08 жовтня 2020 року Справа № 280/3803/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення №0004543305 від 11.03.2020, яким визначено ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 372635,24 грн , у тому числі 248423,49 грн за основним зобов'язанням та 124211,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення №0004553305 від 11.03.2020, яким визначено ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з військового збору, що сплачується особами за результатами річного декларування у сумі 31052,94 грн., у тому числі 20701,96 грн за основним зобов'язанням та 10350,98 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
визнати протиправною та скасувати винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 0004563305 від 11.03.2020, якою визначено ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску в сумі 227811,60 грн;
визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області рішення №0004573305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.03.2020, яким визначено ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями у сумі 32640,42 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що у перевіряємому періоді позивач здійснював діяльність у сфері транспорту та надання послуг вантажним автомобільним транспортом. У своїй господарській діяльності позивач використовував транспортні засоби, на підтвердження чого під час перевірки були надані свідоцтва про їх реєстрацію, при цьому кошти, які витрачалися останнім на придбання дизельного палива, ремонт та технічне обслуговування транспортних засобів, були віднесені до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю. На підтвердження факту придбання та використання придбаного пального у господарських операціях позивачем у ході перевірки було надано первинні документи: банківські виписки, фіскальні чеки, видаткові накладні, податкові накладні, акти списання палива, що не заперечувалось ДПС в ході перевірки. Позивачем за спірний період надавались послуги перевезення вантажів транспортними засобами, які, як вірно встановлено контролюючим органом, він використовував у підприємницькій діяльності. Відтак, дохід позивача безпосередньо залежить від експлуатаційних можливостей транспортних засобів, якими він власне і надає послуги перевезення своїм контрагентам. У зв'язку з цим, витрати пов'язані із придбанням та встановленням запчастин на власні транспортні засоби та придбання послуг зі здійснення поточного ремонту за період 2017-2018 роки, правомірно віднесено останнім до складу витрат.
Іншою підставою винесення оскаржуваних рішень відповідача став висновок контролюючого органу про те, що ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат за 2017 рік та 2018 рік включено суми, сплачені за дизельне паливо без надання відповідних первинних документів, що підтверджують їх використання в господарській діяльності. Однак, вартість придбаного та списаного дизельного палива для здійснення господарської діяльності у 2017 році та у 2018 році, підтверджується наданими під час перевірки документами - банківськими виписками та фіскальними чеками. Тобто, витрати позивача на придбання палива є документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними із господарською діяльністю позивача з надання транспортних послуг.
З огляду на таке, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги, відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмовому відзиві від 09.07.2020 вх. №31648 вказав на те, що перевіркою було встановлено, що в порушення вимог пп. 177.4.5, пп. 177.4.6. п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) ФОП ОСОБА_1 безпідставно включено до складу витрат у декларації про майновий стан і доходи за 2017 та 2018 роки суми на придбання та встановлення запчастин на власні (орендовані) транспортні засоби (основні засоби подвійного призначення, визначених пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України), придбання послуг із здійснення поточного ремонту та у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат документально не підтверджених.
Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем до складу валових втрат за 2017 та 2018 роки включено також суми, сплачені за дизельне пальне без надання відповідних первинних документів, що підтверджують їх використання у господарській діяльності.
Відповідач вважає, що надані позивачем до перевірки первинні документи не підтверджують понесення ФОП ОСОБА_1 витрат та їх пов'язаність із господарською діяльністю підприємця. Вважає, що прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень.
Зважаючи на заниження суми чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності, який є об'єктом оподаткування військовим збором, перевіркою встановлено порушення вимог пп. 164.1.3 п. 164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 ПК України, а саме заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу.
З огляду на заниження бази нарахування єдиного внеску, перевіркою встановлено порушення п.2 ч.1 ст.7, п.5 ст.8, п.8 ст.9 (у редакції, що діє з 01.01.2016) Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI із змінами та доповненнями, а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу.
Відповідач зазначив, що вважає висновки акту перевірки обґрунтованими, а оскаржувані рішення такими, що прийняті з додержанням вимог діючого законодавства та на підставі виявлених під час перевірки порушень ПК України. З урахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою суду від 15.06.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/3803/20. Призначено підготовче судове засідання на 13.07.2020.
Протокольною ухвалою суду від 13.07.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі на 06.08.2020.
Протокольною ухвалою суду від 06.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09.09.2020.
Представники сторін у судове засідання 09.09.2020 не прибули.
Від представника позивача до суду надійшло клопотання вх. 41554 від 09.09.2020 про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача залишив вирішення питання про розгляд справи за відсутності представників сторін на розсуд суду.
Згідно з ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований у якості суб'єкта господарювання 24.11.2005, номер запису: 2 080 000 0000 001053. Видами діяльності позивача за КВЕД є:49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
Позивач у підприємницькій діяльності використовує такі транспортні засоби: DAF XF 95.380, д.н. НОМЕР_1 ; DAF ТЕ 95 XF д.н. НОМЕР_2 ; DAF XF 380 д.н. НОМЕР_3 ; DAF FT XF 95.480 д.н. НОМЕР_4 та напівпричепи: KOGEL SN24 д.н. НОМЕР_5 , PACTION д.н. НОМЕР_6 , BURG д.н. НОМЕР_7 , KOGEL SNC024 д.н. НОМЕР_8 , SCHMITZ д.н. НОМЕР_9 .
В період з 05.11.2019 по 25.11.2019 Головним управлінням ДПС України у Запорізькій області була проведена планова документальна виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ) за період діяльності з 01.01.2017 по 31.12.2018 з метою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За результатами зазначеної перевірки був складений Акт від 02.12.2019 №127/08-01- 33-05/ НОМЕР_10 , який направлено поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення 03.12.2019 та отримано особисто ОСОБА_1 14.12.2019.
ФОП ОСОБА_1 не погоджуючись з висновками акту документальної планової виїзної перевірки від 02.12.2019 № 127/08-01-33-05/ НОМЕР_10 надав заперечення від 27.12.2019 № б/н.
Під час розгляду заперечень наданих 27.12.2019 № б/н (вх. №18330/ФОП від 27.12.2019) ФОП ОСОБА_1 на акт перевірки від 02.12.2019 № 127/08-01-33-05/ НОМЕР_10 , ГУ ДПС у Запорізькій області, з урахуванням додаткових документів, які були надані ФОП ОСОБА_1 до зазначених заперечень, до акту та необхідністю з'ясування обставин, які не були досліджені під час планової невиїзної документальної перевірки та зазначені в запереченнях ФОП ОСОБА_1 , прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, у відповідності до вимог п.п.78.1.5 п.78.1 ст.78 ПК України, про що повідомлено ФОП ОСОБА_1 , листом від 11.01.2020 №303/14/08-01-33-05-05.
Позапланова документальна виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 була проведена на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.5 п. 78.1 ст.78 ПК України, на підставі наказу ГУ ДПС у Запорізькій області від 20.01.2020 №175, який вручений під розписку особисто фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 .
За результатом позапланової документальної виїзної перевірки було складено акт від 03.02.2020 №26/08-01-33-05/ НОМЕР_10 з питання що викладенні у запереченні від 27.12.2019 № б/н (вх. №18330/ФОП від 27.12.2019) на акт документальної планової виїзної перевірки від 02.12.2019 № 127/ 08-01-33-05/ НОМЕР_10 фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_10 ) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2017 по 31.12.2018.
Акт від 03.02.2020. №26/08-01-33-05/ НОМЕР_10 направлено ФОП ОСОБА_1 поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення 04.02.2020 та отримано останнім 18.02.2020.
За результати проведеної перевірки встановлено порушення, а саме:
- п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 171.1, п. 171.2 ст. 171 (чинними на момент скоєння правопорушення) ПК України, у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, що підлягає сплаті до бюджету ФОП ОСОБА_1 та як наслідок його заниження на загальну суму 248 423,49 грн, в тому числі по періодах: за 2017 р. на суму 102 679,41 грн; за 2018 р. на суму 145 744,08 грн.
- п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 171.1, п. 171.2 ст. 171 підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 ПК України ФОП ОСОБА_1 завищено суму чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню військовим збором у сумі 20 701,96 грн, в тому числі по періодах: 2017 р. у сумі 8 556,62 грн; 2018 р. - 12 145,34 грн.
- п. 2 ч. 1ст.7, п.5 ст. 8, п.8 ст. 9 (у редакції, що діє з 01.01.2015 р.) закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 227 811,60 грн, у т.ч. по періодам: за 2017 р. в сумі 98 592,59 грн, за 2018 р. в сумі 129219,01 грн.
- п.п. «в» п. 176.1 ст. 176 ПК України, встановлено включення до декларацій за 2017 р. та 2018 р. перекручених даних, а саме завищення валових витрат.
На підставі акту документальної позапланової перевірки від 03.02.2020 №26/08-01-33 05/ НОМЕР_10 були винесені податкові повідомлення - рішення від 11.03.2020, а саме:
- №0004543305 про нарахування податку на доходи фізичних осіб що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 372635,24грн. в т.ч. основного платежу в сумі 248423,49грн. та штрафних (фінансових санкцій) в сумі 124211,75грн;
- №0004553305 про нарахування військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 31052,94грн. в т.ч. основного платежу в сумі 20701,96грн. та штрафних (фінансових санкцій) в сумі 10350,98грн.;
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004563305 про стягнення єдиного внеску нарахованого з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 227811,60грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004573305 на суму штрафної санкції з єдиного внеску в сумі 32640,42грн
Податкові повідомлення - рішення направлені на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення 12.03.2020 та отримані останнім 31.03.2020.
09.04.2020 позивач оскаржив винесені відповідачем рішення до ДПС України. Однак, рішенням за результатами розгляду скарги за вих. №15978/6/99-00-08-01-01-06 від 13.05.2020, скаргу позивача залишено без задоволення, а Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2020 №0004573305 та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідних органом доходів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.03.2020 №0004573305 залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням про застосування штрафних санкцій та вимогою, ФОП ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За правилами п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених розділом IV. Загальний оподатковуваний дохід це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
За п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування доходів є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
У відповідності до вимог п.177.4 цієї статті до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Таким чином, за правилами ПК України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
За приписами підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
При цьому, відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.
Згідно ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 N 996-XIV (зі змінами та доповненнями) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, суд приходить до висновку, що чистий оподатковуваний дохід, який є об'єктом оподаткування для фізичних осіб - підприємців від провадження господарської діяльності, визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин тощо. При цьому, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів, які повинні містити обов'язкові реквізити.
У перевіряємому періоді позивач здійснював діяльність у сфері транспорту та надання послуг вантажним автомобільним транспортом, у своїй господарській діяльності позивач використовував транспортні засоби, на підтвердження чого під час перевірки були надані свідоцтва про їх реєстрацію, при цьому кошти, які витрачалися останнім на придбання дизельного палива, ремонт та технічне обслуговування транспортних засобів, були віднесені до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.
На підтвердження факту придбання та використання придбаного пального у господарських операціях позивачем у ході перевірки було надано первинні документи: банківські виписки, фіскальні чеки, видаткові накладні, податкові накладні, документи щодо списання палива, що не заперечувалось відповідачем в ході перевірки.
Перевіркою порушень у визначенні валового доходу за 2017 та 2018 роки не виявлено, ДПС зазначено про завищення валових витрат: у 2017 році на суму 570441,18 грн., у 2018 році на суму 809689,33 грн.
Понесені валові витрати у 2017 році на суму 570441,18 грн. підтверджені у ході перевірки, а саме: 389575,37 грн. на придбання запасних частин та проведення поточного ремонту транспортних засобів та 130684,31 грн. на придбання дизельного палива.
Понесені валові витрати у 2018 році на суму 809689,33 грн. підтверджені у ході перевірки, а саме - 585171,48 грн. на придбання запасних частин та проведення поточного ремонту транспортних засобів та 224517,85 грн. на придбання дизельного палива.
В обґрунтування висновків Акту перевірки, відповідачем зазначено, що всі транспортні засоби, які ФОП ОСОБА_1 використовував у господарській діяльності для перевезення вантажів (сідлові тягачі та напівпричепи) підпадають під товарні позиції основних засіб подвійного призначення. Запасні частини та послуги на зазначені транспортні засоби були використані у виробничому процесі для техобслуговування та ремонтів транспортних засобів (без модернізації та поліпшення), отже усі витрати на ТО і ремонти автомобілів належать до витрат на утримання автомобіля, а тому не включаються до підприємницьких витрат.
Відповідач, посилаючись на індивідуальні податкові консультації від 08.09.2017 № 1880/Т/99-99-13-01-02-14/ІПК та від 20.09.2017 № 1995/М/99-99-13-01-02-14/ІПК, зазначає, що до основних засобів подвійного призначення відносяться вантажні автомобілі, у тому числі сідельні тягачі та напівпричепи, які призначені для перевезення вантажів. Також, відповідач зазначає, що якщо транспортний засіб належить до однієї із товарних позицій 8703, 8704 чи 8709 згідно з УКТ ЗЕД - це основні засоби подвійного призначення.
Разом з тим, суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на наступне.
Як було вказано вище, відповідно до пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України, зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.
Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
В свою чергу, відповідно до приписів пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.
Суд зазначає, що контролюючим органом не заперечувався факт наявності у позивача первинних документів, як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, та використання запчастин в господарській діяльності позивача.
Проте, контролюючий орган зазначає, що позивачем завищено витрати за 2017 рік та 2018 рік за рахунок включення до складу витрат, пов'язаних з провадженням господарської діяльності, витрати на утримання основних засобів подвійного призначення, зокрема, вантажних автомобілів, до яких відноситься сідловий тягач та напівпричепи.
Основне питання яке виникало під час судового розгляду справи, це чи відносяться сідлові тягачі та напівпричепи до вантажних автомобілів.
Причому вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення.
Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІ (далі - Закон №2344-ІІІ), визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до ст.1 Закону №2344-ІІІ автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.
Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.
Автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку, що напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідловим тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідлово-зчіпний пристрій.
Напівпричіп призначений для з'єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу.
Однак, у статті 1 Закону №2344-ІІІ відсутнє визначення сідловий тягач.
Згідно з Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), затвердженої Законом України "Про Митний тариф України" від 19.09.2013 №584-VII, сідловий тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 8701 20). При цьому трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.
Крім цього, згідно з визначенням поняття сідловий тягач, наведених у "Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
З огляду на зазначене вище, сідлові тягачі, згідно чинного законодавства, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення.
Крім того, слід зазначити, що згідно з пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено у рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Таким чином, контролюючий орган, невмотивовано та на власне суб'єктивне трактування, без законодавчого визначення поняття та ознак терміну основні засоби подвійного призначення дійшов до висновків, що транспортні засоби, які позивач використовує у своїй підприємницькій діяльності, є основними засобами подвійного призначення, а також, що вказані транспортні засоби є вантажними автомобілями. При цьому, відповідач повністю знівелював таким принципом податкового законодавства, як правомірність рішень платника податку. Як наслідок, відповідач дійшов протиправних висновків стосовно того, що витрати, пов'язані із заміною запчастин транспортних засобів за період 2017 року, 2018 року неправомірно віднесено позивачем до складу витрат.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у господарській діяльності для здійснення вантажних перевезень по території України ФОП ОСОБА_1 використовував такі транспорті засоби: DAF XF 95.380, д.н. НОМЕР_1 ; DAF ТЕ 95 XF д.н. НОМЕР_2 ; DAF XF 380 д.н. НОМЕР_3 ; DAF FT XF 95.480 д.н. НОМЕР_4 та напівпричепи: KOGEL SN24 д.н. НОМЕР_5 , PACTION д.н. НОМЕР_6 , BURG д.н. НОМЕР_7 , KOGEL SNC024 д.н. НОМЕР_8 , SCHMITZ д.н. НОМЕР_9 .
За період з 01.01.2017 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 надавав послуги перевезення чималій кількості суб'єктів господарювання.
Відтак, дохід позивача безпосередньо залежить від експлуатаційних можливостей транспортних засобів, якими він власне і надає послуги перевезення своїм контрагентам. Для ремонту вищевказаних транспортних засобів позивачем придбавались запасні частини. Використання їх у господарській діяльності позивача підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, Актами здачі-прийняття робіт, які підтверджують понесення останнім таких витрат у 2017 - 2018 роках. При цьому факт купівлі позивачем та використання запчастин, матеріалів та послуг з ремонту та технічного обслуговування не оспорюється податковим органом.
З вищевказаних обставин суд не приймає до уваги доводи відповідача про ненадання ФОП ОСОБА_1 в ході проведення перевірки підтверджуючих документів щодо використання придбаних товарів (автозапчастин) в господарській діяльності. Суд звертає увагу відповідача, що законодавець не зобов'язав підприємців надавати податковому органу документи, які детально давали б змогу особі, яка проводить перевірку, провести аналіз використання в господарській діяльності придбаних автозапчастин, з урахуванням технічних характеристик транспортних засобів, в тому числі акти списання в розрізі найменувань та кількості з детальним відображенням причин їх встановлення по кожному окремому транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення у перевіряємому періоді. Вказані вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області суд вважає надмірними та непередбаченими приписами податкового законодавства.
Провівши аналіз наданих позивачем до матеріалів справи документів, суд дійшов висновку, що позивач в повному обсязі надав підтверджуючі документи щодо розміру витрат на придбання автозапчастин для ремонту транспортних засобів та пов'язаності цих витрат з господарською діяльністю позивача, що, в свою чергу, свідчить про правомірність віднесення витрат в розмірі 389575,37 грн. за 2017 рік та 585171,48 грн. за 2018 рік, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів позивача.
Суд також критично оцінює висновок податкового органу щодо безпідставного включення позивачем до складу валових витрат за 2017 рік суму в розмірі 130 684,31 грн (без ПДВ) та за 2018 рік суму в розмірі 224 517,85 грн (без ПДВ), сплачену за дизельне паливо (с. 17-19, 28-30 Акту позапланової перевірки), виходячи з наступного.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що не встановлюються обмеження у періодичності закупівель та кількості матеріальних цінностей, які відображаються у первинних документах. Підприємець самостійно формує програми діяльності, вибирає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.
Податковий орган, зазначаючи про безпідставне включення позивачем до складу витрат вартість придбаного дизельного палива не наводить обґрунтованих доводів того, що це дизельне паливо не було використане позивачем у його господарській діяльності.
Натомість, позивачем до перевірки був наданий Наказ «Про встановлення норм витрат палива» від 03.01.2017 року №1 (з подальшими змінами), який був розроблений ФОП ОСОБА_1 для використання у власній господарській діяльності.
Даним наказом затверджено базову лінійну норму для автомобілів з напівпричепами; визначено коригуючи коефіцієнти залежно від умов експлуатації автомобіля та загальний коригуючий коефіцієнт; затверджені норми витрат дизельного палива автопоїзду (пробіг без вантажу) з урахуванням загальних коригуючих коефіцієнтів.
За приписами п.п. 177.4.1, 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов: реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
У перевіряємому періоді позивач здійснював придбання дизельного палива, яке в подальшому було використане ним у власній господарській діяльності, а саме - для заправки транспортних засобів для надання послуг з перевезень. Так, у 2017 році позивачем було придбано дизельне паливо на суму 2 716 876,2 грн (без ПДВ) в т.ч. за безготівковий рахунок 2570680,92 грн та чеків (готівковий розрахунок) на суму 146195,28 грн.; у 2018 році - на суму 2 892 663,58 грн (без ПДВ),в тому числі за безготівковий рахунок 2 087 557,29 грн та чеків (готівковий розрахунок) на суму 805106,29 грн. При цьому, відповідач в Акті перевірки не оспорює факт придбання дизельного палива позивачем та суму, сплачену за дизельне паливо.
Реальність придбання пального та його подальше використання для здійснення підприємницької діяльності підтверджується належним чином оформленими документами.
Так, до перевірки позивачем серед іншого були надані акти приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортні накладні, в яких відображена наступна інформація: автомобіль, який здійснював перевезення вантажу, маршрут, кількість кілометрів, що проїхав автопоїзд, інформація про вантаж та його масу тощо.
На підставі даних, що містяться в товарно-транспортних накладних, позивачем здійснено розрахунок нормативної витрати палива на пробіг автопоїзду з вантажем та без вантажу за кожною поїздкою.
Такий розрахунок проводиться на підставі норм витрат дизельного пального, які закріплені позивачем в наказі «Про встановленні норм витрат палива» від 03.01.2017 №1 (зі змінами). Розрахунки позивачем відображено в Обліку транспортної роботи та нормативної витрати палива за 2017 рік та Обліку транспортної роботи та нормативної витрати палива за 2018 рік. Так, нормативна витрата палива на загальний пробіг автомобілів, які були використані позивачем для здійснення своєї господарської діяльності у 2017 році складає 175563,00 л. Нормативна витрата палива на загальний пробіг автомобілів, які були використані позивачем для здійснення господарської діяльності у 2018 році складає 130679,83 л.
Списання палива, яке фактично було використане під час здійснення господарської діяльності відображено позивачем в документі «Облік фактичного використання палива».
Вартість придбаного та списаного дизельного палива для здійснення господарської діяльності у 2017 році склала 2 716 876,2 грн (без ПДВ), у 2018 році -2 892 663,58 грн (без ПДВ), що підтверджується наданими під час перевірки документами - банківськими виписками та фіскальними чеками.
Відтак, витрати позивача на придбання палива є документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними із господарською діяльністю позивача з надання транспортних послуг. З огляду на наведене, позивач правомірно визначив свій чистий оподатковуваний дохід за 2017-2018 роки з урахуванням п. 177.2 ст. 177 ПК України.
Отже, відповідачем зроблено помилковий висновок про завищення витрат у перевіряємому періоді на суму 130684,31 грн у 2017 році та 224517,85 грн у 2018 році, що у свою чергу вплинуло на визначення оподатковуваного доходу (чистого доходу) позивача та, як наслідок, прийняття оскаржуваних рішень.
В Акті позапланової перевірки податковим органом зазначено також, що ФОП ОСОБА_1 документально не підтверджені витрати на відрядження, які останнім віднесено до складу валових витрат категорії «Інші витрати» декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік в сумі 50 181,50 грн, оскільки до перевірки не надані первинні документи, а саме накази на відрядження, звіти по відрядженню з підтвердними документами та відповідні шляхові листи, товарно-транспортні накладні з зазначенням часу прибуття та вибуття з пунктів навантаження та розвантаження автомобілів та звітами про здійснену роботу за час знаходження у відрядженні по кожному водію, відомість про нарахування та виплати коштів на відрядження.
Разом з тим, суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено обов'язкового ведення зазначених в Акті документів та внесення в них таких даних як зазначення в ТТН часу прибуття та вибуття водіїв, звітів про здійснену роботу за час знаходження у відрядженні по кожному водію.
Натомість, як під час проведення перевірки, так і до даної позовної заяви позивачем надані накази про направлення у відрядження водіїв, звіти про здійснену роботу під час знаходження у відрядженні з розрахунком суми добових, яка сплачена водієві на перебування у відрядженні, звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, копії чеків. Загальна сума грошових коштів, які були видані водіям на відрядження у 2017 році склала 586808,29 грн, яка правомірно віднесена позивачем до складу валових витрат категорії «Інші витрати» декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік.
Отже, в Акті позапланової перевірки контролюючий орган виклав необґрунтовані висновки про не підтвердження ФОП ОСОБА_1 витрат на відрядження за 2017 роки в сумі 50181,50 грн.
Враховуючи наведене вище, судом не встановлено з боку ФОП ОСОБА_1 заниження податку з доходів фізичних осіб від провадження підприємницької діяльності за 2017-2018 роки, а, відтак, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 11.03.2020 №0004543305, яким визначено ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб , що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 248 423,49 грн. та нараховано 124 211,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, є протиправним та підлягає скасуванню.
Пунктом 16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України врегульовано порядок нарахування та сплати військового збору, а саме:
1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
1.2. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідно до п.163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є:
- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
- іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України
Згідно з п. п. 164.1.3. п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Тобто, нарахування військового збору здійснюється на загальний місячний (річний ) дохід.
Враховуючи спростування доводів відповідача в частині заниження доходу за 2017-2018 роки, нарахування військового збору в сумі 20701,96 грн. та штрафних санкцій в сумі 10350,98 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 11.03.2020 № 0004553305 слід визнати безпідставним, у зв'язку із відсутністю бази нарахування (збільшеного загального місячного (річного) доходу, протиправного донарахованого контролюючим органом за результатами перевірки позивача).
Спеціальним Законом України, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов'язкове соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464- VI (далі Закон № 2464-VІ) із змінами та доповненнями.
Зокрема, згідно п. 2 ч. 1ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування),5та5-1частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами п.8 ст.9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Наведені норми свідчать, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є похідними від податку на доходи фізичних осіб.
Отже, враховуючи похідний характер визначення спірної суми штрафної санкції за оскаржуваним рішенням від факту заниження позивачем бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, який спростовується вищенаведеними висновками суду, рішення від 11.03.2020 № 0004573305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 32640,42 грн., відповідно, підлягає скасуванню як протиправне.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2020 №Ф-0004563305 підлягає визнанню протиправною та скасуванню з огляду на відсутність у позивача недоїмки в розумінні п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", з урахуванням висновків суду.
Таким чином, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 6641,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування рішень, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 11.03.2020:
податкове повідомлення-рішення №0004543305, яким визначено Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 372635,24 грн , у тому числі 248423,49 грн за основним зобов'язанням та 124211,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
податкове повідомлення-рішення №0004553305, яким визначено Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з військового збору, що сплачується особами за результатами річного декларування у сумі 31052,94 грн., у тому числі 20701,96 грн за основним зобов'язанням та 10350,98 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 0004563305, якою визначено Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску в сумі 227811,60 грн;
рішення №0004573305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким визначено Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями у сумі 32640,42 грн.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 ) судовий збір у розмірі 6641,40 грн. (шість тисяч шістсот сорок одну гривню 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 08.10.2020.
Суддя Л.Я. Максименко