1[1]
Іменем України
22 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12017100050007493 за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року, щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Домбарівка, Домбарівського району, Оренбурзької області РФ, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_10 ,
потерпілої - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
представника цивільного
відповідача - ОСОБА_11 ,
захисника - ОСОБА_9
та обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
Згідно з вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та засуджено до покарання у виді 4 (чотирьох) місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_7 в інтересах потерпілої ОСОБА_6 про стягнення з ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ «ОАЗИСБУДПАРТНЕР» про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди - залишено без задоволення.
Цим же вироком по справі вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, 10 серпня 2017 року, близько 19 год. 55 хв., ОСОБА_8 , керуючи сідловим тягачем марки «MERCEDES - BENZ» модель «ACTROS 1840», р.н. НОМЕР_1 із напівпричепом марки «VAN HOOL» модель «NV», р.н. НОМЕР_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, чим грубо порушив вимоги п. 2.9. (а) ПДР України, рухаючись по проїзній частині Гостомельського шосе, на відстані 3 км 700 м до перехрестя із вул. Міською у м. Києві, від м. Буча Київської області в бік вул. Міської у м. Києві, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, тобто розпочав змінювати напрямок свого руху, не переконавшись у безпечності цього, чим грубо порушив п.п. 10.1 та 11.3 ПДР України, де допустив зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN» модель «TIGUAN» р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 , яка на той час рухалася в зустрічному напрямку.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «VOLKSWAGEN» модель «TIGUAN» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_6 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - прокурор Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2019 стосовно ОСОБА_8 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, прокурор, погоджуючись із кваліфікацією злочинних дій засудженого та фактичними обставинами скоєного кримінального правопорушення, посилається на те, що судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок м'якості.
Як вважає апелянт, при призначенні обвинуваченому, як основного, так і додаткового покарань, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки характеру суспільної небезпеки вчиненого злочину та його наслідкам у вигляді отримання потерпілою середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також не надав належної оцінки особі обвинуваченого, який своєї вини у вчиненні злочину не визнав, грубо порушив Правила дорожнього руху України, що призвело до наслідків у виді травмування іншого водія, призначивши покарання недостатнє для виправлення засудженого та попередження в майбутньому нових злочинів, пов'язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху.
Звертає увагу апелянт і на те, що дійсно, ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується формально позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, однак судом належним чином не враховано відношення засудженого до вчиненого злочину, який відмовившись надавати в суді будь-які показання або пояснення з приводу обставин дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, безпосередньо після вчинення злочину та протягом усього періоду досудового слідства і судових слухань, що тривали понад два роки, не тільки не відшкодував потерпілій жодної копійки завданих злочином збитків, а й навіть не вибачився перед нею, що свідчить про відсутність у ОСОБА_8 будь-якого каяття у вчиненому, легковажне ставлення останнього до кримінального правопорушення та його наслідків і впевненість у своїй безкарності.
Також, на думку апелянта, судом не враховано характер допущених ОСОБА_8 порушень правил безпеки дорожнього руху, який, перебуваючи за кермом сідлового тягача із напівпричепом у середній ступені алкогольного сп'яніння (2,0 %), на досить великій швидкості, раптово змінив напрямок свого руху, і виїхавши на зустрічну смугу, фактично «зніс» з дороги легковий автомобіль, де за кермом перебувала потерпіла, яка завдяки лише високій захищеності свого транспортного засобу взагалі залишилася живою.
Потерпіла ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі також просять вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2019 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому основне і додаткове покарання за своїм видом та розміром максимально наближеному до верхньої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 286 КК України.
Крім того, стягнути з цивільного відповідача - ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ «ОАЗИСБУДПАРТНЕР» на користь потерпілої ОСОБА_6 спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду в сумі 566 817,58 грн. та моральну шкоду в сумі 200 000 грн.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги потерпіла та її представник посилаються на те, що оскаржуваний вирок підлягає скасуванню внаслідок невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Зокрема, як зазначають апелянти, призначене ОСОБА_8 покарання у виді 4 місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки є несправедливим внаслідок його надмірної м'якості, так як ОСОБА_8 вчинив правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, ні на копійку не відшкодував потерпілій ОСОБА_6 спричинену матеріальну і моральну шкоду, хоча Товариству «БТК «Оазисбудпартнер», як наведено у вироку з його ж слів, сплатив 15 тисяч доларів США.
На думку апелянтів, те, що ОСОБА_8 сів за кермо автомобіля у стані алкогольного сп'яніння, і саме внаслідок сп'яніння не впорався з керуванням, виїхав на полосу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем під керуванням потерпілої, свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
Окрім цього, як вказують апелянти, незаконним є і прийняте судом рішення про відмову в задоволенні заявленого до ТОВ «БТК «ОАЗИСБУДПАРТНЕР» цивільного позову, внаслідок невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Як вказують апелянти, суд послався, як на встановлений факт, що дорожньо-транспортна пригода сталась, ніби то о 19:55 10.08.2017 року, тобто, за межами робочого часу, і в обґрунтування такого висновку судом у вироку зроблене посилання на показання директора ТОВ «ОАЗИСБУДПАРТНЕР» ОСОБА_12 , представника цієї компанії, як цивільного відповідача ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_8 , що в компанії встановлено режим роботи з 09:00 до 18:00. Проте, час, коли відбулась дорожньо-транспортна пригода - 19:55, судом був встановлений лише з показань ОСОБА_8 , без урахування показань потерпілої ОСОБА_6 , її чоловіка ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 та інших досліджених у судовому засіданні доказів.
При наведенні у вироку показань вищезазначених осіб, чомусь взагалі немає навіть згадки про час, коли відбулось зіткнення автомобілів, оскільки усі вони пояснювали, що ДТП відбулась приблизно о 18:50 10.08.2017, і їх показання були об'єктивно підтверджені іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема переглянутим в судовому засіданні відеозаписом ДТП, зробленим відеореєстратором свідка ОСОБА_14 , протоколом медичного огляду ОСОБА_8 № 207 від 10.08.2017.
Відтак, як вважають апелянти, ДТП ніяк не могла відбутись у час, визначений у вироку суду - 19:55.
Не зовсім коректним, на думку апелянтів, є і посилання у вироку суду на те, що ОСОБА_8 ніби то підтвердив, що режим роботи водіїв в ТОВ «БТК «ОАЗИСБУДПАРТНЕР» був з 09:00 до 18:00, оскільки, як вбачається з показань самого ОСОБА_8 , робочий графік був з 09:00 до 18:00, але не завжди виходило вкластись у робочий час, так як розвантаження вантажу займало різний час, і сам же ОСОБА_8 зауважує, що 10.08.2017 року розвантаження автомобіля в Бучі відбулось пізніше, ніж зазначено у товарній накладній.
Також апелянти зазначають, що в наведених на аркуші 3 вироку показаннях директора ТОВ «БТК «ОАЗИСБУДПАРТНЕР» ОСОБА_12 вказано, що водій ОСОБА_8 10.08.2017 після закінчення вантажно-розвантажувальних робіт в м. Буча повинен був повернути автомобіль на стоянку автомобілів, що розташована біля офісу компанії, у зв'язку з чим, не зрозумілим є висновок суду, що під час ДТП водій ОСОБА_8 не був при виконанні трудових обов'язків, адже він сам переганяв свій службовий автомобіль з м. Бучі в напрямку м. Києва, де повинен був залишити автомобіль на автомобільній стоянці компанії.
Як вважають апелянти, дослідженими в судовому засіданні доказами в достатній мірі було встановлено і доведено, що водій ОСОБА_8 10.08.2017, керуючи наданим йому роботодавцем автомобілем «Мерседес-Бенц», після розвантаження з автомобіля 10 одиниць залізобетонних виробів на будівельному майданчику в м. Буча і завантаження йому назад однієї плити, яка виявилась бракованою, повертався по Гостомельському шосе у м. Київ, де повинен був поставити службовий автомобіль на автомобільний майданчик поблизу офісу компанії, тобто, перебував при виконанні своїх трудових обов'язків при вчиненні з його вини ДТП о 18:50 год., а відтак, відповідно до ст. 1172 ЦК України, саме юридична особа - ТОВ «БТК «ОАЗИСБУДПАРТНЕР», зобов'язана відшкодовувати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2019 року відносно ОСОБА_8 скасувати, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК України, - закрити, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Як зазначає захисник у поданій апеляційній скарзі, оскаржуваний вирок складений з істотним порушенням процесуальних норм, які закріплені імперативними нормами КПК України, так як у вироку не вказано найменування (номер) кримінального провадження, а також, судом вказано лише формулювання обвинувачення, однак після цього не вказано статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, а потім лише зазначені показання обвинуваченого.
Крім того, як вказує апелянт, судом було призначено основне покарання у виді реального його відбування з призначенням додаткового покарання без врахування всіх обставин справи, зокрема, судом достатньо не враховано особу обвинуваченого, який на момент вчинення ДТП працював офіційно на посаді водія в ТОВ «БТК «Оазисбудпартнер», однак, характеризуючи особу обвинуваченого, суд зазначив, що обвинувачений офіційно не працює, при цьому не було враховано, що обвинувачений раніше не судимий, характеризується позитивно, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, у зв'язку з чим, призначене покарання у виді арешту, не відповідає особі обвинуваченого та є занадто суворим.
Звертає увагу апелянт і на те, що керування обвинуваченим автомобілем у стані алкогольного сп'яніння не було встановлено жодними належними доказами, у тому числі висновком експерта № 12-1/1133 від 23.06.2018 року, та не знаходилось у причинному зв'язку з виникненням ДТП, а тому безпідставним та необґрунтованим є врахування цього факту для позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами.
Також, як зазначає апелянт, в оскаржуваному вироку судом не було встановлено та чітко зазначено, які саме порушення були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто перебували у причинному зв'язку з ними, а які могли лише сприяти порушенню правил, що викликали ці наслідки.
На думку апелянта, судом першої інстанції не було проаналізовано та враховано те, що, з урахуванням тієї обставини, що відстань між автомобілем «Фольксваген Тігуан» та вантажним автомобілем, при виникненні небезпеки для руху потерпілій, становила 50-70 метрів, вона мала технічну можливість та об'єктивну спроможність виявити небезпеку для руху та повинна була вжити негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного заходу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, і таким чином, як вважає захисник, у діях водія ОСОБА_6 вбачається порушення п. 12.3 ПДР України, і якби вона дотрималася цього пункту ПДР, то зіткнення можна було б уникнути, однак суд першої інстанції не надав юридичної оцінки вказаним діям потерпілої.
Крім того, апелянт зазначає про те, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що відео з відеореєстратора, який знаходився в його автомобілі та на якому зафіксовано ДТП, яка відбулась 10.08.2017 року, він надав патрульному одразу в той же день після ДТП, оскільки патрульний запитав у нього, чи є у нього відеозапис ДТП з реєстратора, на що він одразу його надав. При цьому в протоколі огляду та перегляду цифрового носія інформації від 14.06.2018 року вказано, що слідчий проводив огляд CD-R, який був добровільно наданий свідком ОСОБА_15 згідно з письмовою заявою від 14.06.2018 року, і вказаний відеозапис був визнаний речовим доказом, проте, відповідно до ст. 93 КПК України, правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості, тощо, наділений слідчий, а не патрульний поліцейський, і лише в рамках кримінального провадження, тобто з моменту внесення відомостей до ЄРДР, натомість, будь-яких доказів, які б підтверджували витребування слідчим в рамках вказаного кримінального провадження у свідка ОСОБА_15 , а саме відеозапису - суду не надавалось стороною обвинувачення та судом не досліджувалось.
