справа №758/14487/18 головуючий у І інстанції: Ларіонова Н.М.
провадження 22-ц/824/7607/2020 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
08 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Сліпченка О.І.(суддя-доповідач), Сушко Л.П., Іванової І.В.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 23 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 24 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та позивачкою було укладено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_3 подарував своїй донці - ОСОБА_2 , належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначає, що в даній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_3 (батько позивача) та ОСОБА_1 . Крім того, відповідач не являється співвласником спірного житла, не являється членом сім'ї власника житла та немає жодних правових підстав для проживання у вищевказаній квартирі. Проживання відповідача у спірній квартирі порушує права позивача, як власника квартири та створює перешкоди у вселенні позивача у вищевказану квартиру.
Просила виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 23 січня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд неповно з'ясував обставини справи та не надав оцінку наявним доказам, неправильно застосував норми матеріального права та допустився порушення норм процесуального права.
Вказує, що в ході розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності було встановлено, що сторони проживають однією сім'єю у спірній квартирі з 2006 року по 2017 рік, ведуть спільне господарство, а тому безпідставними є доводи, що відповідач не є членом сім'ї ОСОБА_3 .
Зазначає, що суд не звернув уваги на те, що відповідач тривалий час проживала у квартирі, сплачувала витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов'язкові платежі.
З огляду на зазначене вказує, що спірна квартира є її житлом, а тому вимоги про її виселення є необґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що доводи апеляційної скарги не відносяться до спору який виник між нею та відповідачем.
Зауважує, що відповідачка ніколи не була членом її сім'ї, як власника спірної квартри.
Зазначає, що в разі не виселення ОСОБА_1 із спірної квартири без житла залишиться законний власник квартири - позивач, а тому вважає, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим.
У судовому засіданні сторони та їх представники підтримали свої позиції.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами;
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів
3) показань свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідач не є членом сім'ї позивача, право користування відповідача вищевказаною квартирою було похідним від права власності її попереднього власника - ОСОБА_3 , з припиненням права власності якого припинилось і право користування даною квартирою відповідачем як колишнім членом сім'ї власника. Тим самим, на час розгляду даної справи право користування відповідача даної квартирою припинилось.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , згідно договору дарування квартири від 24.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Арестович-Корнійчук О.М. за реєстром № 625, на праві власності належить позивачу у справі ОСОБА_2 .
Як вбачається з вищевказаного договору, попереднім власником даної квартири був ОСОБА_3 , що є батьком позивача.
Відповідно до довідки Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 02.10.2017 року № 106-7238 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Положеннями статті 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності із положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз'яснено, що відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно із ч.4 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У відповідності до ст.ст. 64, 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина власника будинку, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Указані норми кореспондуються із ч.1 ст.405 ЦК України, згідно якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
У відповідності до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" за № 2 від 12 квітня 1985 року (із змінами та доповненнями), вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст. 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось позивачем та його представником в судовому засіданні, що батько позивача ОСОБА_3 ще в 2006 році надав згоду саме на постійне проживання в його власності ОСОБА_1 , яка таким чином набула права користування спірною квартирою зі згоди ОСОБА_3 і реєструючи місце проживання відповідачки у своїй квартирі ОСОБА_3 жодним чином не обумовлював, що вона набуває лише тимчасового права на користування його власністю. В подальшому, відповідач постійно проживала і проживає в спірній квартирі разом зі ОСОБА_3 .
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року (справа №758/14686/16) зазначив наступне: «сторони( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ) не перебували та не перебувають у зареєстрованому шлюбі, однак з 2006 року проживають однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, ведуть спільне господарство. З 2016 року між сторонами почались конфлікти.Згідно з актом від 10 лютого 2017 року, складеним представником КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», 31 серпня 2006 року відповідач зареєстрована у спірній квартирі як дружина власника та проживає за місцем реєстрації з 2005 року по 2017 рік. З огляду на це, безпідставними є доводи позивача про те, що відповідач не була членом його сім'ї».
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що відповідачка не набули права користування спірною квартирою зі згоди власника в установленому Законом порядку, оскільки така згода була надана ОСОБА_3 , який на момент реєстрації відповідачки був власником квартири.
Судом не було встановлено, що відповідачка є тимчасовим мешканцем, остання, як особа, якій власник надав рівні з ним права користування спірним житлом, не може бути виселена з такого житла.
Факт передачі ОСОБА_3 права власності на підставі договору дарування квартири своїй дочці ОСОБА_2 не може бути підставою для виселення відповідачки із єдиного її житла.
Суд першої інстанції не врахував, що постійним місцем проживання відповідачки є спірна квартира, і надав їй це право ОСОБА_3 , зареєструвавши її місце постійного проживання в своїй квартирі, без будь-яких умов про його тимчасовість.
Доводи позивача не спростовують права ОСОБА_1 на користування спірною кватирою, яке було добровільно надане власником в 2006 році.
Посилання ОСОБА_2 на те, що відповідачка не являється членом її сім'ї не впливає на висновки апеляційного суду, оскільки колегія суддів виходить з того, що право користування спірною квартирою було надано власником, саме на момент реєстрації в квартирі відповідачки.
Таким чином, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування такого рішення.
Колегія вважає, що позивач не довела наявність законних підстав для виселення відповідачів з її квартири, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судового збору за подання позову не здійснюється, оскільки останній, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладається на позивача.
При подачі апеляційної скарги сплачено 1057 грн. 20 коп., а тому зазначена сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м.Києва від 23 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) грн. 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «08» вересня 2020 року.
Головуючий
Судді: