29 вересня 2020 року м. Київ
справа № 754/5108/17
провадження № 22-ц/824/11138/2020
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Сліпченка О.І., Сушко Л.П.
при секретарі - Ярмак О.В.
сторони:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 рокуу складі судді Зотько Т.А., повний текст складений 09.07.2020 року,
У квітні 2017 року позивач АТ «ОТП Банк», який є правонаступником ПАТ «ОТП Банк», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 26 червня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір ML-008/468/2006, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит в сумі 36 000 дол. США із встановленням фіксованої відсоткової ставки 11,00 %, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту.
Позивач зазначав, що відповідач не в повній мірі виконував обов'язки, щодо повернення кредитних коштів, а тому станом на 11 січня 2017 року у нього утворилась заборгованість в сумі 28 495, 48 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 774 701, 86 грн., яку банк і просив стягнути на свою користь.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволення позовних вимог АТ «ОТП Банк» з огляду на те, що наданими банком копіями документів не доведено факту видачі йому кредитних коштів та саме за кредитним договором № ML-008/468/2006 від 26 червня 2006 року. Крім того відповідач зазначає, що банком не надані документи щодо обліку отриманих від нього коштів, чим на його думку, свідомо приховані дійсні призначення платежів, відповідно, розрахунки виконані невірно, у тому числі і щодо застосованого курсу валют та дати, а відтак, з урахуванням сплачених ним коштів у розмірі 41 749,73 дол. США, вважає, що у нього відсутня заборгованість за кредитом.
В ході підготовчого розгляду відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ «ОТП Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.
Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № ML-008/468/2006, за умовами якого банк зобов'язується надати кредит у розмірі 36 000 дол. США на придбання нерухомого майна на строк до 26 червня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі фіксованої процентної ставки 11% річних, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідачу плату за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між сторонами також було укладено договір іпотеки, предметом якого є придбана (у тому числі за кредитні кошти) квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вважає, що при укладанні кредитного договору та договору іпотеки були порушені його права, а зміст вказаних договорів суперечить вимогам законодавства та порушує його права, як споживача, а також права його дітей, а тому просив визнати недійсним кредитний договір та договір іпотеки № ML-008/468/2006 від 26 червня 2006 року, укладені між ним та АКБ «Райффайзенбанк Україна» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк».
АТ «ОТП Банк» заперечуючи проти зустрічних позовних вимог пояснив, що спірний кредитний договір та договір іпотеки підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, банк надав йому документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. У додатках до кредитного договору та «Графіку погашення кредиту», які підписані ОСОБА_1 , міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року позов АТ «ОТП Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором № ML-008/468/2006 від 26 червня 2006 року в загальному розмірі 28 495,48 дол. США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 11 січня 2017 року 774 701 грн. 86 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 620,53 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзіОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «ОТП Банк» відмовити, і задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає про те, що банком не підтверджено належними доказами, а саме первинними документами, ні те що йому видавались кошти, ні сума та валюта коштів (якщо вони були видані), ні те, що кошти видавались саме за кредитним договором № ML-008/468/2006 від 26 червня 2006 року, а розрахунок заборгованості не відповідає умовам вказаного кредитного договору, у зв'язку з чим апелянт вважає позовні вимоги АТ «ОТП Банк» необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.
Щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що йому, як споживачу фінансових послуг банку, не було надано інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг, пов'язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості, не роз'яснено, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Окрім того, розрахунок платежів у графіку повернення кредиту та сплати відсотків наведений не зрозуміло для Позичальника, оскільки незрозуміло, коли мають сплачуватись проценти, якщо всі кошти спрямовуються саме на погашення по кредиту. Крім того, у графіку невірно розраховується заборгованість за кредитом.
