня 2008 року» як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року - відсутні.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача стосовно нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року підлягають частковому задоволенню. Належить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 червня 2017 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 червня 2017 року без вказівки на необхідність застосування січень 2008 року як базового місяця; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 7 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року та зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 7 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року без вказівки на необхідність застосування січень 2008 року як базового місяця.
Щодо вимоги визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки (далі Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР передбачає додаткову відпустку окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.
Так, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закон №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до частин 8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Ст.1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-ХІІ) визначено поняття особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію, затвердженим законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку зі звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Під час вирішення спору суд врахував викладені у рішенні від 16.05.2019 року висновки Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, в якій надавалась оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Верховний Суд у вказаному рішенні вказав, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Велика палата Верховного Суду у пунктах 31, 32 вищевказаної постанови також зазначила, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Відповідно до п.3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ (п.34 постанови ВП ВС від 21.08.2019).
Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військовою частиною протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Отже, позовні вимоги в дачній частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання військову частину НОМЕР_2 подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006 р., пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011 р.).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 р. зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 р., та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009 р.).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13, ч. 1, ст. 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір».
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 червня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 червня 2017 року без вказівки на необхідність застосування січень 2008 року як базового місяця.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 7 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 7 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року без вказівки на необхідність застосування січень 2008 року як базового місяця.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Л.М. Токмілова
.