07 жовтня 2020 року ЛуцькСправа № 140/9150/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, фонд, ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів) звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені у сумі 14128,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ) відповідачем у 2019 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 особи. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 13950,00 грн, яка відповідачем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 178,56 грн, яку позивач просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.16).
У відзиві на позовну заяву (а.с.19-22) ФОП ОСОБА_1 позовні вимоги ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів не визнала, посилаючись на те, що закон не передбачає обов'язку роботодавця подавати звіти за формою 3-ПН щомісячно. Крім того, зазначає, що як тільки з'явилася вакантна посада перукаря нею були подані звіти до центру зайнятості про пошук на роботу особи з інвалідністю, а також подане оголошення на порталі work.ua (08 червня 2019р.) про пошук перукаря в салон краси « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Проте, ніхто не звернувся для працевлаштування. Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019, за формою №10-ПІ був поданий в строки та в порядку, визначеному законом. Вважає, що нею створено відповідне робоче місце, своєчасно та повному обсязі надано інформацію про попит на вакансії, подано звіт позивачу, здійснено пошук особи з інвалідністю через мережу Інтернет, то ж фактично вжито усіх залежних від неї заходів, передбачених законом, необхідних для недопущення правопорушення. Посилається на те, що у позивача відсутні докази її вини у не працевлаштуванні інваліда на вакантне робоче місце, оскільки було вжито всіх необхідних заходів щодо виділення та створення робочого місця для працевлаштування інваліда та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто було вжито всі можливі заходи для недопущення порушення.
У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.37-40) представник позивача вважає твердження відповідача необґрунтованими і безпідставними та зазначає, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, а саме: подання звітності форми №3-ПН за всі місяці відповідного року. Як вбачається із доданих до відповіді Луцького міського центру зайнятості звітів форми 3-ПН, останні подавалися відповідачем 05.06.2019, 12.07.2019, 22.10.2019, 23.12.2019. Проте згідно з поданою ВОВФСЗІ ГУ ДПС у Волинській області інформації середньооблікова кількість працівників у відповідача вже з початку 2019 року становила 10 осіб, а відтак встановлений законом обов'язок щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю та надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування особи з інвалідністю, виник у відповідача ще в січні 2019 року, в той час, коли із звітами форми №3-ПН ФОП ОСОБА_1 почала звертатися до Державної служби зайнятості лише з червня 2019 року. Крім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву не додано копії наказу про створення вакансії «перукар», а відтак неможливо встановити, чи подано звіт форми 3-ПН Луцькому міському центру зайнятості, що мало місце 05.06.2019, не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії, як це встановлено пунктами 3, 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 року №1476), зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520. Відповідач не може вважатися таким, що подавав звітність форми №3-ПН до Державної служби зайнятості своєчасно та в повному обсязі, як того вимагає ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», а відтак таким, що вжив усіх можливих заходів для недопущення правопорушення.
Відповідачем подано заперечення на відзив (а.с.48-50), в яких вказує, що не мала обов'язку щомісячно звітувати про вакансії. При цьому вказує, що не допустила жодних порушень, подавши звіт форми №3-ПН у червні 2019, оскільки як тільки одна особа звільнилася, а особа, яка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до 3-х років, не вийшла на роботу, видала наказ №9-а про створення на вакантному робочому місці умов для працевлаштування особи з інвалідністю, відразу підготувала вакантне робоче місце для особи з інвалідністю та подала до центру зайнятості звіт за формою 3-ПН. Вказаний звіт був поданий відповідачем 5 червня 2019 року. З огляду на те, що 3 червня робоче місце стало вакантним та саме 3 червня видано відповідний наказ, ФОП ОСОБА_1 вважає, що подала цей звіт своєчасно та в повному обсязі.
Позивачем 04.08.2020 подано до суду пояснення у даній справі (а.с.56-57), в яких зазначає, що у число цих 10 осіб, що були працевлаштовані у ФОП ОСОБА_1 з січня 2019 року, повинна була увійти і особа з інвалідністю, відтак за таких обставин потреби у створенні додаткового робочого місця для особи з інвалідністю у відповідача не було. Згідно з поданою ВОВФСЗІ ГУ ДПС у Волинській області інформації, середньооблікова кількість працівників у відповідача вже з початку 2019 року становила 10 осіб, а відтак встановлений законом обов'язок щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю та надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування особи з інвалідністю виник у відповідача ще в січні 2019 року, в той час, коли із звітами форми №3-ПН ФОП ОСОБА_1 почала звертатися до Державної служби зайнятості лише з червня 2019 року.
Оскільки відповідач не вжив усіх можливих заходів для недопущення правопорушення, встановлені законом підстави для звільнення відповідача від сплати АГС та пені в даному випадку відсутні.
Відповідачем подано через канцелярію суду пояснення у справі (а.с.61-62), в яких ФОП ОСОБА_1 не погоджується з доводами позивача та вважає їх необґрунтованими, зазначаючи про те, що якби служба зайнятості або сама особа з інвалідністю звернулася до неї в червні 2019, то була б працевлаштована в червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2019 року (більше, ніж 6 місяців) і норматив було б виконано. Крім того, вказує, що не могла створити з початку 2019 року додаткове 11 місце для прцевлаштування особи з інвалідністю, оскільки в такому разі порушила б податкове законодавство та була б притягнута до відповідальності.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 04.03.2015, що підтверджується безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.63).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Українита працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:
- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;
- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;
- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;
- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2020 за вхідним №1219 відповідач подала до ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, у якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2019 році у відповідача фактично складала 8 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб. При цьому, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, повинна складати 1 осіб. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2019 році становив 223,2 тис. грн. (а.с.7).
Повідомленням від 17.03.2019 №53/17-2733 ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів проінформувало ФОП ОСОБА_1 про обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 13950,00 грн до 15 квітня 2020 року та роз'яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (а.с.8). У зазначений строк відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були.
У зв'язку з несплатою підприємцем адміністративно-господарські санкції у встановлений термін відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 178,56 грн, що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені (а.с.6).
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Як випливає з вимог статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Визначений Законом №875-ХІІ обов'язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.
При цьому на виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону №5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії, тобто доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для останніх, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.
Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, суб'єкт господарювання фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18.
Таким чином, у даній справі підлягали з'ясування обставини своєчасного та повному обсязі подання ФОП ОСОБА_1 інформації про попит на вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Суд не погоджується з позицією відповідача, що останній вжив усі можливі заходи для забезпечення працевлаштування особи з інвалідністю, з огляду на таке.
Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в 03.06.2019 відповідач видала наказ №9-а, що у зв'язку з появою вакантного робочого місця та з урахуванням вимог чинного законодавства України про соціальний захист осіб з інвалідністю створила умови на робочому місці за посадою «перукар» для працевлаштування особи з інвалідністю (а.с.54).
При цьому, ФОП ОСОБА_1 після відкриття вакансії на 1 робоче місце для особи з інвалідністю у червні 2019 року подала звіт за формою №3-ПН (а.с.26).
Таким чином, відповідач лише в червні 2019 створила робоче місце для особи з інвалідністю та повідомила центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Проте, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача станом на 01.01.2019 становила 8 осіб (а.с.46-47), то у останньої з початку 2019 року виник обов'язок створити 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю. Однак такий обов'язок ФОП ОСОБА_1 виконала лише в червні і відповідно тоді ж первинно повідомила центр зайнятості про наявність вакантного місця для таких осіб, що свідчить про те, що до червня 2019 року у неї не було попиту на робочу силу для працевлаштування особи з інвалідністю.
Відтак зазначені обставини не дають суду підстав стверджувати про виконання ФОП ОСОБА_1 свого обов'язку щодо своєчасного створення 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.
Твердження відповідача про те, що з січня по червень 2019 року у неї працювало 10 осіб і вона не могла створити ще одне (одинадцяте) додаткове робоче місце для особи з інвалідністю, інакше б порушила податкове законодавство та була б притягнута до відповідальності, є необґрунтованими, так як відповідач зобов'язана була створити одне робоче для працевлаштування особи з інвалідністю серед наявних 10 робочих місць з метою не допущення господарського правопорушення в частині виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю.
Також суд не бере до уваги доводи ФОП ОСОБА_1 про те, що якби служба зайнятості або сама особа з інвалідністю звернулася до неї в червні 2019, то була б працевлаштована в червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2019 року (більше, ніж 6 місяців) і норматив було б виконано, оскільки відповідачем порушено саме процедуру створення вільного робочого місця для особи з інвалідністю і завчасного подання звітності до центру зайнятості.
Отже матеріалами справи підтверджується та обставина, що відповідачем у 2019 році не було своєчасно створено робоче місце та працевлаштовано відповідно до нормативу 1 особу з інвалідністю.
Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Отже, оскільки відповідачем, який використовує найману працю, у 2019 році не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому останній несе відповідальність, передбачену статтею 20 Закону №875-ХІІ.
Враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 у 2019 році не виконала вимоги Закону №875-ХІІ в частині вжиття своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, тому суд приходить до висновку, що нараховані адміністративно-господарській санкції за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів в сумі 13950,00 грн та пеня в сумі 178,56 грн підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, будинок 3А, код ЄДРПОУ 13369882) суму адміністративно-господарської санкції та пені в загальному розмірі 14128,56 грн (чотирнадцять тисяч сто двадцять вісім грн 56 коп) в дохід Державного бюджету на рахунки, відкриті на балансі Державної казначейської служби України (УК у м.Луцьку/Луцька отг/50070000, код ЄДРПОУ 38009628, р/р UA528999980313151230000003550).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій