проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"07" жовтня 2020 р. Справа №905/1716/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
позивача - Олійник Т.І., голова правління наказ №3-К-06/17 від 16.03.2017 року; Ліберман С.Г., свідоцтво №4434 від 29.03.2011 року, ордер серія КВ№451142 від 21.09.2020 року, договір №1/10 від 21.09.2020 року;
відповідача (у режимі відеоконференції) - Щербань Л.А., свідоцтво серія ЧН№000414 від 20.07.2018 року, довіреність №19060401 від 03.01.2020 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2», м.Київ, (вх.№2003Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2020 року, ухвалене суддею Зекуновим Е.В. у приміщенні Господарського суду Донецької області (повний текст рішення складено та підписано 15.07.2020 року) у справі №905/1716/19
за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2», м.Київ,
до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», м.Курахове, Мар'їнського району Донецька область,
про стягнення коштів у розмірі 630489,85 грн.,-
У вересні 2019 року Житлово-будівельний кооператив «Дарниця-2» звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення коштів у розмірі 630489,85 грн., з яких 593520,63 грн. - надмірно сплачені кошти за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року, 24378,60 грн. - інфляційні втрати, 12590,62 грн. - три проценти річних.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.10.2019 року розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 15.10.2019 року.
У подальшому, ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.10.2019 року прийнято до провадження справу; розгляд справи №905/1716/19 розпочато спочатку за правилами загального позовного провадження - зі стадії підготовчого провадження; відкладено підготовче засідання по справі №905/1716/19 на 14.11.2019 року.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.12.2019 року матеріали справи №905/1716/19 за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення коштів у розмірі 630489,85 грн., надіслано господарському суду, в провадженні якого перебуває справа №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», для розгляду спору в межах цієї справи.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.07.2020 року у справі №905/1716/19 (суддя Зекунов Е.В., повний текст рішення складено та підписано 15.07.2020 року) у позові відмовлено повністю.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також апелянт просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що 06.07.2016 року постанова Київського апеляційного адміністративного суду по справі №826/15733/15 набрала законної сили і саме ця дата як вважає відповідач має бути початком відліку позовної давності. Позивач з такою позицією не погоджується, з наступних підстав: по-перше - останній не був учасником у справі №826/15733/15, яка розглядалася Київським апеляційним адміністративним судом; по-друге - постанова Київського апеляційного адміністративного суду по справі №826/15733/15 з дня її проголошення не була у вільному доступі для позивача враховуючи особливості умов в яких знаходиться його керівництво; по-третє - суд взяв до уваги тільки позицію відповідача, що нібито, інформація про втрату чинності постанови була загальновідомою та доступною для ознайомлення, зазначивши посилання на сайт Єдиного державного реєстру судових рішень та сайт НКРЕКП, а також інтернет ресурси; по четверте - суд не взяв до уваги твердження позивача наведене ним у позові про момент коли останній дізнався про можливе порушення свого права та про існування постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі №826/15733/15, а саме про те, що позивач дізнався про відповідне судове рішення від Голови правління ЖБК «Річковик» 31.01.2019 року на зібранні голів ЖБК та ОСББ міста Києва, яке відбувалося в приміщенні місцевої державної адміністрації; по-п'яте - суд не врахував ті обставини, що керівник позивача ОСОБА_1 є пенсіонером, не користується інтернетом та не слідкує за новинами, а також те, що в розпорядженні позивача на той час не було комп'ютерної техніки та не було підключено до мережі інтернет.
Крім того, скаржник вказує, що з актів приймання-передавання товарної продукції за листопад та грудень 2016 року (новий опалювальний сезон) зазначені постанови НКРЕКП від 09.06.2016 року №972 , від 30.06.2016 року №1210 та від 29.09.2016 року №1757, тобто тариф не зменшено, а навпаки збільшено з 531,10 грн. за 1Гкал. (без ПДВ) на 1153 за 1Гкал. (без ПДВ), що аж ніяк не могли викликати сумніву позивача, що постанова №613 від 03.03.2015 року скасована. Вказані обставини на думку апелянта свідчать про те, що позивач не знав і не міг знати через умови в яких він знаходився про порушення його майнового права. Тобто, суд першої інстанції в порушення вимог статей 2, 7, 11, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, прийняв до уваги лише ті доводи, що надав відповідач і безпідставно не взяв до уваги доводи наведені в позові позивачем.
Як вказує апелянт, судом першої інстанції залишено поза увагою долучену до матеріалів справи вимогу позивача до відповідача датовану 05.08.2019 року про відшкодування завданих майнових збитків добровільно, саме після цієї вимоги, на яку позивач в місячний термін не отримав відповідь, звернувся з позовом до суду і саме з цієї дати має починатися відлік позовної давності для подання позову, адже саме з цього моменту позивач дізнався про порушення своїх прав.
Апелянт зазначає, що оскільки судове засідання 07.07.2020 року, незважаючи на прохання представника позивача про його відкладення через поважні причини його неявки (захворювання СОVID 19), відбулося у відсутності представника позивача, а останній мав намір надати додаткові пояснення і долучити документи, які наявні у відповідача і на які посилається в апеляційній скарзі, а саме: копія листа від 07.07.2016 року №029/53/1/7370/7560858 «Про затвердження тарифів на теплову енергію»; копія акту приймання-передавання товарної продукції за листопад 2016 року №11/2016-7560858 від 30.11.2016 року; копія акту приймання-передавання товарної продукції за грудень 2016 року №12/2016-7560858 від 31.12.2016 року; копія пенсійного посвідчення Голови ЖБК «Дарниця» ОСОБА_1 , довідки про відсутність комп'ютерної техніки та інтернет мережі позивача, то вважає, що силу дії вимог статей 2, 4, 7, 42, 74, 80, 269 Господарського процесуального кодексу України у суду є всі підстави для їх долучення на стадії апеляційного розгляду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020 року (17:07:04 год.), підписаним в.о. начальником відділу документального забезпечення та контролю суду Шкуренко Л.О., єдиний унікальний номер судової справи №905/1716/19; номер провадження 2003Д; суть судової справи: про стягнення коштів у розмірі 630489,85 грн.; суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шевель О.В. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2»; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 24.09.2020 року о 15:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104.
Колегією суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Здоровко Л.М. та суддя Пуль О.А. 19.08.2020 року подано заяву про самовідвід, за результатом розгляду якої винесено ухвалу від 19.08.2020 року, якою заяву колегії суддів: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Здоровко Л.М. та суддя Пуль О.А. про самовідвід у справі №905/1716/19 задоволено, а справу №905/1716/19 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.08.2020 року, підписаним в.о. начальником відділу документального забезпечення та контролю суду Шкуренко Л.О., єдиний унікальний номер судової справи №905/1716/19; номер провадження 2003Д; суть судової справи: про стягнення коштів у розмірі 630489,85 грн.; суддею - доповідачем у справі визначено суддю Хачатрян В.С. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.
Ухвалою суду від 26.08.2020 року прийнято до провадження справу №905/1716/19 за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2020 року у справі №905/1716/19; встановлено строк на протязі якого позивач має право подати відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 21.09.2020 року на 10:30 год., а також роз'яснено учасникам справи їх право на участь в судовому засіданні та шляхи реалізації такого права.
08.09.2020 року до суду надійшла заява Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (вх.№8404 від 08.09.2020 року) про відвід суддів Східного апеляційного господарського суду - Хачатрян В.С., Ільїна О.В. та Россолова В.В.
Ухвалою суду від 09.09.2020 року визнано необґрунтованою заяву Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (вх.№8404 від 08.09.2020 року) про відвід головуючого судді Хачатрян В.С., судді Ільїна О.В., судді Россолова В.В. від розгляду апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2020 року у справі №905/1716/19.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 року відмовлено в задоволенні заяви боржника - АТ «К.ЕНЕРГО» від 08.09.2020 за вх.№8404 (провадження №2334) про відвід колегії суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В. від розгляду справи №905/1716/19.
14.09.2020 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8641), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач зазначає, що постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» визнана нечинною згідно із постановою Київського апеляційного адміністративної суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15. Отже, право на отримання перерахунку в указаний період виникло у позивач з моменту прийняття зазначеної постанови від 06.07.2016 року, у зв'язку із чим, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що оскільки позивач звернувся до суду 13.09.2019 року, про що свідчить штамп поштового відділення зв'язку на конверті, то на момент подачі позову строк позовної давності сплинув, а позивач не довів суду ані поважності причин її пропущення, ані факту неможливості дізнатися про порушення свого цивільного права.
Відповідач вказує, що згідно п. 2.5.2. договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року перевірка достовірності нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію є правом споживача. Оскільки відповідно до постанови НКРЕКП від 09.06.2016 року з 01.07.2016 року почали діяти нові тарифи, стверджує, що позивач як обслуговуючий кооператив щоразу під час отримання рахунків на оплату від відповідача та актів приймання-передавання товарної продукції мав право в силу пункту 2.5.2. договору пересвідчуватися в дійсності вказаних тарифів за надані послуги на сайті регулятора цін - НРКЕКП, де в свою чергу відносно постанови №613 від 03.03.2015 року з 01.07.2016 року вже була наявна позначка, що постанова втратила чинність з моменту прийняття.
На думку відповідача, судом першої інстанції справедливо зазначено в оскаржуваному рішенні що позивач не довів суду ані поважності причин пропущення строків позовні давності, ані факту неможливості дізнатися про порушення свого цивільної права під час розгляду справи.
Заперечує відповідач і проти клопотання позивача про долучення додаткових доказів. Відповідно до ч.4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Проте, позивачем жодних усних або письмових пояснень про намір подати докази заявлено не було ані в судовому засіданні 20.02.2020 року, ані потім в термін часу до дати прийнятті рішення у справі - 07.07.2020 року.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.09.2020 року у зв'язку з відпусткою судді Ільїна О.В. та судді Россолова В.В. для розгляду справи сформовано новий склад суду: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А.,
У судовому засіданні 21.09.2020 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 07.10.2020 року.
Після перерви, 07.10.2020 року судове засідання продовжено. Представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, 01.10.2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник, відповідач у справі) та Житлово-будівельним кооперативом «Дарниця-2» (споживач, позивач у справі) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858, за умовами якого постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач (ЄДРПОУ 00131305) змінив своє найменування та наразі є Акціонерним товариством «К.ЕНЕРГО» (ЄДРПОУ 00131305).
Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Згідно розділу 2.2 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячої воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 (п. 2.2.1); щомісячно оформляти для споживача: - величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в Гігакалоріях (табуляграму) та її вартість по кожному особовому рахунку споживача за розрахунковий період (місяць); - платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; - акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) по кожній отриманій на свій рахунковий рахунок сумі; - корегування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акту за підписом повноважного представника постачальника) (п.2.2.2); сповіщати споживача в 5-денний термін про зміну тарифів на теплову енергію та технічне обслуговування (п.2.2.4); на вимогу споживача надавати достовірну інформацію щодо методики розрахунків, режимів тепло споживання тощо, яка стосується предмету договору (п.2.2.4); за вимогою споживача надавати достовірну інформацію щодо методики розрахунків, режимів теплопостачання, тощо, яка стосується договору (п.2.2.5).
Згідно п.п.2.3.1, 2.3.4 договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначеними в додатку 2; забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційного центу КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію; забезпечувати своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 року (п.4.1 договору). Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.3 договору). Інформація про припинення дії вказаного договору в матеріалах справи відсутня.
Відповідно до п.10 додатку №2 до договору відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000 року за період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року відповідач поставив теплову енергію, а позивач в свою чергу прийняв вказану продукцію загальним обсягом 2706,04 Гкал на загальну суму 1697545,84 грн., що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції: №04/2015-7560858 від 30.04.2015 року за квітень 2015 року у кількості 378,22 Гкал на суму 213979,60 грн.; №05/2015-7560858 від 31.05.2015 року за травень 2015 року у кількості 135,11 Гкал на суму 86108,31 грн.; №10/2015-7560858 від 31.10.2015 року за жовтень 2015 року у кількості 156,01 Гкал на суму 99428,29 грн.; №11/2015-7560858 від 30.11.2015 року за листопад 2015 року у кількості 325,54 Гкал на суму 207473,15 грн.; №12/2015-7560858 від 31.12.2015 року за грудень 2015 року у кількості 364,4 Гкал на суму 232239,40 грн.; №01/2016-7560858 від 31.01.2016 року за січень 2016 року у кількості 518,37 Гкал на суму 330367,57 грн.; №02/2016-7560858 від 29.02.2016 року за лютий 2016 року у кількості 413,86 Гкал на суму 263761,26 грн.; №03/2016-7560858 від 31.03.2016 року за березень 2016 року у кількості 315,8 Гкал на суму 201265,66 грн.; №04/2016-7560858 від 30.04.2016 року за квітень 2016 року у кількості 98,73 Гкал на суму 62922,60 грн.
На виконання умов договору, позивачем оплачено поставлену відповідачем теплову енергію за період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року на загальну суму 917000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи:
- №205 від 03.12.2015 року за жовтень 2015 року на суму 50000,00 грн.;
- №215 від 09.12.2015 року за жовтень 2015 року на суму 7000,00 грн.;
- б/н від 27.01.2016 року за грудень 2016 року на суму 150000,00 грн.;
- №225 від 30.12.2015 року за листопад 2015 року на суму 110000,00 грн.;
- №35 від 04.03.2016 року за січень 2016 року на суму 150000,00 грн.;
- б/н від 14.03.2016 року за січень 2016 року на суму 150000,00 грн.;
- №58 від 31.03.2016 року за лютий 2016 року на суму 100000,00 грн.;
- №60 від 06.04.2016 року за березень 2016 року на суму 50000,00 грн.;
- №67 від 26.04.2016 року за березень 2016 року на суму 50000,00 грн.;
- №78 від 11.05.2016 року за березень 2016 року на суму 100000,00 грн.
Разом з тим в матеріалах справи містяться платіжні доручення без зазначення місяця поставки теплової енергії:
- б/н від 13.05.2015 року за теплову енергію на підігрів води на суму 250000,00 грн.;
- б/н від 13.05.2015 року за теплову енергію на опалення згідно на суму 100000,00 грн.;
15.07.2015 - 150000
- б/н від 15.07.2015 року за теплову енергію та опалення на суму 150000,00 грн.;
- б/н від 04.09.2015 року за теплову енергію на суму 50000 грн.;
- №181 від 03.11.2015 року за теплову енергію на суму 35000 грн.
- б/н від 17.10.2016 року за теплову енергію на суму 50000 грн.;
- №185 від 29.11.2016 року за теплову енергію на суму 35000 грн.
Нарахування вартості теплової енергії у спірний період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року було здійснено за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а саме у розмірі 531,10 гривень за 1 Гкал без ПДВ (637,32 гривень з ПДВ), що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції та не заперечується відповідачем.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.03.2016 року в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, постановивши в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго»; зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення, в решті постанову суду - залишено без змін.
07.08.2019 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №10 від 07.08.2019 року в якій просив провести перерахунок нарахування за спожиту теплову енергію за період з 01.05.2015 року по 01.05.2016 року згідно тарифу в розмірі 354,20 грн. за Гкал, з ПДВ, оскільки тариф 531,1 грн. за Гкал був визнаний в судовому порядку нечинним і різницю коштів в розмірі 593520,63 грн. повернути на розрахунковий рахунок ЖБК «Дарниця-2».
Зазначена вимога була відправлена на адресу відповідача 07.08.2019 року, що підтверджується накладною поштової установи «Укрпошта» №0205500470322 та описом вкладення до рекомендованого повідомлення. Однак, відповідачем на момент звернення позивача з даним позовом вказана вимога залишена без відповіді та задоволення.
Оскільки, відповідач у період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року проводив нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тариф встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», яка була скасована з моменту її прийняття, в зв'язку з чим, за доводами позивача, ним було надмірно сплачено грошові кошти у сумі 593520,63 грн., які останній і просить стягнути з відповідача.
Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Дослідивши зміст укладеного договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000 року, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
У відповідності до ст.16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, зокрема, належать: розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання; розроблення і затвердження методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках; встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Як вже зазначалося, на виконання умов договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000 року за період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року відповідач поставив теплову енергію, а позивач в свою чергу прийняв вказану продукцію загальним обсягом 2706,04 Гкал на загальну суму 1697545,84 грн., що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції.