Також, як вважає апелянт, як наслідок, як похідні від вказаного відеозапису, недопустимими доказами є також: протокол огляду та перегляду цифрового носія інформації від 14.06.2018 року з відеозаписом на якому зафіксовано момент ДТП, яка сталась 10.08.2017; постанова старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_16 , згідно якої відеозапис на цифровому носії інформації CD-R диск, визнано речовим доказом.
Серед іншого, апелянт зазначає про те, що такі процесуальні дії, як протокол огляду місця ДТП від 10.08.2017 року, схема ДТП від 10.08.2017 року, фото таблиця до протоколу огляду місця події ДТП від 10.08.2017, відбулися поза межами кримінального провадження, тобто до внесення відомостей в ЄРДР (11.08.2017 року о 10:22 год.).
Недопустимими, на думку апелянта, та такими, що не могли бути використані при прийнятті вироку є: протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, оскільки при складенні вказаного протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення особою, яка приймала заяву було грубо порушено встановлений чинним КПК України порядок оформлення такого протоколу, зокрема, у заключній частині даного протоколу, заявником ОСОБА_6 у спеціальній графі власноручно було зазначено лише «записано верно», а жодних відміток про спосіб ознайомлення з даним протоколом ОСОБА_6 зроблено не було; та протокол огляду місця події, згідно змісту якого, в ході проведення даної процесуальної дії використовувався засіб фіксації, а саме - відео реєстратор, який начебто був вилучений з порушенням норм КПК України у свідка, і в той же час в протоколі відсутні будь-які дані з приводу перегляду, копіювання, приєднання до матеріалів провадження результатів проведення фіксації за допомогою даного відео реєстратора, а також в матеріалах провадження міститься додаток до протоколу огляду місця події - компакт-диск, проте, виникнення даного диску, його вміст та доказове значення не зафіксовано в жодному процесуальному документі, і в той же час, в протоколі огляду місця події міститься лише формальне ствердження про роз'яснення особам, які беруть участь в проведенні даної слідчої дії, про застосування технічних засобів фіксації, умови та порядок їх використання, та відсутні будь-які відомості про технічні характеристики даного технічного засобу.
Крім того, як звертає увагу апелянт, з протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування вбачається, що ОСОБА_8 не було надано доступ ні до документально оформлених матеріалів кримінального провадження ні до електронних, внаслідок чого, в ході досудового слідства з боку прокурора та слідчого були грубо порушено його право на захист.
У ході апеляційного розгляду захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 звернувся до суду з письмовим клопотанням про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, в якому просить вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2019 року відносно ОСОБА_8 скасувати та звільнити останнього від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав та просив задовольнити апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілої та її представника та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого; пояснення потерпілої ОСОБА_6 та її представника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали та просили задовольнити подану ними апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора і заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого; пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 , які підтримали та просили задовольнити подану останнім апеляційну скаргу та заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора, потерпілої та її представника; пояснення цивільного відповідача ОСОБА_12 та його представника - адвоката ОСОБА_11 , які заперечували проти задоволення поданих апеляційних скарг та просили залишити вирок суду першої інстанції без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що зазначені скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, колегія суддів вважає, що наведене в оскаржуваному вироку формулювання обвинувачення ОСОБА_8 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини та мотивів кримінального правопорушення, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин кримінального правопорушення, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, які суд першої інстанції детально навів у своєму рішенні та надав їм відповідну правову оцінку.
Зокрема, не дивлячись на показання в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у вироку про те, що його вина у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтверджується комплексом зібраних по справі доказів, а саме: показаннями потерпілої ОСОБА_6 ; показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , а дослідженими в судовому засіданні письмовими та іншими доказами: даними протоколу огляду місця дорожньої-транспортної пригоди від 10.08.2017 року (т. 1, а.с. 182-191); даними схеми дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2017 року (т. 1, а.с. 192); фототаблицями до протоколу огляду дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2017 року (т. 1, а.с. 193-195); даними висновку судово-медичного експерта № 1023/Е від 20.06.2018 року (т. 1, а.с. 196-202); даними висновку експерта автотехніка № 12-1/1133 від 23.06.2018 року (т. 1, а.с. 217-218); даними, які містяться на цифровому носії інформації CD-R, а саме відеозаписом на якому зафіксована подія ДТП, яка сталася 10.08.2017 року (т. 1, а.с. 220); даними, які містяться у протоколі медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння № 207 від 10.08.2018 року (т. 1, а.с. 221).
При цьому, суд першої інстанції у своєму вироку не тільки послався на докази, які підтверджують вину ОСОБА_8 , а й навів мотиви неврахування доводів сторони захисту щодо невинуватості останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
За таких обставин, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого, колегія суддів не вбачає достатніх правових підстав для скасування обвинувального вироку суду відносно ОСОБА_8 та закриття кримінального провадження щодо нього за ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпаністю можливостей їх отримати, оскільки вважає, що вказані доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а точніше кримінального проступку.
Разом з тим, незалежно від наведених у вироку висновків, а також позиції сторони захисту, перш за все обвинуваченого, який заперечує висунуте проти нього обвинувачення за ч. 1 ст. 286 КК України, колегія суддів, приймаючи до уваги наявність клопотання захисника обвинуваченого про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а також ту обставину, що з дня вчинення останнім кримінального проступку (10 серпня 2017 року) і до дня набрання вироком законної сили (в даному випадку вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року ще не набрав законної сили, оскільки був оскаржений в апеляційному порядку) минуло три роки (у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років), вважає необхідним задовольнити клопотання захисника та звільнити обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки таке звільнення, відповідно до вимог закону, є обов'язковим, з огляду на те, що сам обвинувачений не заперечував проти задоволення клопотання захисника та надав свою згоду на його звільнення від кримінальної відповідальності, з підстав, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
Як прямо передбачено ст. 44 КК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом.
Відповідно до вимог, передбачених ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, зокрема що закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров'я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.
З урахуванням вищенаведених обставин та вимог закону, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг прокурора у кримінальному провадженні та потерпілої і її представника, якими вони обґрунтовують наявність підстав для скасування вироку суду відносно ОСОБА_8 та ухвалення щодо нього нового вироку, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок м'якості, а також через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження при вирішенні цивільного позову, за будь-яких обставин, не можуть бути прийняті до уваги та служити підставами для їх задоволення, оскільки це буде прямим порушенням вимог матеріального закону, яким встановлені кримінальна відповідальність та підстави звільнення від неї.
Приймаючи до уваги те, що в даному випадку обвинувальний вирок суду щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню в повному обсязі, в тому числі в частині вирішення цивільного позову, а кримінальне провадження - закриттю, колегія суддів вважає необхідним залишити без розглядуцивільний позов представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 до ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ «ОАЗИСБУДПАРТНЕР», а також вирішити питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у відповідності до вимог, передбачених ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, за наслідками апеляційного розгляду, задоволенню підлягає лише клопотання захисника обвинуваченого про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності.
Що ж стосується апеляційних скарг сторін провадження, потерпілої та її представника, то вони задоволенню не підлягають, виходячи з наведених вище підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 284, 404, 405, 407, 417 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності задовольнити.
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 - скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності через сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України.
Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 до ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ «ОАЗИСБУДПАРТНЕР» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у розмірі 4073 грн. 00 коп.
Речові докази по справі: CD-R диск з відеозаписом - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи : 756/8281/18
Номер провадження : 11-кп/824/232/2020
Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_18
Доповідач - суддя ОСОБА_1