Апеляційне провадження
№22-ц/824/11227/2019
01 жовтня 2020року місто Київ
справа №757/46179/19-ц
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М., повний текст рішення складено 26 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
У серпні 2019 року позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з Держави України через Державну казначейську службу України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь в рахунок відшкодування шкоди 250000 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що слідчим в ОВС СВ прокуратури Львівської області Пшеничкою А.М. ведеться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017140000000141 від 25 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296, ч.2 ст.365 КК України, в якому він до цього часу не визнаний потерпілим, хоча йому була завдана значна моральна шкода, чим грубо порушено ч.2 ст.55 КПК України та постанову Пленуму Верховного Суду України №13 від 02 липня 2004 року.
Вказував на те, що понад два з половиною роки триває бездіяльність у даному кримінальному провадженні слідчого Пшеничк и А.М. , що вже є протиправним та грубо порушуються його права, як потерпілого, та не проводяться усі необхідні слідчі дії, а саме: слідчий не допитав його в якості потерпілого, не вручив пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого, а також не провів інших необхідних слідчих дій.
Зазначав, що 31 січня 2019 року слідчим Пшеничкою А.М. було винесено постанову про закриття кримінального провадження №42017140000000141 від 25квітня 2017 року за відсутністю складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 26 квітня 2019 року у справі №461/2684/19 було задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову слідчого Пшеничка А.М. про закриття кримінального провадження №42017140000000141 від 25 квітня 2017 року.
Посилався на те, що незаконними, протиправнимидіями слідчого йому завдана моральна шкода.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення вказаних вимог.
В обґрунтування скарги посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що чинним КПК України не передбачено встановлення незаконності та протиправності (бездіяльності) посадових осіб.
Вказував, що судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
Зазначав, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки не враховано, що діями слідчого Пшенички А.М. йому було завдано значної моральної шкоди.
Посилався на те, що бездіяльність та протиправність слідчого Пшенички А.М. у кримінальному провадженні №42017140000000141 від 25квітня 2017 рокудоведена та встановлена ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 26 квітня 2019 року.
Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшло.
ОСОБА_1 та Держава Україна в особі Державної казначейської служби України у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у їх відсутність відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, ч.4 вказаної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, слідчим в ОВС СВ прокуратури Львівської області Пшеничкою А.М. ведеться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017140000000141 від 25 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296, ч.2 ст.365 КК України, яке розпочато на підставі ухвал слідчих суддів Галицького районного суду міста Львова від 05 квітня 2017 року та 22 травня 2017 року за заявою ОСОБА_1 щодо вчинення стосовно нього неправомірних дій слідчими відділу прокуратури Львівської області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За результатами досудового розслідування, 31 січня 2019 року слідчим в ОВС СВ прокуратури Львівської області ПшеничкоюА.М. винесено постанову про закриття кримінального провадження №42017140000000141 від 25 квітня 2017 року у зв'язку з відсутністю в діях старших слідчих СВ прокуратури Львівської області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складу кримінальнихправопорушень, передбачених ч.2 ст.296, ч.2 ст.365 КК України.
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 26 квітня 2019 року у справі №461/2684/19 задоволено скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Львівської області ПшеничкиА.М. від 31 січня 2019 року про закриття кримінального провадження №42017140000000141 від 25квітня 2017 рокута зобов'язано слідчого в ОВС СВ прокуратури Львівської області ПшеничкуА.М. або іншого слідчого в провадженні якого перебуває кримінальнепровадження №42017140000000141 від 25 квітня 2017 року вчинити передбачені кримінальним процесуальним законом дії направлені на забезпечення повноти досудового розслідування, викладені і ухвалі слідчого судді.
Звертаючись до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що незаконними, протиправними діями слідчого в ОВС СВ прокуратури Львівської області Пшенички А.М. у кримінальному провадженні №42017140000000141 від 25 квітня 2017 року йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушенні режиму сну та яку він оцінює у 250000 грн.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частиною першою статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, підстави відшкодування шкоди за статтями 1173 та 1174 ЦК України характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює, як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю позивачем позовних вимог, суд першої інстанції не врахував наступного.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
У пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» надано роз'яснення, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції, судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №242/4741/16-ц наведено правовий висновок про те, що тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, його посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача.
Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем Державної казначейської служби України чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
З урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Отже, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17, з урахуванням постанов Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі №761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, яка повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди стали, як вважає позивач незаконні, протиправні дії слідчого в ОВС СВ прокуратури Львівської області Пшенички А.М. , якими йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 250000 грн.
Таким чином, належним відповідачем у даній справі мав би бути орган, який представляє державу в суді - Львівська обласна прокуратура, тобто орган, діями та/або бездіяльністю посадової (чи службової) особи якого, заподіяно шкоду позивачу.
Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди до Держави України в особі Державної казначейської служби України, яка не представляє інтереси держави у даній категорії справ, не є тим суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача, а лише здійснює списання коштів в установленому порядку з державного бюджету на відшкодування шкоди стягнутої за рішенням суду.
Отже, коло осіб - учасників справи позивач визначив з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Клопотань про залучення співвідповідача чи заміну первісного відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України - належним відповідачем Львівською обласною прокуратурою позивачем ОСОБА_1 до суду першої інстанції подано не було.
Неправильне визначення позивачем та судом кола відповідачів у даній справі призвело до того, що до участі у розгляді вказаної справи не був залучений належний відповідач - Львівська обласна прокуратура, а пред'явлення позову до неналежного відповідача має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.
На наведене вище суд першої інстанції уваги не звернув.
Оскільки, суб'єктний склад учасників справи визначає суд першої інстанції, а в даній справі не залучено всіх осіб, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин в якості відповідача, рішення суду підлягає скасуванню, оскільки в такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі як відповідача, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції при ухваленні рішення було допущено порушення норм процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди з інших підстав.
Доводи апеляційної скарги про те, що: висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки не враховано, що діями слідчого Пшенички А.М. позивачу було завдано значної моральної шкоди; що бездіяльність та протиправність слідчого Пшенички А.М. у кримінальному провадженні №42017140000000141 від 25 квітня 2017 року доведена та встановлена ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 26 квітня 2019 року колегія суддів відхиляє, оскільки судом апеляційної інстанції ухвалено нове судове рішення про відмову в позові з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача, й оцінка по суті заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди не надавалася. Вказані обставини будуть предметом дослідження та оцінки в разі пред'явлення позову про відшкодування моральної шкоди до належного кола відповідачів.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: