вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" вересня 2020 р. Справа№ 910/1070/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Михальської Ю.Б.
Коробенка Г.П.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Петренко І.В. за довіреністю від 17.11.2019;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився;
від відповідача 3: Мельниченко К.Г. за довіреністю від 13.01.2020;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 (повний текст складено 19.06.2020)
у справі №910/1070/20 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад"
до 1. Солом'янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
2. Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві
3. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
1. Управління державної казначейської служби України у Солом'янському районі м. Києва
2. Головне територіальне управління юстиції у місті Києві
про стягнення 487653,61 грн,
У січні 2020 року Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київприлад" (далі - позивач) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовом до Солом'янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач 1, відділ ДВС), Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві (далі - відповідач 2, ГУ Держказначейства) і Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 3, Департамент) та просив суд стягнути на з Державного бюджету України - Головного управління державної казначейської служби України на його користь грошові кошти в розмірі 487953,61 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при примусовому виконанні ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 у справі №39/121 про затвердження мирової угоди державним виконавцем Солом'янського ВДВС було стягнуто з рахунків позивача 515487,94 грн. У подальшому господарським судом дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження були визнані неправомірними. Відділом ДВС грошові кошти в сумі 8367,54 грн повернуті позивачу, в сумі 19166,79 грн зараховані в погашення боргу по іншому виконавчому провадженню, а кошти в сумі 487953,61 грн позивачу не повернуті. Тому, на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути ці кошти з Державного бюджету України як такі, що безпідставно збережені.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, Департамент вказав на те, що в рамках виконавчого провадження кошти в сумі 443321,46 грн були перераховані на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду місцевого бюджету, як пайова участь у розвитку інфраструктури міста, тому він пропонував Відділу ДВС звертатись до ГУ Держказначейства. Щодо грошових коштів в сумі 44632,15 грн, то Департамент в межах своєї компетенції не може надати будь-яких пояснень.
Також заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, ГУ Держказначейства посилалось на те, що грошові кошти в сумі 443321,46 грн були зараховані до місцевого бюджету, їх повернення може бути здійснено за умови подання Департаментом подання, погодженого з Департаментом фінансів, дата якого не перевищуватиме 30 календарних днів, заяви позивача та копії платіжного доручення.
У процесі розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив суд:
- стягнути з Департаменту на користь позивача грошові кошти в сумі основного боргу 443 321,46 грн;
- стягнути з Державного бюджету України через ГУ Держказначейства на користь позивача грошові кошти в розмірі 44632,15 грн виконавчого збору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 червня 2020 року у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київприлад" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади; відділом ДВС з позивача було безпідставно стягнуті грошові кошти, з яких 443321,46 грн перераховані на користь Департаменту, 44332,15 грн - виконавчий збір, 300 грн - витрати виконавчого провадження. Вказані кошти безпідставно набуті державою і нею зберігаються, оскільки кошти бюджету належать на праві власності державі, тому підлягають поверненню позивачу на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
Департамент у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що стягнення спірних коштів відбулось за договором пайової участі №741 від 17.08.2007, який наразі є чинним. Доводи позивача фактично зводяться до питання завдання йому шкоди рішеннями та діями органу державної влади,відшкодування якої врегульовано іншими нормами Цивільного кодексу України.
ГУ Держказначейства у відзиві на апеляційну скаргу заперечило проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, додержуючись доводів, які викладені у відзиві на позов.
Відповідачі 1, 2 та треті особи про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, представників у судове засідання не направили, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.
Представник відповідача 3 у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 3, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17 серпня 2007 року між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації та ДП "Виробниче об'єднання "Київприлад", як забудовником, було укладено договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №741, за умовами якого забудовник зобов'язався сплатити пайову участь (внески) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку із будівництвом житлових будинків (загальна площа квартир 20871,20 кв.м) з вбудованими приміщеннями дитячої студії загальною площею 598,24 кв.м та підземним паркінгом загальною площею 4765,75 кв.м по вул. Польова, 56-74 у Солом'янському районі м. Києва.
