ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
30 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2285/19
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання - Бебик А.М.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Малецький О.О., за наказом у порядку самопредставництва;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група”
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 28 травня 2020 року (повний текст складено 09.06.2020р.)
по справі № 915/2285/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
про: стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмір 477137,64 грн., -
суддя суду першої інстанції: Ткаченко О.В.
час та місце винесення рішення: 28.05.2020р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 30.09.2020р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У листопаді 2019 року Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Українська страхова група» (позивач, ПрАТ «СК «УСГ») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 477 137,64 грн.
В обґрунтування позивних вимог позивач зазначив, що відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу “УАЗ 3151”, реєстраційний номер НОМЕР_2 із завданням останнім шкоди транспортному засобу “Volvo FH”, реєстраційний № НОМЕР_3 , у зв'язку з чим, враховуючи здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в розмірі 477 137,64 грн., останній вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати в порядку регресу позивача завдані збитки.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2020р. у справі №915/2285/19 (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не було надано суду доказів наявності у відповідача права власності на транспортний засіб “УАЗ 3151”, реєстраційний № НОМЕР_2 , отже, позов був пред'явлений до неналежного відповідача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2020р. по справі №915/2285/19 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача страхове відшкодування в порядку регресу у розмір 477137,64 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що протоколом про адміністративне порушення серія БД№041742 від 19.01.2018р. та схемою місця ДТП встановлено, що на момент скоєння ДТП автомобіль “УАЗ 3151” належав в/ч НОМЕР_4 . Водій - ОСОБА_1 перебував на службі у в/ч НОМЕР_4 . Разом з тим, відповідно до листа Міноборони України від 08.01.2019р. №154/24-я-15, військову частину НОМЕР_4 з 01.01.2019р. знято з фінансового забезпечення з Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Проте, на думку апелянта, вищенаведене не прийнято до уваги місцевим господарським судом.
Більш детально доводи Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” щодо незгоди з оскаржуваним рішенням викладені в апеляційній скарзі позивача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2020р. у справі №915/2285/19; розгляд справи призначено на 30.09.2020р. об 11:00 год. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
04.08.2020р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з доводами останньої та просить суд відмовити у її задоволенні.
07.09.2020р. від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група”, що було враховано апеляційною колегією у судовому засіданні 30.09.2020р.
18.09.2020р. до суду надійшла заява представника Військової частини НОМЕР_1 - Малецького Олександра Олександровича про надання йому можливості прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку “EasyCon”.
Вказана заява була задоволена ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.09.2020р.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Матеріали справи свідчать, що власником транспортного засобу “Volvo FH”, реєстраційний № НОМЕР_3 є ПАТ Одеський кабельний завод «Одесакабель», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с.15).
Як вбачається з матеріалів справи 03.07.2017р. між ПрАТ Страховою компанією “Українська страхова група” (страховик) та ПАТ “Одескабель” (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1509-17-00188 (далі - Договір №28-1509-17-00188).
В свою чергу, місцевим господарським судом встановлено, що станом на 12.06.2017р. військовій частині НОМЕР_4 належав легковий військовий автомобіль УАЗ-3151 заводський номер (шасі) НОМЕР_6 , військовий номер НОМЕР_2 .
Також, судом першої інстанції встановлено, що 19.01.2018р. на автодорозі Одеса-Мелітополь- Новоазовськ відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю транспортного засобу “Volvo FH” державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу “УАЗ 3151” державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серія БД № 041742 від 19.01.2018 року, схемою місця ДТП, а також постановою Тарутинського районного суду Одеської області від 13.03.2018 року у справі № 514/99/18.
У зв'язку з порушенням 19.01.2018р. ОСОБА_1 п.2.3.б 10.4 Правил дорожнього руху, 19.01.2018р. складено адміністративний протокол БД №041742 за статтею 124 КУпАП.
У матеріалах справи наявна постанова Тарутинського районного суду від 13.03.2018р. у справі №514/99/18, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 340,00 грн. (а.с.22).
При цьому, у наведеній постанові Тарутинського районного суду зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на службі за контрактом у в/ч НОМЕР_7 .
Разом з тим, згідно з витягом з наказу від 11.03.2019р. №62 командира військової частини НОМЕР_4 , прапорщик ОСОБА_1 - старшина 1-ої гарматної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_4 був звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 01.03.2019р. №9-РС у запас за підпунктом “й” пункту “2” частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом) (а.с. 44).
У відповідності до наданих відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 у відзиві пояснень ОСОБА_1 військову службу у військовій частині НОМЕР_1 не проходив, в списках військової частини НОМЕР_1 не рахувався.
При цьому, відповідно до листа Військово-Морських сил Збройних Сил України Міністерства оборони України від 08.01.2019р. № 154/24/я-15, військову частину НОМЕР_4 з 01.01.2019р. знято з фінансового забезпечення з Командування Військово-Морських сил Збройних Сил України та зараховано на Фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Внаслідок настання страхового випадку 22.01.2018р. до ПрАТ “Страхова компанія “Українська страхова група” звернулась потерпіла сторона - Одеський кабельний завод “Одескабель” із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 23).
У зв'язку з цим, 12.06.2018р. ПАТ “Страхова компанія “Українська страхова група” на підставі рахунку № 8ТЛТЛ 803906 від 19.03.2018р. було складено страховий акт №ПСКА-7802 та розрахунок суми страхового відшкодування до нього, який дорівнює 477137,64 грн.
Вказана сума, відповідно до платіжного доручення від 13.06.2018р. №12003 була перерахована Одеському кабельному заводу “Одескабель” (а.с. 38).
Враховуючи, що у постанові Тарутинського районного суду від 13.03.2018р. у справі №514/99/18 вказано, що ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом УАЗ 3151, перебуває на службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , а також, посилаючись на лист Військово-Морських сил Збройних Сил України Міністерства оборони України від 08.01.2019р. №154/24/я-15, позивач вважає, що відповідальність за заподіяну шкоду зобов'язаний нести відповідач у справі, а саме: Військова частина НОМЕР_1 .
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 477137,64 грн. в порядку регресу з власника автомобіля, водій якого визнаний винним у ДТП, у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.
Але, частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. А саме, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Аналогічна позиція викладена у п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013р. №4.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
При цьому, відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності повного господарського відання, оперативного управління або інших підстав.
За приписами ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа, відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 05.06.2019р. у справі №461/8496/15-ц особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.
У відповідності до ст. 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, до військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Положеннями ст. 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05.06.2018р. у справі №243/10982/15-ц.
За пунктом 2 Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005р. №1118, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.11.2005р. за №1428/11708, документами, що підтверджують право власності на транспортний засіб є:
а) придбані (отримані) у громадян чи підприємств - засвідчені нотаріально в країні придбання або в консульських установах чи в посольствах України договори купівлі-продажу, міни чи дарування тощо;
б) придбані у підприємств - оформлені на відповідних бланках і завірені печатками цих осіб чи інших організацій та установ оригінали рахунків, чеків, рахунків-фактур, інвойсів, інших документів. У цих документах, крім чеків, згідно з формою відповідного бланка повинні бути зазначені дата продажу, номери шасі (рами), кузова (або ідентифікаційний номер), двигуна ТЗ, його модель і рік виготовлення, а також прізвище, ім'я, по батькові особи, якій продано ТЗ;
в) технічні паспорти, технічні талони, сервісні книжки, реєстраційні свідоцтва та інші документи на ТЗ, видані вповноваженими органами країни придбання, із зазначенням власника транспортного засобу або відміткою про зняття ТЗ з обліку.
Як вже було зазначено вище, відповідно до паспорту (формуляру) машини серії НОМЕР_8 власником джерела підвищеної небезпеки - «УАЗ-3151» шасі (рама) 199203 військовий номер НОМЕР_2 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 13.06.2016р. №758, є військова частина НОМЕР_4 .
Також, матеріали справи свідчать, що в/ч НОМЕР_4 має статус окремої військової частини, що веде власне військове (корабельне) господарство, а отже, саме в/ч НОМЕР_4 є власником джерела підвищеної небезпеки - УАЗ-3151 заводський номер НОМЕР_6 військовий номер НОМЕР_2 .
Доказів щодо підтвердження права власності або доказів щодо експлуатації, використання, зберігання транспортного засобу «УАЗ-3151» військовою частиною НОМЕР_1 у матеріалах справи не міститься.
Щодо доводів апелянта про те, що у зв'язку зі зняттям 01.01.2019р. військової частини НОМЕР_4 з фінансового забезпечення з Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зарахуванням на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_1 відповідальність за заподіяну шкоду зобов'язана нести військова частина НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз. 5 п. 1.2 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017р. №280 (далі за тестом - Правила №280), фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Згідно з абз. 4, 6 п. 1.5 Правил № 280 командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Первинні документи, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (виконавці документів) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Отже, поняття фінансове господарство та поняття військового майна за своїм змістом є різними.
Поняття фінансового господарства військової частини розкривається положеннями абз. 4 п. 1.2 Правил №280, зокрема це - сукупність процесів щодо управління фінансовими ресурсами, які є в розпорядженні військової частини з метою виконання покладених на неї завдань.
У матеріалах справи відсутні докази того, що після зарахування 01.01.2019р. на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_4 втратила статус окремої військової частини та у неї відсутнє власне військове майно, зокрема: військовий автомобіль «УАЗ-3151», заводський номер НОМЕР_6 військовий номер НОМЕР_2 .
Таким чином, зарахування в/ч НОМЕР_4 на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_1 має своїм наслідком лише покладання на в/ч НОМЕР_4 обов'язку щодо своєчасного оформлення та подання до в/ч НОМЕР_1 усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення в/ч НОМЕР_4 , а саме первинних документів, заявок на кошти, платіжних доручення, грошових атестатів військовослужбовців, розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інших виплат, як це задекларовано п. 1.5 Правил №280.
Отже, зарахування в/ч НОМЕР_4 на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_1 жодним чином не передбачає перехід права власності останньої на майно в/ч НОМЕР_4 , отже, підстави для відповідальності в/ч НОМЕР_1 за заподіяну шкоду джерелом підвищеної небезпеки - «УАЗ-315», яке належить в/ч НОМЕР_4 , - відсутні.
Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та ст. 11 Закону України "Про Збройні Сили України", Збройні Сили України проводять свою діяльність на засадах в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
Частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Разом з цим, матеріали справи свідчать, що водій - ОСОБА_1 , який керував військовим автомобілем «УАЗ- 3151» заводський номер НОМЕР_6 військовий номер НОМЕР_2 станом на 19.01.2018р. (дата скоєння відповідного ДТП) проходив військову службу у в/ч НОМЕР_4 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 11.03.2019р. №62 (а.с. 44).
Жодного доказу щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у в/ч НОМЕР_1 у матеріалах справи не міститься.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищенаведене, позивачем не було доведено суду обставин, які свідчать, що власником легкового військового автомобіля «УАЗ-3151» заводський номер НОМЕР_6 військові» номер НОМЕР_2 є військова частина НОМЕР_1 , а не в/ч НОМЕР_4 .
З огляду на встановлені обставини судова колегія зазначає, що наведені апелянтом у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення (ухвалу) без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2020 року у справі №915/2285/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, отже оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.
Окремо, судова колегія звертає увагу позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.07.2018р. у справі №910/2603/17, з якої вбачається, що у даних правовідносинах, позивач повинен був заявити позов щодо стягнення відшкодування не у порядку регресу (виникнення нового зобов'язання), а у порядку суброгації (перехід права вимоги), що не може ототожнюватися, оскільки регрес виникає з деліктних відносин, а суброгація - з договірних, але зазначене вище не впливає на законність та обґрунтованість рішення першої інстанції.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2020р. у справі №915/2285/19 - без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк у встановлених ч.3 ст. 287 ГПК України випадках.
Повний текст складено 05.10.2020р.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.