07 жовтня 2020 року м. Житомир
справа № 240/9397/20
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправнною та скасування вимоги,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №Ф-60588-53 від 04.03.2020 у розмірі 22549,68 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що отримала вимогу від 04.03.2020, якою її зобов'язано сплатити борг у розмірі 22549,68 грн з єдиного соціального внеску. Позивач не погоджується із винесеною вимогою, оскільки підприємцем була зареєстрована з 23.12.2010 по 18.09.2019. При цьому, з 01.09.2014 постійно працювала у Малинській загальноосвітній школі №2, а з 01.11.2019 по поданий час працює у Гранітнянській загальноосвітній школі Малинського району Житомирської області. Наголошує, що підприємницькою діяльністю не займається, а нарахування єдиного внеску здійснюється роботодавцем за її основним місцем роботи.
Зазначає, що відповідачем при нарахуванні недоїмки зі сплати єдиного внеску не враховано, що по даний час позивач офіційно працевлаштована та з її заробітної плати щомісячно відраховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вважаючи, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали суду від 30.06.2020 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено, - визнано поважними вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду, провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.
Відповідач у строк, встановлений ч.1ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№27871/20), у якому проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі.
В обґрунтування зазначає, що відповідно до облікових даних з інформаційної системи «Податковий блок» за позивачем за 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 22549,68 грн, у зв'язку із чим Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки). Разом з тим вказує, що позивач, як суб"єкт підприємницької діяльності, перебувала на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, а саме в період з 23.12.2010 по 18.09.2019.
Вказує, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування"від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464)).
Також зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску (далі - ЄВ) у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00* 12*22%). З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи - підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненихст.4 Закону №2464 категорій страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).
Суд зазначає, що у прохальній частині відзиву на позовну заяву відповідач просить розгляд справи проводити за участю представника відповідача.
З приводу викладеного суд зазначає, що відповідачем в порушення положення статей 166, 167 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача не викладено окремим письмовим документом із дотриманням вимог, визначених ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що прохання відповідача про розгляд справи за участю представника відповідача не підлягає розгляду, оскільки подане з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Складення рішення у повному обсязі відкладалось у зв"язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 17.08.2020 по 11.09.2020.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (іден. номер НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець 23.12.2010, а з 18.09.2019 підприємницька діяльність позивача була припинена, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.13-18).
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.09.2001, ОСОБА_1 з 01.09.2014 по 31.10.2019 працювала у Малинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2. У подальшому, з 01.11.2019 по теперішній час, позивач працює в Гранітнянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (а.с.8-9).
Відповідно витягу з інтегрованої картки платника податків за 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 станом на 31.12.2019 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 23242,68грн (а.с. 35-37).
У зв'язку із викладеним, відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску" відповідачем сформовано вимогу №Ф-60588-53 від 04.03.2020 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 22549,68 грн, з яких: 21892,08 грн - недоїмка; 160 грн - штраф; 497,6 грн - пеня (а.с.6).
Не погоджуючись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з даним позовом.
Перевіряючи оскаржувану вимогу відповідача на її відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 з 01.09.2014 по 31.10.2019 працювала у Малинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2, у подальшому, з 01.11.2019 по теперішній час, позивач працює у Гранітнянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Малинського району Житомирської області, тобто протягом зазначеного періоду була найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується довідкою управління освіти, молоді, спорту та національно-партіотичного виховання виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області №46 від 17.06.2020 та довідкою відділу освіти Малинської районної державної адміністрації Житомирської області №51 від 18.06.2020 і не заперечується Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області (а.с.10-11, 12).
Тобто судом встановлено, що в період з 01.09.2014 по даний час позивач працевлаштована та за неї, як за застраховану особу нараховувався та сплачувався єдиний внесок.
Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачу нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017 рік, 2018 рік, 2019 рік) позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу у періодах, за які нараховано єдиний внесок.
Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України вказані обставини не підлягають доказуванню.
Перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік, 2018 рік та 2019 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Підсумовуючи наведене, з урахуванням встановлених обставин справи та висновків суду наведених вище, вимога Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 №Ф-60588-53 у розмірі 22549,68 грн є неправомірною та підлягаю скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Тому суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статями 6-9,32,77,90,139,241-245,246,255,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги,- про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 №Ф-60588-53.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 840 (вісімсот сорок) грн 80 (вісімдесят) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 07 жовтня 2020 року.
Суддя А.В. Горовенко