23 вересня 2020 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 756/1962/19
Номер провадження 22-ц/824/439/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.,
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Луценко О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача спростувати розповсюджену негативну інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача та викладена у зверненнях від 10 квітня 2018 року та від 17 травня 2018 року до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району міста Києва, від 17 серпня 2018 року до Міністерства охорони здоров'я України від 28 січня 2019 року, від 28 січня 2019 року до Міністерства юстиції України та від 28 січня 2019 року до Департаменту охорони здоров'я КМДА у такий же спосіб, у який вона була поширена; стягнення з відповідача моральної шкоду у розмірі 30 000 грн. та понесені судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 2 689 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких позивач визначить по завершенню розгляду справи.
Позовна заява обґрунтована тим, що 10 квітня 2018 року до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва надійшла заява ОСОБА_2 , в якій останній стверджував, що за призначеним йому 05 квітня 2018 року лікуванням, 06 квітня 2018 року він прийняв пігулки в кількості 5 штук, що призвело до болісних відчуттів та стало підставою для наступного висловлювання: «вбачаю в цьому повний непрофесіоналізм лікаря, який в результаті може скоріш скалічити пацієнта, ніж вилікувати».
Позивач зазначає, що вищевказане висловлювання не є оціночною характеристикою його діяльності, оскільки відповідач не є фахівцем в галузі медицини та не може давати оцінку якостям медичних призначень, крім того, вказане висловлювання направлене на зниження набутою за 19 років роботи лікарем рівня її ділової репутації та високої суспільної оцінки ділових і професійних якостей при виконанні трудових та службових обов'язків лікаря-ревматолога.
17 травня 2018 року до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва надійшла заява ОСОБА_2 в якій останній розповсюджує негативну інформацію щодо позивача зазначаючи: «лікар порушила основний лікарський закон - не нашкодь» та інформацію, якою стверджує про нібито «розкручення» його на витрату грошових коштів «в результаті непотрібних призначень».
Позивач зазначає, що вищевказані висловлювання негативно вплинули на її ділову репутацію.
25 травня 2018 року позивач направила на адресу відповідача вимогу про добровільне спростування недостовірної інформації у спосіб, аналогічний її поширенню, яку останній отримав 01 червня 2018 року. Разом з тим, 18 липня 2018 року відповідач звернувся до Міністерства охорони здоров'я України та зазначив неправдиву та негативну інформацію щодо позивача: «лікар своїми діями може скоріш скалічити пацієнта, ніж вилікувати».
Позивач зазначає, що вказані дії негативно вплинули на її ділову репутацію та призвели до тривалих хвилювань, частих приступів головного болю та погіршення самопочуття.
Пізніше, відповідач вчинив неправомірні дії шляхом розповсюдження негативної інформації стосовно позивача у зверненні до Міністерства юстиції України від 28 січня 2019 року зазначивши: «І якщо в результаті нефахових і безвідповідальних призначень з нашим здоров'ям трапиться щось погане…» та у зверненні директору Департаменту охорони здоров'я КМДА, зазначивши: «Здається, громадянка ОСОБА_1 переплутала мене з якоюсь піддослідною твариною», вказані висловлювання, на думку позивача, порушили її права та негативно вплинули на суспільну оцінку її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових та службових обов'язків.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року (а.с. 48 - 53) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування шкоди, відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне та необ'єктивне з'ясування обставин, що мають значення для справи, незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, просила рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, які складаються із суми судових зборів.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що внаслідок дій відповідача, а саме звернення 10 квітня та 17 травня 2018 року до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києвє, 18 липня 2018 року до Міністерства охорони здоров'я України, 28 січня 2019 року до Міністерства юстиції України з заявами та 28 січня 2019 року до директора Департаменту охорони здоров'я КМДА зі зверненням, що містять неправдиві відомості стосовно позивача, право на повагу до її честі та гідності було порушено та як наслідок завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та оцінюється останньою у 30 000 грн.
Скаржник зазначає, що в судових засіданнях відповідач не оспорював факт направлення до вищевказаних організацій зазначених заяв та інформації посилаючись на те, що вказана інформація викладена у формі суджень, а тому не підлягає спростуванню.