У зв'язку із невиконанням забудовником умов вказаного договору у липні 2011 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" про стягнення заборгованості по пайовим внескам згідно Договору № 741 від 17.08.2007 в розмірі 5598770,00 грн. (з урахуванням індексу інфляції) та 864680,00 грн. пені, а всього 6463450,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2011 року у справі № 39/121, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 5598770,00 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 864680,00грн. пені; стягнуто з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" в доход Державного бюджету України 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На примусове виконання рішення Господарським судом міста Києва 07 жовтня 2011 року були видані відповідні накази, які пред'являлись для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві.
У процесі виконання рішення суду за заявою Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" було відстрочено виконання рішення до 01.01.2014.
29 липня 2013 року сторони у справі №39/121 звернулися до суду зі спільною заявою про затвердження мирової угоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2013, на стадії виконання рішення суду, затверджено Мирову угоду, укладену між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київприлад".
Умовами затвердженої судом мирової угоди, зокрема, встановлено, що :
- Боржник визнає, що його заборгованість перед Стягувачем на момент укладення цієї Мирової угоди відповідає відомостям, які викладені в матеріалах виконавчого провадження, й становить 6 463 450,00 грн. (шість мільйонів чотириста шістдесят три тисячі чотириста п'ятдесят гривень, 00 коп.).
- Боржник зобов'язується у строк до 29 липня 2016 року надати Стягувачу оформлені в установленому порядку документи на виконання рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 303/9360 Про звільнення Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" Державного космічного агентства України від сплати пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва".
- Стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї Мирової угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних майнових претензій до Боржника з приводу заборгованості, погашення якої є предметом цієї Мирової угоди.
- Стягувач гарантує, що після підписання цієї Мирової угоди він у межах прав, наданих йому як учаснику виконавчого провадження, вживатиме заходів, спрямованих на закінчення виконавчого провадження та скасування усіх заходів, які були застосовані з метою забезпечення можливості здійснення примусового виконання, в тому числі й скасування арешту на належні Боржникові кошти, що містяться на рахунках.
- Боржник і Стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов'язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї Мирової угоди, покладаються на Боржника.
У зв'язку із невиконанням боржником умов мирової угоди Департамент звернув її до примусового виконання і 21.05.2019 головним державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойкою Людмилою Романівною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59174316 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 у справі № 39/121 про стягнення з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) боргу у сумі 6463450,00грн.
Вказані обставини встановлено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 у справі №39/121, яка набрала законної сили.
Не погоджуючись з діями державного виконавця, Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київприлад" звернулось до суду зі скаргою на дії державного виконавця, відповідно до якої просив суд визнати дії головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойки Людмили Романівни щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №59174316 неправомірними та незаконними; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №59174316 від 21.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 у справі №39/121, яка набрала законної сили, скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" на дії головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 14-юр від 04.06.2019 у справі № 39/121 задоволено; визнано неправомірними дії головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойки Людмили Романівни щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №59174316; визнано неправомірною постанову головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойки Людмили Романівни про відкриття виконавчого провадження №59174316 від 21.05.2019; зобов'язано головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойку Людмилу Романівну усунути порушення (поновити порушене право Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад") у зв'язку з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження №59174316 від 21.05.2019.
Вказана ухвала мотивована тим, що виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013, якою затверджено Мирову угоду сторін, не передбачає застосування заходів примусового виконання, зокрема, Мирова угода не містить зобов'язання Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" сплатити на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) боргу у сумі 6463450,00 грн., яке могло би бути виконане в примусовому порядку. Таким чином, встановивши, що ухвала Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 не передбачає застосування заходів примусового виконання, державний виконавець згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" мав повернути даний виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення.
Однак, під час розгляду скарги на дії органу ДВС в межах виконавчого провадження №59174316 державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві вчинено дії по стягненню з боржника Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" грошових коштів, які були стягнуті на рахунок Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві та згодом перераховані одержувачам: за платіжним дорученням №7515 від 13.06.2019 перераховано на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 443321,46 грн., за платіжним дорученням №7516 від 13.06.2019 перераховано на користь УК у Солом'янському районі 44382,15 грн. виконавчого збору, за платіжним дорученням №7517 від 13.06.2019 перераховано на користь ГТУЮ у м. Києві 300,00 грн. витрат.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із даним позовом та, з врахуванням зміни позовних вимог, просив суд стягнути з Департаменту на користь позивача грошові кошти в сумі основного боргу 443 321,46 грн та стягнути з Державного бюджету України через ГУ Держказначейства на користь позивача грошові кошти в розмірі 44632,15 грн виконавчого збору, посилаючись на те, що кошти, стягнуті з позивача Солом'янським ВДВС м.Києва в рамках виконавчого провадження ВП №59174316 є безпідставно набутим майном, оскільки ухвалою від 18.06.2019 визнано неправомірною постанову головного державного виконавця Солом'янського ВДВС м. Києва про відкриття виконавчого провадження ВП № 59174316 від 21.05.2019 та зобов'язано головного державного виконавця Солом'янського ВДВС м.Києва усунути порушення (поновити порушене право ДП "Виробниче об'єднання "Київприлад") у зв'язку з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 59174316 від 21.05.2019.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих, не відповідають суті порушеного права, про яке зазначає позивач у позові та яке стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України
Так, частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про те, що з системного аналізу положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України вбачається, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Однак, загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та Департаментом був укладений Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №741, заборгованість позивача за яким становить 6463450,00 грн, у тому числі: 5598770,00 грн. (з урахуванням індексу інфляції) та 864680,00 грн. пені, що встановлено рішенням суду у справі №39/121, яке набрало законної сили.
Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").
Судом першої інстанції також вірно встановлено, що у справі №39/121 за клопотанням сторін виконання рішення було відстрочено до 01.01.2014, а в подальшому було затверджено мирову угоду сторін, які позивач повинен був виконати у строк до 29.07.2016 року.
У зв'язку із невиконанням позивачем умов мирової угоди Департамент звернув ухвалу суду про її затвердження до примусового виконання, у зв'язку із чим відділом ДВС в межах виконавчого провадження №59174316 з позивача стягнуті грошові кошти, які були перераховані одержувачам: за платіжним дорученням №7515 від 13.06.2019 перераховано на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 443321,46 грн., за платіжним дорученням №7516 від 13.06.2019 перераховано на користь УК у Солом'янському районі 44382,15 грн. виконавчого збору, за платіжним дорученням №7517 від 13.06.2019 перераховано на користь ГТУЮ у м. Києві 300,00 грн. витрат.
Проте, в подальшому вказані дії відділу ДВС були визнані неправомірними та зобов'язано державного виконавця усунути допущені порушення.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції, що саме внаслідок неправомірних дій державного виконавця з позивача незаконно стягнуто грошові кошти, які перераховано на рахунки отримувачів, тому фактично доводи позивача зводяться до питання завдання позивачу шкоди рішеннями, діями органу державної влади з огляду на визнання неправомірною постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки стягнення з позивача та перерахування коштів відбулось саме за наслідками вчинення державним виконавцем дій по примусовому виконанню ухвали суду, дії щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження по виконанню якої визнано судом неправомірними.
Таким чином, способом захисту, який відповідає суті порушеного права, про яке зазначає позивач у позові, є вимоги щодо відшкодування шкоди.
Так, за приписами ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як передбачено приписами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частинами 1 та 2 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Статтею 1173 ЦК України передбачаються особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до приписів даної статті така шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, статтею 1173 ЦК України, передбачаються особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до приписів даної статті така шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Так, незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.
При цьому, специфіка відшкодування шкоди державним виконавцем стороні виконавчого провадження (боржнику), у деліктних правовідносинах, які можуть виникати у зв'язку з неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця, вчиненими в межах виконавчого провадження, полягає у необхідності доведення не лише неправомірної поведінки державного виконавця, а і факту завдання шкоди боржнику, яка у даних правовідносинах може розумітись виключно як така безповоротна втрата майна (у даному випадку - грошових коштів), яка настає у разі об'єктивної неможливості відновлення прав боржника шляхом застосування інших можливих способів - процесуальних механізмів відновлення прав особи, які передбачені законом.
Така особливість розуміння шкоди у даних правовідносинах викликана специфікою сфери її можливого завдання (на стадії виконавчого провадження). Так виконавче провадження, по суті, є завершальною стадією судового розгляду, порядок здійснення якого регулюється, зокрема, процесуальними нормами Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконавче провадження".
При цьому, збитки, заподіяні державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
З огляду на викладене, виходячи з обставин, якими позивач обґрунтовує наявність свого порушеного права, є вірним висновок суду першої інстанції, що вимоги про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих не відповідають суті порушеного права, про яке зазначає позивач у позові та яке стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Окрім цього, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, посилається зокрема на Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, однак відповідно до п. 2 Порядку дія цього Порядку не поширюється, зокрема, на операції з безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Разом з тим, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845.
У вказаному Порядку містяться розділи, зокрема, щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету; щодо безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам тощо.
Так, п. 16 вказаного Порядку передбачає, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів: 1) для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету; 2) що надійшли в результаті повернення бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії; 3) що надійшли від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, вилученого уповноваженими державними органами; 4) що надійшли в результаті конфіскації національної або іноземної валюти; 5) що надійшли в інший установлений законодавством спосіб; 6) з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку).
При цьому, згідно з п. 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
Матеріалами справи підтверджується, що зарахування коштів пайової участі у розмірі 443321,46 грн. відбулось до місцевого бюджету.
Згідно з п. 18 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845 під час виконання виконавчого документа суду про стягнення надходжень бюджету, крім бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, орган Казначейства повідомляє протягом п'яти робочих днів після надходження такого документа відповідному органові, що контролює справляння надходжень бюджету (в разі безспірного списання коштів місцевого бюджету - також відповідному фінансовому органу), про надходження зазначеного виконавчого документа. У разі потреби орган Казначейства звертається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, за інформацією про підтвердження зарахування коштів до державного та місцевих бюджетів або встановлення залишку неповернутих з державного та місцевих бюджетів коштів чи узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, кодів бюджетної класифікації тощо та визначає строк її подання, який становить не більш як 15 робочих днів. Орган, що контролює справляння надходжень бюджету, до закінчення зазначеного строку подає органові Казначейства таку інформацію в письмовій формі. У разі неподання зазначеної інформації орган Казначейства вживає заходів до виконання виконавчого документа про стягнення надходжень бюджету на підставі наявних даних.
Таким чином, стягнення коштів місцевого бюджету (у разі обґрунтованості вимог щодо обраного способу захисту - саме стягнення надходжень бюджету) відбувається шляхом безспірного списання коштів бюджету в порядку п. 16-23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845.
При цьому, позивач вимагав стягнути безпідставно набуті грошові кошти в сумі 443321,46 грн. саме з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а не з відповідного бюджету, зазначаючи, однак, серед підстав позову те, що у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, а тому спірні суми повинні стягуватись з державного бюджету.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення коштів як безпідставно набутих не відповідають суті порушеного права, про яке зазначає позивач у позові та яке стало підставою для звернення до суду з даним позовом, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Однак при цьому слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості захисти своє порушене право належним способом, зокрема, шляхом подання позову про відшкодування шкоди.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані позивачем докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 червня 2020 року - без змін.
2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08.10.2020.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Ю.Б. Михальська
Г.П. Коробенко