справа №813/2087/17
29 вересня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Грень Н.М.,
секретар судового засідання Іванес Х.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльність, стягнення майнової шкоди, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської обласної ради, в якій з урахуванням збільшених позовних вимог просить:
- визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної ради щодо ненадання ОСОБА_1 премії до Дня місцевого самоврядування у 2016 році;
- стягнути з Львівської обласної ради завдану ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі середньомісячної заробітної плати;
- визнати протиправну бездіяльність Львівської обласної ради щодо ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
- зобов'язати Львівську обласну раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльність, стягнення майнової шкоди залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 813/2087/17 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Верховного Суду від 24.10.2019 касаційну скаргу Львівської обласної ради залишено без задоволення, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 у справі № 813/2087/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльність, стягнення майнової шкоди залишено без змін.
Ухвалою від 19.11.2019 продовжено розгляд справи №813/2087/17.
В обґрунтування позову зазначено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/1491/16 позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, зокрема її поновлено на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради з 30.03.2016. Постанову суду звернуто до негайного виконання. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2016 апеляційну скаргу Львівської обласної ради залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 у справі №813/1491/16 без змін.
Розпорядження голови Львівської обласної ради від 02.12.2016 №644-к ОСОБА_1 поновлено на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради з 30.03.2016.
Зазначає, що відповідно до Указу Президента України “Про День місцевого самоврядування” №1250/200 від 25.11.2000 року, установлено в Україні свято- День місцевого самоврядування, яке відзначається щорічно 7 грудня. Розпорядженням голови Львівської обласної ради №638-к від 29.11.2016 визначено преміювати працівників апарату обласної ради до Дня місцевого самоврядування в розмірі середньомісячної заробітної плати.
Таким чином, ОСОБА_1 покликається на те, що на день професійного свята 07 грудня 2016 року вона була поновленим працівником апарату Львівської обласної ради з дня звільнення, тобто без перерви. Однак відповідач відмовив їй у наданні премії до Дня місцевого самоврядування, мотивуючи тим, що остання не була працівником апарату обласної ради.
ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що відповідач протиправно відмовив у наданні премії до Дня місцевого самоврядування, оскільки останній затягуючи виконання вимог державного виконавця та ігноруючи норми законодавства щодо негайного виконання судових рішень з питань поновлення на роботі, свідомо вчинив всі можливі протиправні та незаконні дії з метою позбавлення позивача преміювання до професійного свята та штучно створив підстави для формальної відмови.
Також зазначає, що перебуваючи у трудових відносинах з Львівською обласною радою ОСОБА_1 зверталася із письмовою заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2017 р, однак таку не отримала. Вважає, протиправною бездіяльність Львівської обласної ради щодо не отримання допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач відзив на адміністративний позов не подав.
Позивач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, на адресу суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку із продовженням карантину та епідеміологічної ситуації загалом, а також враховуючи сімейні обставини.
Судом зазначається, що позивачем неодноразово були заявлені клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку із оголошеним карантином в Україні, однак судом роз'яснюється, що остання мала можливість подати клопотання про взяття участі у розгляді справи в режимі відеоконференції відповідно до частини четвертої статті 195 КАС України поза межами суду з використанням власних технічних засобів та надіслання до суду необхідних доказів та письмових пояснень для урахування під час розгляду справи.
Поверхневі та загальні покликання на умови карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист від 16.03.2020 №9-рс-186/20.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами.
В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов'язку по здійсненню розгляду справи.
Також суд наголошує на тому, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
Що стосується посилання позивача про відкладення розгляду справи за сімейними обставинами, то таке суд вважає також необґрунтованим, у зв'язку із не наведенням причин та обставин, які зумовили звернення з таким клопотанням та ненаданням жодних відомостей та доказів щодо сімейних обставин позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причини не явки не повідомив.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Зважаючи на положення Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для її належного розгляду, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, а їх участь у судовому засіданні не визнана обов'язковою.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Львівській обласній раді з 26.04.2006 року, а з 23.12.2014 року на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради.
29.03.2016 року розпорядженням Голови Львівської обласної ради “Про звільнення ОСОБА_2 ” № 243-к позивача звільнено з посади радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради у зв'язку зі скороченням чисельності та зміною в організації праці згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з 29.03.2016 року.
Позивач не погодилась з даним розпорядженням та звільненням, звернулась до суду за захистом своїх прав.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі №813/1491/16 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме : визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Львівської обласної ради “Про звільнення ОСОБА_1 ” № 243-к від 29.03.2016 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради з 30 березня 2016 року; стягнуто з Львівської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 20724 (двадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 56 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків; визнано протиправною бездіяльність Львівської обласної ради щодо не вирішення питання про надання ОСОБА_1 допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до заяви від 24.03.2016 року; зобов'язано Львівську обласну раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2016 року про надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 3484 (три тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 04 коп. постанова суду виконується негайно. В решті позовних вимог відмовлено. Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2016 апеляційну скаргу Львівської обласної ради залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 у справі №813/1491/16 без змін.
Розпорядженням голови Львівської обласної ради від 02.12.2016 №644-к ОСОБА_1 поновлено на посаді радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою Львівської обласної ради з 30.03.2016 та зобов'язано відділ бухгалтерського обліку та звітності провести виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 20724,56 грн без урахування сум, обов'язкових до сплати податків та внесків; судового збору в розмірі 551,20 грн.
27.12.2016 позивач звернулась до голови Львівської обласної ради із заявою, в якій зазначила, що відповідно до Розпорядженням голови Львівської обласної ради №638-к від 29.11.2016 працівникам апарату нараховано премію до професійного свята - дня місцевого самоврядування у розмірі середньомісячного заробітку. Враховуючи те, що станом на День місцевого самоврядування 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 була поновленим працівником апарату Львівської обласної ради, просила нарахувати премію до Дня місцевого самоврядування у розмірі середньомісячного заробітку.
Листом від 29.12.2016 №02-вих-1939 відповідачем повідомлено, що нарахування премії є правом роботодавця, а не обов'язком. Також відповідачем зазначено, що станом на 29.12.2016 позивач не перебувала у трудових відносинах із Львівською обласною радою, відповідно не виконувала жодних функціональних обов'язків, доручень і завдань керівництва, підстав для нарахування премії до Дня місцевого самоврядування відсутні.
Позивач також зверталась із заявою від 25.01.2017 №07 вн-21 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, однак відповідачем повідомлено, що керівник органу має право, у межах затвердженого фонду оплати праці, надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Відтак вбачається, що надання матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань не є обов'язком роботодавця, відповідно заява не може бути задоволена, оскільки відсутні правові підстави для цього.
23.02.2017 року розпорядженням голови Львівської обласної ради “Про звільнення ОСОБА_2 ” № 60-к позивача звільнено з посади радника відділу з питань екології та природокористування управління природних ресурсів та адміністративно-територіального устрою - 23.02.2017 у зв'язку із скороченням чисельності та зміною в організації праці (п.1 ст.40 КЗпП України).
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати премії до Дня місцевого самоврядування у 2016 та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, звернувся до суду за захистом своїх прав.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 3 ст. 97 КЗпП України конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно із статтею 1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95- ВР “Про оплату праці” (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 Закону № 108/95-ВР передбачено, що структура заробітної плати включає:
- основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткову заробітну плату - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України №2493-ІІІ від 07.06.2001 року “Про службу в органах місцевого самоврядування” умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів”, керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці, надано право здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.
Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.
Розпорядженням голови Львівської обласної ради від 26.04.2007 року № 243 затверджено Положення про преміювання працівників виконавчого апарату Львівської обласної ради.
Пунктами 3.1., 3.2., 3.4. цього Положення встановлено, що преміювання проводиться за результатами роботи працівників ради та фактично відпрацьований час. Умовою преміювання є належне виконання працівниками функціональних обов'язків, доручень і завдань керівництва, дотримання трудової та виробничої дисципліни. Остаточне рішення щодо розміру премії за місяць приймає голова обласної ради.
З аналізу наведених норм слідує, що надання премії, в тому числі до дня місцевого самоврядування є правом керівника органу місцевого самоврядування, та відбувається лише у випадку відповідності критеріям та вимогам, встановлених пунктами 3.1.-3.5 Положення про преміювання працівників виконавчого апарату Львівської обласної ради.
Як встановлено з матеріалів справи, премія до Дня місцевого самоврядування нарахована працівникам виконавчого апарату обласної ради згідно із розпорядженням голови Львівської обласної ради від 29.11.2016 №638-к.
Проте, вказане розпорядження голови Львівської обласної ради прийнято після звільнення позивача, тобто у період коли позивач фактично перебувала в вимушеному прогулі через незаконне звільнення, саме тому вона не включена до списку осіб, які преміюються.
За період вимушеного прогулу в силу вимог частини другої статті 235 КЗпП України підлягає виплаті тільки середній заробіток за час вимушеного прогулу, який розраховується у порядку і розмірах, визначених Порядком обчислення середньої заробітної плати, а саме з розрахунку середнього заробітку за останні два місяці роботи особи перед звільненням.
Нормативно-правові акти, які врегульовують спірні правовідносини, а саме - КЗпП України, Закон України “Про оплату праці”, Порядок обчислення середньої заробітної плати, передбачають можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення, натомість, вказані норми не передбачають можливості стягнення у вказаний період премій чи інших складових заробітної плати.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в частині позовної вимоги про визнання протиправної бездіяльності Львівської обласної ради щодо не надання премії до Дня місцевого самоврядування у 2016 році.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності Львівської обласної ради щодо ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зобов'язання Львівську обласну раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оплату праці” оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів” надано право керівникам органів, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, в межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Відповідно до пункту 8 Постанови №268 видатки, пов'язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 “Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ”, визначено, що кошторис бюджетної установи (далі - кошторис) - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Таким чином, суд зазначає, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не належить до обов'язкових виплат, а її виплата здійснюється на підставі заяви працівника за рішенням керівника відповідного органу у межах встановленого фонду оплати праці.
Судом встановлено, що відповідно до тимчасового кошторису видатків на утримання Львівської обласної ради та її виконавчого апарату на 1 квартал 2017 не передбачено видатки на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
З огляду на викладене, та, враховуючи право відповідача, а не обов'язок надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідач відмовляючи у наданні позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, діяв у межах повноважень та у відповідності до приписів Постанови № 268.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Львівської обласної ради майнової шкоди в розмірі середньомісячної заробітної плати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В той же час, згідно з частиною п'ятою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень та наявність реального збитку та шкоди.
В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Таким чином, аналізуючи зміст даної позовної вимоги та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення матеріальної шкоди, позивачем не надано доказів завдання відповідачем шкоди позивачу, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданням позивачу втрат майнового характеру.
Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для відшкодування судових витрат у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2020 року.
Суддя Грень Н.М.