Скаржник посилається на те, що відповідачем не було подано відзив у строк, визначений ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року, а тому, посилання суду на неналежні докази, надані відповідачем після спливу строку для подачі відзиву, є незаконними. Крім того, судом не надано правової оцінки допустимості та належності доказам, які були надані відповідачем, їх відношення до предмету позову та не досліджено докази, надані позивачем.
Скаржник зазначає, що з висновків суду першої інстанції вбачається, що висловлювання які містяться в заявах, є оціночним судженням, оскільки не містить конкретних даних та є вираженням суб'єктивної думки відповідача його припущенням, разом з тим, скаржник не погоджується з вказаними висновками зазначаючи, що відповідач не є фахівцем у галузі медицини та не може давати оцінку якостям медичних призначень. Натомість, на думку скаржника, такі висловлювання спрямовані на зниження набутого нею за 19 років роботи лікарем, рівня ділової репутації та високої суспільної оцінки її ділових і професійних якостей при виконанні трудових та службових обов'язків лікаря-ревматолога.
Таким чином, на думку скаржника, судом першої інстанції не надано належної оцінки вищевказаним обставинам та доказам, наявним в матеріалах справи, крім того, відповідач не заперечував того, що вказана інформація стосувалась скаржника, а відтак, судом безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою та надано строк для подачі відзиву.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
16 липня на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від відповідача з відповідними підтвердженнями про направлення його скаржнику.
З вказаного відзиву вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідач зазначає, що з висновку складеного за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів наданої медичної допомоги ОСОБА_2 в умовах КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району міста Києва від 15 квітня 2019 року, зокрема, вбачається, що медична допомога гр-ну ОСОБА_2 в умовах КНП «КДЦ» Оболонського району міста Києва надана з порушенням Локального протоколу надання вторинної амбулаторної допомоги; медична документація КНП «КДЦ» Оболонського району міста Києва ведеться з порушенням вимог чинного законодавства. Керуючись вказаним висновком, керівництвом лікувального закладу застосовано дисциплінарне стягнення до лікаря ОСОБА_1 .
Відповідач зазначає, що він не поширював і не розповсюджував стосовно позивача ніякої неправдивої інформації. Всі звернення відповідача були направлені в профільні організації з вимогою надати фахове визначення правильності призначення лікування лікарем ОСОБА_1 та надання оцінки відповідності її кваліфікації.
На думку відповідача, твердження скаржника проте, що до лікаря КНП «КДЦ» Оболонського району міста Києва «приїжджають для отримання консультації громадяни практично зі всіх регіонів України»; «звернення відповідача … призвели до тривалих хвилювань, частих приступів головного болю та погіршення самопочуття», є бездоказовими та сумнівними. Натомість, вищевказаний висновок підтверджує визначення відповідача щодо кваліфікації позивача та доводить справедливість його скарг на лікаря ОСОБА_1 . Разом з тим, висловлювання відповідача є оціночними судженнями.
Відповідач зазначає, що він в жодній скарзі не висловлювався в контексті характеристики діяльності позивача.
На думку відповідача, внаслідок лікування за призначенням позивача, його здоров'ю було завдано шкоди.
У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Горлатий О. В. підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, з підстав викладених у ній.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника скаржника та заперечення відповідача, з'ясувавши обставини справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вказана в заявах та зверненнях до профільних організацій інформація є оціночним судженням, оскільки є вираженням суб'єктивної думки відповідача, його припущенням та не порочить честі та гідності позивача, а відтак, підстави для стягнення моральної шкоди, відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що 10 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва з заявою, у якій повідомив про погіршення стану здоров'я внаслідок лікування за призначенням лікаря-ревматолога ОСОБА_1 ( а.с.15).
17 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва з листом, в якому вимагав повернути йому гроші витрачені на таблетки, придбані за призначенням позивача у сумі 251 грн. 02 коп. (а.с. 16).
01 червня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 вимогу про добровільне спростування недостовірної інформації у спосіб її поширення від 25 травня 2018 року (а.с. 17, 18).
18 липня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Міністерства охорони здоров'я України з заявою про встановлення відповідності обсягу та якості наданої йому медичної допомоги ОСОБА_1 (а.с. 19).
28 січня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Міністерства юстиції України, направивши копію такого листа до Міністерства охорони здоров'я України, Департаменту охорони здоров'я КМДА та КНП «КДЦ» Оболонського району м. Києва та просив проаналізувати відповідь директора клінічного закладу та розібратися, чи є вказана відповідь законною (а.с. 20).
Як вбачається з висновку за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів надання медичної допомоги ОСОБА_3 у мовах КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва, медична допомога громадянину ОСОБА_3 в у мовах КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва надана з порушенням Локального протоколу надання вторинної амбулаторної допомоги «Остеоартроз» КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва в частині діагностики (не призначено загальний аналіз крові, електрокардіографічне дослідження, рентгенографічне дослідження органів грудної клітини). Призначене лікування відповідає Локальному протоколу надання вторинної амбулаторної допомоги «Остеоартроз» КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва.
Медична документація КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва ведеться з порушенням вимог чинного законодавства (у консультативному огляді лікаря-ревматолога не зазначені скарги пацієнта, дані анамнезу та об'єктивного огляду) (а.с. 37-40).
Як вбачається з протоколу № 2 засідання Медичної ради КНП «КДЦ» Оболонського району м. Києва від 03 травня 2019 року, лікарю-ревматологу ОСОБА_1 винесено попередження за недотримання Локальних протоколів надання медичної допомоги в частині діагностики та неповне заповнення медичної документації (а.с. 42).
Як вбачається з наказу № 195 від 11 травня 2019 року КНП «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва, лікарю-ревматологу ОСОБА_1 винесено попередження за недотримання локальних протоколів надання вторинної медичної допомоги в частині діагностики та неналежне ведення медичної документації (а.с. 43).
Так, Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. 3, 28).
Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.
Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Як зазначає у своїх висновках Європейський суд з прав людини, свобода вираження поглядів є однією з основних засад демократичного суспільства і одною з основних умов його прогресу і самореалізації кожної особистості (справа «Лопес Гомес да Сільва проти Португалії»).
Згідно роз'яснень, викладених у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до роз'яснень п. 15 вищевказаної Постанови, до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співіснування та принципів людської моралі.
Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Особа, яка висловлює не факти, а критичні висловлювання та припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи вираження поглядів, що є фундаментальним правом, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції розмежував розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та завдають шкоди честі та гідності особи, від думок, критичних висловлювань, ідей, оціночних суджень, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу вираження поглядів і переконань.
Крім того, стиль викладення та застосовані мовні засоби не надають оспорюваній інформації стверджувального характеру, з огляду на що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що вказана в заявах та зверненнях до профільних організацій інформація є оціночним судженням, а відтак, підстави для задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., відсутні.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, разом з тим, не зазначає в чому саме проявляються таке порушення, в зв'язку з чим, колегія суддів вважає вищевказане посилання скаржника, безпідставним.
Посилання скаржника на те, що відповідачем було надано відзив на позовну заяву поза межами строку визначеного судом, разом з тим, оскаржуване рішення містить посилання на вказаний відзив, не спростовує висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суду ставиться критично до твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не досліджено та не надано належної оцінки доказам поданих позивачем, оскільки з аналізу вищевказаного рішення вбачається, що дана цивільна справа розглянута судом першої інстанції в межах заявлених позивачем вимог та з урахуванням доказів, поданих учасниками справи.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що зазначені в заявах відповідача висловлювання, не є оціночною характеристикою діяльності позивача, оскільки відповідач не є фахівцем в галузі медицини та не може давати оцінку якостям медичних призначень.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Так, з інформації викладеною у зверненнях відповідача до профільних органів вбачається, що вони були направлені виключно для визначення правильності призначення лікування відповідачу лікарем ОСОБА_1 та містять лише оціночні твердження відповідача.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року - залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 28 вересня 2020 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: В. В. Саліхов
О. В. Шахова