Апелянт також вважає, що заборона щодо прописки та реєстрації у належній йому на праві власності квартирі (яка є предметом іпотеки) його дітей, порушує не лише його права як позичальника, а насамперед права його дітей.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «ОТП Банк» вказує, що суд першої інстанції у своєму рішенні повно та всебічно дослідив матеріали справи та зробив ґрунтовні висновки з обставин, які викладені у рішенні, а тому просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній підстав, просили її задовольнити.
Представник Банку, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи за відсутність представника Банку, проти скарги заперечував, тому колегія суддів вважає за можливе, відповідно до ст. 371, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянути справу за відсутності представника Банку.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до змісту ст. ст. 12,13,77-81 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Згідно положень статей 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.06.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір ML-008/468/2006, за умовами якого Банк надав відповідачеві кредит в сумі 36 000, 00 доларів США із встановленням фіксованої процентної ставки 11,00 % + FIDR, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту (т.1 а.с.13-20).
Під час укладення спірного кредитного договору ОСОБА_1 підписав 05.06.2006 р. анкету-заяву на отримання кредиту у розмірі 36000 доларів США, в якій підтвердив, що Банком в письмовій формі та в повному об'ємі було надано йому інформацію, передбачену п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (т.2 а.с.62-63).
Письмовою нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 зазначила, що кредитний договір та договір іпотеки, з текстом яких вона ознайомлена, укладаються її чоловіком ОСОБА_1 в інтересах сім'ї та на умовах, які ними попередньо обговорені та вважають вигідними для них і укладення цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню (т.2 а.с.67).
ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «ОТП Банк» має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями та укладаючи з ОСОБА_1 кредитний договір №РML-008/468/2006 від 26 червня 2006 року, діяв на підставі виданої Національним банком України банківської ліцензії N 191 від 03 грудня 2001 року, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених статтею 47 Закону "Про банки і банківську діяльність", а також на підставі дозволу N 191-1 від 03 грудня 2001, яким передбачено право здійснення валютних операцій (т.2 а.с.68-73).
Відповідно до п. 1.5.1. ст. 1.5. частини № 2 кредитного договору повернення відповідної частини Кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено Цим договором, з визначеним порядком зниження ліміту заборгованості за період з 26 липня 2006 року по 28 червня 2021 року, в якому установлено дату погашення щомісячного платежу, мінімальний щомісячний платіж та його складові: тіло кредиту, проценти за користування кредитом (т.1 а.с.19-20).
Судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 не здійснювалися в строк погашення відповідні суми кредиту, відсотки та інші обов'язкові платежі за кредитним договором, тому станом на 11.01.2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 28 495, 48 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 11.01.2017р. (1 дол. США - 27, 186833 грн.) 774 701, 86 грн., з яких заборгованість за кредитом в сумі 23 028, 18 доларів США., що еквівалентно курсу НБУ станом на 11.07.2017 складає 626 063, 28 грн.; заборгованість по відсоткам у сумі 5 467, 30 доларів США., що еквівалентно курсу НБУ станом на 11.07.2017 складає 148 638, 57 грн. (т.1 а.с.6, 67-133).
У відповідності до п.п. 1.9.1 п. 1.9 Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому або у визначений Банком частині у випадку невиконання Позичальником або майновим Поручителем своїх Боргових та інших зобов'язань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п. 2.3.7. та ст. 3 цього Договору) та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору поруки. При цьому, виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) к.д. з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Відповідно до п. 3.1. частини № 2 Кредитного договору № ML-008/468/2006 від 26.06.2006 року укладеного між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 , сторони прийшли до згоди, що в якості забезпечення всіх своїх зобов'язань за цим Договором позичальник керуючись положеннями чинного законодавства та умовами цього Договору, зобов'язується передати чи/та забезпечити передачу Майновим поручителем в іпотеку Банку Предмет іпотеки, що перебуває у власності позичальника чи/та Майнового поручителя.
Відповідно до умов Договору іпотеки від 26.06.2006 року в якості забезпечення виконання позичальником його боргових зобов'язань перед Банком, виступає квартира АДРЕСА_2 (т.1 а.с.245-246).
Позичальнику було направлено вимогу про погашення заборгованості за Кредитним договором № ML-008/468/2006, вих. № 12-4-10/287 від 30.01.2017 та вих. № 12-4-10/288 від 30.01.2017р., проте відповідачем дана вимога виконана не була (т.1 а.с.9-10).
Задовольняючи первісний позов банку, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_1 , свої зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, тому банк має право вимагати від відповідача дострокового повернення кредиту та стягнення відсотків, передбачених умовами договору, відповідно до розрахунку Банку, який не спростований відповідачем.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено сплату неустойки, як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених договором.
Згідно з частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Посилання апелянта ОСОБА_1 на довідку НБУ від 05.07.2016 року про те, що інформація щодо простроченої заборгованості на його ім'я відсутня в єдиній інформаційній системі реєстрі позичальників не спростовує висновки суду про наявність заборгованості, оскільки цей реєстр функціонує на добровільних (договірних) засадах, при цьому в справі немає доказів що позивач Банк уклав відповідний договір з цією інформаційною системою.
Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що він отримав кредит у гривні, а не у доларах, судова колегія не приймає до уваги з наступних підстав.
Так, відповідно до п.п.1.1, 1.7, 1.7.2 кредитного договору для облікових цілей Банк відкриває Позичальнику позичковий рахунок, Банк здійснює видачу кредиту згідно з кредитною заявкою позичальника шляхом дебатування позичкового рахунку позичальника.
15.06.2006 року між сторонами був укладений договір №008/1159/06 про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб за № НОМЕР_1 (т.2 а.с.83-84).
З виписки по зазначеному особовому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 26.06.2006 року по 26.11.2014 року вбачається, що Банком було зараховано на рахунок суму коштів у розмірі 36 000,00 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на день перерахування коштів на рахунок становить 181 800 грн. (т.1 а.с.67)
При цьому, видача готівки не є складовою операції з видачі кредиту, оскільки операція зі зняття готівки, конвертації, перерахування на інший рахунок здійснюється на підставі Договору банківського обслуговування, а тому розпорядження коштами на поточному рахунку не впливає на зміст операції з видачі кредиту. Видача кредиту вважається завершеною у момент надходження коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 коштів у розмірі 36 000,00 доларів США.
За таких обставин, доводи апелянта про отримання готівкових коштів у гривні не спростовують висновків суду, оскільки умовами кредитного договору визначено порядок видачі кредиту шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, а не видача готівки.
Відповідно до п. 1.5 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" (затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому у встановленому порядку видано ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.
Стаття 628 ЦК України означає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджується, що умови кредитного договору були погоджені сторонами та затверджені їх підписами під договором. Сторони своїм вільним волевиявленням визначили умови кредитного договору.
Своїм підписом у договорі як позичальник ОСОБА_1 так і його дружина ОСОБА_2 , яка надала відповідну заяву для укладення договору в інтересах сім'ї, підтвердили факт надання їм повної інформації про умови кредитування та їх погодження з цими умовами, в т.ч. щодо надання кредиту, валюти кредиту, відсоткової ставки, його погашення, розміру щомісячної сплати та ін.
Отже позивач за зустрічним позовом до підписання договору, мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та тривалий час без заперечень з боку останнього виконувався сторонами.
Враховуючи характер і суть правовідносин, що склалися між сторонами, як це вбачається із наведених вище і встановлених судом обставин, і зважаючи на те, що за обставинами справи, банком були дотримані вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", Банк мав ліцензію НБУ на право здійснювати банківські операції визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл на право здійснення таких операцій, позивач за зустрічним позовом недовів, що кредитний договір вчинений ним під впливом тяжкої обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.
Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи аналогічні наведеним у відзиві на позов Банку та в зустрічній позовній заяві, були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
За таких обставин, рішення суду з підстав вказаних у апеляційній скарзі не підлягає скасуванню, а скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: