м. Вінниця
07 жовтня 2020 р. Справа № 120/3127/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 11.10.2018 року, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період. Одночасно просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини, а також зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 12.10.2018 року по дату винесення рішення у даній справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що під час звільнення з військової служби, відповідачем протиправно не було здійснено з ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено індексації доходів за період з 01.01.2016 року по 11.10.2018 року.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він з позовними вимогами не погоджується та заперечує проти них. Зазначає, що відповідно до листа Мінсоцполітики від 04.07.2017 року за № 220/5140 та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати. Проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Постанова Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 не передбачає механізму нарахування та виплати сум індексації за попередні періоди.
Також відповідач звертає увагу на те, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 13.07.2020 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивача наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 11.10.2018 року № 244 виключений зі списків військової частини.
20.12.2019 року позивач звернувся із адвокатським запитом до відповідача щодо нарахування та виплати індексації доходів з 01.07.2015 року по 05.10.2018 року.
За результатом розгляду запиту, відповідач листом від № 106 від 08.01.2020 року зокрема повідомив, що індексація у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року позивачу, як і іншим військовослужбовцям, які перебували на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 не нараховувалась і не виплачувалась, так як фінансування на вказані цілі не здійснювалось (інших коштів для здійснення нарахування та виплати індексації доходів у військовій частині не було), механізм нарахування та виплати індексації був відсутній. При цьому, військова частина керувалася відповідними роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року № 248/1485 та Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року та № 78/0/66-17.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз викладених нормативних актів доводить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Таким чином, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З матеріалів справи встановлено, що позивачеві з 01.01.2016 року по 11.10.2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась, що й стало причиною звернення його до відповідача з відповідним запитом. За результатами розгляду якого, відповідачем не заперечувався факт не здійснення індексації грошового забезпечення позивача. Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на власний аналіз нормативних документів, та також на відповідні роз'яснення та вказівки міністерств та їх структурних підрозділів.
Суд не приймає до уваги зазначені посилання з огляду на те, що подібні роз'яснення мають суто інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами, а відповідач у своїй діяльності повинен, в першу чергу, керуватись положеннями законів, що мають вищу юридичну силу.
Крім того, не може визнаватись правомірною невиплата відповідачем спірних сум індексації з мотивів відсутності "фінансових ресурсів для виплати".
У зв'язку з цим суд, відповідно до ст. 6 КАС України, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Водночас у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 10.06.2011 року у справі "Сук проти України" визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації. Оскільки останнє гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком роботодавця.
Суд також враховує те, що суб'єкти владних повноважень повинні діяти у межах та спосіб, передбачені чинним законодавством.
Відтак, зважаючи на те, що не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення позивачеві безпосередньо суперечить вимогам чинного законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною, а також наявність підстав зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за відповідний період.
Оцінюючи доводи сторін щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку та виплати середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз. 1 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Абзацом 3 п. 242 Положення передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, індексація грошового забезпечення повинна бути виплачена на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, у зв'язку із задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу компенсацію, передбачену ст. 117 КЗпП України, одночасно з виплатою індексації.
Таким чином, спір щодо бездіяльності або протиправності дій військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні на момент ухвалення рішення у даній справі відсутній.
З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
У зв'язку з цим суд додатково звертає увагу на те, що у даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення.
При цьому, позивач на час звільнення погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та, відповідно, надав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини. Однак дані обставини не позбавляють його права на отримання остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Таким чином, для проведення розрахунків належної до стягнення суми, суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
Водночас, нарахування сум невиплаченої індексації грошового забезпечення, як і інших виплат, які підлягають виплаті під час звільнення військовослужбовця з військової служби, належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права на звернення до суду у випадку порушення його прав відповідачем.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 11.10.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 11.10.2018 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович