ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" жовтня 2020 р. справа № 300/2149/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боршовського Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Хорта А.Р.,
представників сторін та третьої особи - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом Державного підприємства «Залучанський спиртовий завод» до Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Снятинська державна податкова інспекція Коломийського управління Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, про скасування постанови про арешт майна боржника від 24.09.2015 та зобов'язання до вчинення дій, -
Власюк Дмитро Васильович в інтересах Державного підприємства Залучанський спиртовий завод 26.08.2020 звернувся до суду з адміністративним позовом до Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції від 24.09.2015 ВП № 48398492 про арешт майна боржника Державного підприємства «Залучанський спиртовий завод»; зобов'язати відповідача вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 25.09.2015 № 37270047, вид обтяження арешт нерухомого майна, який внесений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції від 24.09.2015 ВП № 48398492 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не враховано, що Державне підприємство «Залучанський спиртовий завод» є підприємством, частка Держави в майні якого становить 100%, а тому на примусову реалізацію його майна поширюється мораторій згідно статей 1, 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Позивач зазначає про те, що за змістом статтей 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606 від 21.04.1999 арешт майна боржника є складовою частиною заходу примусового виконання рішень - звернення стягнення на майно боржника. Спірна постанова про арешт всього рухомого майна Державного підприємства «Залучанський спиртовий завод» є порушенням мораторію на примусову реалізацію його майна, оскільки даною постановою звернуто стягнення на все рухоме майно підприємства, яке за визначенням становить основні засоби виробництва підприємства. Також представник позивача вказав на те, що постанова відповідача про арешт всього рухомого майна боржника виключає можливість внесення відомостей про арешт нерухомого майна в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Також представник позивача вказав на те, що згідно відомостей розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна, Автоматизованій системі виконавчого провадження не можливо визначити реквізити виконавчого документа, на підставі якого прийнята оскаржена постанова. Пояснив, що про спірну постанову позивач дізнався 17.08.2020 після отримання від відповідача на запит її копії та інших матеріалів виконавчого провадження.
Ухвалою від 28.08.2020 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків. Позивач у вказаний в ухвалі строк усунув недоліки.
14.09.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом відкрито провадження в цій адміністративній справі.
16.09.2020 на електронну адресу суду та повторно 22.09.2020 надійшов від Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відзив на позовну заяву (а.с. 111-112, 128). У відзиві відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Безпідставність позову відповідач обгрунтував посиланням на зміст частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Сторони та третя особа в судове засідання 24.09.2020 явку представників не забезпечили, хоча були повідомлені належним чином про дату та час судового розгляду, про що свідчить рекомендовані повідомлення про вручення судової повістки.
В клопотанні від 16.09.2020 року представник відповідача просив суд розглянути справу без участі представника Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 129).
В клопотанні від 17.09.2020 року представник позивача просив суд розглянути справу без участі представника Державного підприємства «Залучанський спиртовий завод» (а.с. 123).
Суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за такої явки сторін та третьої особи та на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
Державне підприємство «Залучанський спиртовий завод», (ідентифікаційний код - 00375390, вулиця Заводська, будинок 2, село Долішнє Залуччя, Снятинський район, Івано-Франківська область, 78363), згідно пункту 1.1 його Статуту, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 07.05.2009 за № 321, засноване на основі державної власності і входить до складу Концерну «Укрспирт». Майно підприємства є державною власністю та закріплене за ним на праві господарського відання (пункти 4.1, 5.1 Статуту).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2012 в справі № 2а-800/12/0970 задоволено позов Прокурора Снятинського району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Снятинському районі до Державного підприємства «Залучанський спиртовий завод»: стягнуто з рахунків в обслуговуючих банках та за рахунок готівки Державного підприємства "Залучанський спиртзавод" в дохід бюджету кошти на погашення податкового боргу в розмірі 574619,31 грн. На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 12.04.2012 в справі № 2а-800/12/0970 видано виконавчий лист № 2а-800/12/0970 від 25.09.2012.
10.08.2015 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 48398492 з примусового виконання виконавчого листа № 2а-800/12/0970 від 25.09.2012.
Листом № 07-24/3406 від 10.08.2015 вказана постанова про відкриття виконавчого провадження направлена позивачу та отримана 14.08.2015 (а.с.131, 133).
23.09.2015 постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції стягнуто з Державного підприємства «Залучанський спиртовий авод» виконавчий збір в розмірі 57461,93 грн. (а.с 132).
Постановою Кабінету Міністів України України від 28.07.2010 за № 672 Державне підприємство «Залучанський спиртовий завод» включено до передліку підприємств, що підлягають реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (ДП «Укрспирт») з віднесенням Підприємства до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.
Згідно Додатку 1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.99 № 847-XIV (в редакції закону, чинного станом на день прийняття оскарженої постанови) Державне підприємство "Залучанський спиртовий завод" входить до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, за 375390.
24.09.2015 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме майно, яке належить Державному підприємству «Залучанський спиртовий завод» та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. (а.с. 134).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер довідки 216994734 від 20.07.2020, в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно міститься запис за № 37270047 про державну реєстрацію 25.09.2015 виду обтяження: арешт нерухомого майна, все нерухоме майно - Державного підприємства «Залучанский спиртовий завод», на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 48398492 від 24.09.2015, виданої головним державним виконавцем ВДВС Снятинського РУЮ.
Постановою головного державного виконавця Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 22.12.2018 виконавчий документ - виконавчий лист Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 2а-800/12/0970 від 25.09.2012 повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника.
Вважаючи протиправною постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.09.2015 ВП № 4839849, позивач звернулася з позовом до суду про її скасування. Також позивач просить суд зобов'язати відповідача вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 25.09.2015 № 37270047, вид обтяження арешт нерухомого майна, який внесений на підставі постанови від 24.09.2015 ВП № 4839849.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції, чинній на момент оскарженої постанови, надалі - Закон № 606) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
За приписами частини першої 1 статті 11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Право державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку передбачено пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону №606.
Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника встановлений статтею 52 Закону № 606.
Відповідно до частин 1, 5 статті 52 Закону № 606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Згідно з частинами 1-5 статті 57 Закону № 606 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин (частина 5 статті 57 Закону № 606).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III (в редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови, надалі - Закон № 2864) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Статею 2 Закону № 2864 передбачено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статею 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до пункту Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за N 288/4509, Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Пунктом 5 вказаного Положення (стандарт) бухгалтерського обліку для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:
5.1. Основні засоби
5.1.1. Земельні ділянки.
5.1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом.
5.1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.
5.1.4. Машини та обладнання.
5.1.5. Транспортні засоби.
5.1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
5.1.7. Тварини.
5.1.8. Багаторічні насадження та плодоносні рослини.
5.1.9. Інші основні засоби.
5.2. Інші необоротні матеріальні активи
5.2.1. Бібліотечні фонди.
5.2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.
5.2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди.
5.2.4. Природні ресурси.
5.2.5. Інвентарна тара.
5.2.6. Предмети прокату.
5.2.7. Інші необоротні матеріальні активи.
Отже, аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, суд вважає, що накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, є заходом примусового виконання рішення, направленим на забезпечення його реального виконання, при вжитті якого державний виконавець має діяти з повним дотриманням відповідної процедури, зокрема, з врахуванням того, що на певне майно згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Так, за змістом Закону № 2864 можна дійти висновку про те, що законодавцем встановлено мораторій на примусове відчуження будь-якого як нерухомого так і рухомого майна державних підприємств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, яке є основними засобами виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами.
При цьому вказана заборона поширюється також і на випадки відчуження майна, шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.
ДП «Залучанський спиртовий завод» є державним підприємством із 100-відсотковою часткою державного майна у його статутному фонді, діє як державне комерційне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства аграрної політики України, майно державного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Отже, державний виконавець, арештовуючи майно позивача шляхом накладення арешту на все рухоме майно та встановлюючи заборону на відчуження будь-якого майна, що належить боржнику, тобто й на основні засоби виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цим державним підприємством, для забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення коштів, тим самим порушив встановлений законом мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств.
Окрім цього, за приписами абзацу 1 частини 9 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» стосовно нерухомого майна об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.
В свою чергу, згідно з Додатком 1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 № 847-XIV (в редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) Державне підприємство "Залучанський спиртовий завод" входить до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Тобто Державне підприємство "Залучанський спиртовий завод" на час прийняття оскарженої постанови та державної реєстрації обтяження: арешту нерухомого майна на підставі цієї постанови державного виконавця, було об'єктом права державної власності, що не підлягає приватизації, і, відповідно до приписів абзацу 1 частини 9 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» стосовно нерухомого майна цього Підприємства не могли вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження такого майна.
Суд зазначає про те, що аналогічна правова позиція щодо неможливості арешту органами виконавчої служби майна боржника, який державним підприємством, частка держави в майні якого перевищує 25 відсотків, викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № П/811/621/16, адміністративне провадження № К/9901/6731/18.
Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві про те, що державний виконавець знімає арешт виключно у випадках, які встановлені частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 (надалі - Закону № 1404-VIII), то вказані доводи не впливають на висновок суду щодо неправомірності прийняття постанови від 24.09.2015 № ВП 48398492, оскільки стосуються випадків зняття арешту майна, накладеного державним виконавцем правомірно.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на зроблені судом вище висновки, постанова головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції від 24.09.2015 ВП № 48398492 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження є протиправною, оскільки прийнята з порушенням закону, та необгрунтовано, оскільки державним виконавцем не досліджено чи на позивача поширюється мораторій на примусову реалізацію його майна та чи може бути проведено його стягнення, а тому така постанова підлягає скасуванню.
Отже, позов в цій частині вимог є підставним та підлягає задоволенню.
Щодо позову в частині вимоги про зобов'язання відповідача вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження від 25.09.2015 № 37270047, вид обтяження арешт нерухомого майна, який внесений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції від 24.09.2015 ВП № 48398492 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, то суд вказує на таке.
За змістом частини 2 Закону Закону № 1404-VIII у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Частиною 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Пунктами 30, 36 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127, передбачено, що державна реєстрація обтяжень проводиться за заявою органу державної влади, його посадової особи, якими встановлено, змінено або припинено обтяження. У випадках, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, державний, приватний виконавець за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав самостійно формує та реєструє заяву в електронній формі, до якої додається необхідний для такої реєстрації оригінал документа в електронній формі з накладенням відповідним державним, приватним виконавцем кваліфікованого електронного підпису.
Таким чином, з огляду на зміст вказаних норм законодавства, після скасування судом постанови державного виконавця про накладення арешту на майно та оголошення заборони на його відчуження, у разі набрання рішенням суду законної сили, державний виконавець зобов'язаний не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини, зняти арешт з майна боржника, прийнявши відповідну постанову, та після цього вчинити дії щодо проведення державної реєстрації припинення обтяження, яке було зареєстрованого на підставі скасованої судом постанови державного виконавця.
Суд зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси юридичних осіб. Як встановлено судом законодавством встановлено строки та порядок зняття державним виконавцем арешту з майна боржника на підставі рішення суду, що набрало законної сили. На час розгляду цієї справи такі дії державним виконавцем ще не вчинялися. Отже, суд вважає, що в задоволенні цих позовних вимог потрібно відмовити, оскільки вони є передчасними, тобто такими, що заявлені для захисту права позивача, яке ще не порушено відповідачем.
Отже, в задоволені позову в цій частині належить відмовити.
Щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом, то суд зазначає таке. Положеннями частини 3 статті 122, частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено 10-денний строк звернення до суду, який обчислюється з дня. Коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів. Судом встановлено, що позивачу стало відомо про зміст постанови від 24.09.2015 ВП 48398492 з листа відповідача від 17.08.2020 № 19.10-27/17448, яким повідмолено позивача про підставу арешту та надано копію вказаної постанови державного виконавця. На виконання ухвали суду від 14.09.2020 року відповідачем подано рекомендоване повідомлення про направлення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.08.2015 № 48398492, однак не подано суду доказів направлення позивачу копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.09.2015 ВП 48398492.
За таких обставин суд вважає що застосування правових наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених процесуальним законом у вигляді залишення позову без розгляду, можливе лише за умови дотримання розумного балансу між способом і наслідками такого застосування та цілями, з якими закон пов'язує необхідність їх застосування. Дійсно дотримання строків звернення до суду має метою сприяти належному здійсненню правосуддя, правовій визначеності в спірних правовідносинах, дисциплінувати сторін. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином, що буде порушена сама його сутність.
В даному випадку, за відсутності доказів у справі про те, що позивачу була направлена (вручена під розписку) постанова від 24.09.2015 ВП 48398492, суд дійшов висновку, що застосування процесуального інституту залишення позову без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду буде не пропорційним меті обмеження права доступу до суду та суперечитиме самій суті такого права.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
В підтвердження понесення судових витрат у справі позивачем подано платіжне доручення № 21291 від 03.09.2020 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 4204 грн. (а.с. 73).
З огляду на часткове задоволення позову, позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2102 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Снятинського районного управління юстиції від 24.09.2015 ВП № 48398492 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ідентифікаційний код - 34830320, площа Незалежності, будинок 1, місто Снятин, Івано-Франківська область, 78300, на користь Державного підприємства «Залучанський спиртовий завод» (ідентифікаційний код - 00375390, вулиця Заводська, будинок 2, село Долішнє Залуччя, Снятинський район, Івано-Франківська область, 78363) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: Державне підприємство «Залучанський спиртовий завод» (ідентифікаційний код - 00375390, вулиця Заводська, будинок 2, село Долішнє Залуччя, Снятинський район, Івано-Франківська область, 78363).
Відповідач: Снятинський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ідентифікаційний код - 34830320, площа Незалежності, будинок 1, місто Снятин, Івано-Франківська область, 78300.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Снятинська державна податкова інспекція Коломийського управління Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, ідентифікаційний код - 43142559, вулиця Воєводи Коснятина, 62, місто Снятин, Снятинський район, Івано-Франківська область, 78300.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.