02 жовтня 2020 року Справа № 160/5395/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юркова Е.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2017 року по 28.02.2020 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що наказом Міністра оборони України № 399 від 15.06.2017 року позивача звільнено у запас та наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 147 від 14.07.2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини. Проте остаточний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, проведено 28.02.2020 року. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 25.05.2020 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
З урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України продовжено на строк дії такого карантину.
Згідно Закону України № 731-IX від 18.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Отже строк, встановлений відповідачу на подання відзиву на позовну заяву, закінчився 07.08.2020 року.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, заява про поновлення процесуальних строків, встановлених Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не подана.
Також ухвалою суду від 03.08.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів реорганізації Військової частини НОМЕР_1 , зокрема шляхом приєднання до Військової частини НОМЕР_2 ; завірені належним чином докази у справі, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги (з наданням також їх копій для направлення відповідачу).
01.10.2020 року позивачем подано до суду заяву, в якій вказано, що зважаючи на те, що у військової частини НОМЕР_1 відсутня фінансово-економічна служба, фінансування здійснює військова частина НОМЕР_2 на підставі відповідних розпоряджень військової частини НОМЕР_1 . Саме тому, виплата грошової компенсації за невикористані відпустки була проведена військовою частиною НОМЕР_2 відповідно до розпоряджень військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не реорганізована і не приєднана до військової частини НОМЕР_2 . В той же час, накази чи розпорядження щодо організації фінансування військових частин мають обмежений доступ, а позивач, як особа, звільнена з військової служби не має можливості отримати накази чи розпорядження що містять гриф «Таємно» чи «Для службового користування».
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом Міністра оборони України № 399 від 15.06.2017 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас на підставі п.п. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2017 року № 147 виключено позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 14 липня 2017 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 160/5589/19 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , щодо не виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що розрахунок з ОСОБА_1 на суму 36275,57 грн. проведено військовою частиною НОМЕР_2 28.02.2020 року, що підтверджено випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 за період 28.02.2020 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Водночас, частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відтак, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 останньому не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 160/5589/19 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , щодо не виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що розрахунок з ОСОБА_1 на суму 36275,57 грн. проведено військовою частиною НОМЕР_2 28.02.2020 року, що підтверджено випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 за період 28.02.2020 року.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день звільнення - 14 липня 2017 року.
Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлене судовим рішенням права позивача на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали, а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 139, 193, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2017 року по 28.02.2020 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 02 жовтня 2020 року.
Суддя Е.О. Юрков