Зі змісту актів приймання-передавання товарної продукції вбачається, що вартість поставленої теплової енергії було визначено згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року.
Постановою від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» відповідно до Закону України «Про державне регулювання у сферах комунальних послуг», Указу Президента України від 10.09.2014 року №715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:
« 1. Установити ПАТ «Київенерго» тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:
- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);
2. Установити ПАТ «Київенерго» структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4;
3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 року №465 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».
Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».
Постановою Верховного Суду від 02.04.2018 року №826/15733/15 відмовлено у задоволенні заяви Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15.
Постановою Верховного Суду від 07.10.2019 року касаційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Публічного акціонерного товариства «Київенерго» - залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року - залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми ст.129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» заява №52854/99, «Устименко проти України» (заява № 32053/13).
Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (заява №48553/99) зазначено: «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів».
Таким чином, судове рішення у справі №826/15733/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт визнання нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15, яка набрала законної сили.
Згідно з ч.5 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент прийняття постанови) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Оскільки, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15 визнано нечинною постанову №613 з моменту її прийняття, то обґрунтованими є доводи позивача про відсутність правових підстав для визначення вартості спожитої позивачем теплової енергії за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року та про наявність підстав для перерахунку вартості спожитої теплової енергії протягом періоду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 року у справі №910/7749/17, від 23.08.2018 року у справі №910/16692/17, від 12.10.2018 року у справі №910/30728/15.
23.04.2014 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову №465, відповідно до якої тариф для ПАТ «Київенерго» на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року. Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 року №465, не встановлено.
Отже, вказаним підтверджується відсутність правових підстав для визначення вартості спожитої позивачем теплової енергії за період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року за договором №7560858 від 01.10.2000 року, який передбачає застосування регульованого тарифу 531,10 грн. за 1 Гкал без ПДВ (637,32 грн. з ПДВ). У даному випадку до спірних правовідносин за договором №7560858 від 01.10.2000 слід застосовувати тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №465 від 23.04.2014 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», якою було встановлено тариф на теплову енергію у розмірі 295,17 гривень (без ПДВ) за 1 Гкал (354,20 гривень з ПДВ).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.
З огляду на викладене та на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позивач належними та допустимими доказами довів факт порушення відповідачем його права у вигляді неповернення коштів переплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року.
Водночас відповідачем у суді першої інстанції 15.10.2019 року подано заяву, в якій просив застосувати строк позовної давності до вимог Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення коштів у розмірі 630489,85 грн. за договором №7560858 за послуги надані у період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року.
В обґрунтування пропуску строку позовної давності відповідачем зазначено, що з розрахунку ціни позову, з тексту позовної заяви та з первинних документів, наданих позивачем, вбачається, що позивач заявив позов про стягнення з відповідача коштів за договором за період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15 визнано нечинною з моменту її прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року, отже саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Незважаючи на те, що відомості про визнання нечинною з моменту її прийняття вказаної постанови є загальновідомою інформацією, позивач звернувся до суду лише в вересні 2019 року, тобто більше ніж через 3 роки, як то передбачено ст.257 Цивільного кодексу України. Тому, керуючись нормами ч.3.4 ст.267 Цивільного кодексу України відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 1, 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України).
У цьому разі суд з посиланням на докази у справі та норми законодавства, має встановити (обрахувати), чи мав місце пропуск строку позовної давності.
Крім того, згідно абз.2 п.п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як вже було встановлено, постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року, якою визначалась вартість спожитої позивачем теплової енергії у період з 01.04.2015 року по 01.06.2016 року.
Позовні вимоги заявлені позивачем дійсно стосуються вартості поставленої теплової енергії у гарячій воді у період з 01.04.2015 року по 01.04.2016 року у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо наявності факту порушення відповідачем прав позивача у вигляді неповернення коштів переплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року.
Проте, право на отримання перерахунку у вказаний період виникло у позивача з моменту прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15, якою постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року визнано нечинною з моменту її прийняття.
Інформація про втрату чинності постанови була загальновідомою та доступною для ознайомлення, зокрема: на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень у відповідності до Закону України «Про доступ до судових рішень» (посилання: http://reestr.court.gov.ua/Review/58846460), на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (посилання: http://www.nerc.gov.ua/index.php?id=14167).
Також, визнання нечинними тарифів вартості спожитої теплової енергії у період з 01.04.2015 року по 01.06.2016 року стало підставою для публічного обговорення та висвітлювалось в засобах масової інформації, зокрема: на сайті інтернет-ресурсу «UA Info» (посилання: https://uainfo.org/blognews/1501579322-meshkantsi-kieva-rik-platili-za-opalennya-za-nezakonnimi -tarifami.html), на сайті інтернет-ресурсу «Politeka» (посилання: https://politeka.net/ news/526714-shantazh-kiyivenergo-chomu-ne-vsim-kiyanam-uvimknuli-teplo), на сайті інтернет-ресурсу «КИЕVВЛАСТЬ» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1
За таких умов, інформація про прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15, якою постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року визнано нечинною з моменту її прийняття була офіційно опублікована, а тому вважається такою, що доведена до відома зацікавлених осіб.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2469цс16, висловленої у постанові від 16.11.2016 року, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Проте, позивач не наводить обґрунтувань щодо факту неможливості довідатися ним про невідповідність тарифів і наявність права на перерахунок.
Лише в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що керівник позивача - ОСОБА_1 є пенсіонером, не користується інтернетом та не слідкує за новинами, також на те, що в розпорядженні не було комп'ютерної техніки та не була підключена мережа інтернет, на підтвердження чого просить суд апеляційні інстанції долучити копію пенсійного посвідчення голови правління ЖБК «Дарниця 2» Олійник Т.І., довідку №22 від 03.08.2020 року про те, що в період з 01.01.2016 року по 31.12.2019 року ЖБК «Дарниця-2» не був підключений та не користувався мережею інтернет.
Однак, вказані обставини не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а надані докази позивач не був позбавлений або обмежений у праві надати до місцевого господарського суду до прийняття рішення. Натомість, наразі позивач не наводить будь-якого аргументування неможливості надання таких доказів до суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з доводами відповідача, що згідно п. 2.5.2. договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року перевірка достовірності нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію є правом споживача. Оскільки відповідно до постанови НКРЕКП від 09.06.2016 року з 01.07.2016 року почали діяти нові тарифи, позивач як обслуговуючий кооператив щоразу під час отримання рахунків на оплату від відповідача та актів приймання-передавання товарної продукції мав право в силу пункту 2.5.2. договору пересвідчуватися в дійсності вказаних тарифів за надані послуги на сайті регулятора цін - НРКЕКП, де в свою чергу відносно постанови №613 від 03.03.2015 року з 01.07.2016 року вже була наявна позначка, що постанова втратила чинність з моменту прийняття.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно статуту ЖБК «Дарниця 2» у голови правління наявні обов'язки, зокрема, забезпечення ведення необхідної документації, бухгалтерського обліку та фінансової звітності (пункт 7.4.11). Опосередковано вказаний пункт передбачає обов'язок голови правління вчиняти дії направлені на обізнаність щодо фінансових зобов'язань і контролювати правомірність відповідних сплат.
Тобто, позивач у даній справі, відповідно до своїх повноважень, повинен був бути обізнаний про дію певних тарифів, їх прийняття чи скасування.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява позивачем була подана 13.09.2019 року, про що свідчить штамп поштового відділення зв'язку на конверті.
Таким чином, позовна заява подана після спливу трирічного строку позовної давності. При цьому, позивач не довів суду ані поважності причин її пропущення, ані факту неможливості дізнатися про порушення свого цивільного права.
Колегія суддів вважає помилковими посилання апелянта, щодо необхідності обрахунку строку позовної давності з 05.08.2019 року, тобто з дати, коли позивач направив на адресу відповідача вимогу про відшкодування завданих майнових збитків добровільно. При цьому, слід відмітити, що відповідна вимога була направлена також після спливу трирічного строку позовної давності.
Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене та враховуючи, що позивач звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом першої інстанції, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення переплати в розмірі 593520,63 грн.
Крім того, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги позивача про стягнення переплати в розмірі 593520,63 грн., вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат також не підлягають задоволенню як похідні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача - Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2020 року у справі №905/1716/19 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду -
Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2020 року у справі №905/1716/19 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя І.А. Шутенко