Провадження номер № 2/0186/34/20
Справа № 186/1444/19
06 жовтня 2020 року м.Першотравенськ
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої - судді Янжули С.А.
при секретарі - Лиман Н.П.
з участю:
представника відповідача АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Гайворонського О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську Дніпропетровської області в режимі відеоконференцзв'язку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" про визнання кредитних договорів нікчемними та стягнення безпідставно списаних коштів,
03 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Першотравенського міського суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" про визнання кредитних договорів нікчемними та стягнення безпідставно списаних коштів.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк" та має в цьому банку картковий рахунок № НОМЕР_1 , який підключений до Інтернет банкінгу "Приват 24", прив'язаний до її особистого номеру телефону НОМЕР_2 .
21 лютого 2019 року невстановлені на теперішній час особи подзвонили мобільному оператору "Водафон" ПрАТ "ВФ Україна", представилися власником мобільного номера НОМЕР_2 та у зв'язку з нібито втратою сім-картки попросили її заблокувати та замовили її віддалену заміну (без відвідування офісу "Водафон"), що їм і вдалося, в результаті чого вони отримали доступ до карткового рахунку № НОМЕР_1 , через інтеренет банкінг відповідача "Приват 24". Оскільки це був кредитний рахунок з мінусовим балансом, злодії знімали по 200 гривень, поки не закінчився кредитний ліміт (загалом 13 операцій на суму 2 600 гривень). Потім, вони оформили у відповідача шість онлайн кредитів на загальну суму 14 451,77 гривень, які були зараховані на картковий рахунок № НОМЕР_1 , з метою створення позитивного балансу та підвищення кредитного ліміту. Після чого, злодії зняли з її рахунку № НОМЕР_1 ще 27 499,84 гривень, тобто загалом заподіяли їй шкоду на суму 30 099,84 гривень.
Вже 21 лютого 2019 року вона подзвонила на гарячу лінію відповідача та заблокувала картку і остання операція переказу коштів в сумі 27 499,84 гривень вже проходила після блокування карткового рахунку, що добре видно з виписки по рахунку.
22 лютого 2019 року вона звернулася до поліції за фактом вчинення цього злочину, на теперішній час досудове розслідування цього злочину триває, кримінальне провадження №12019040380000097. Вона двічі зверталася до відповідача з проханням хоча б не нараховувати проценти, штрафи на ці викрадені кошти, але отримала відмову.
По-перше, просить визнати кредитні договори, укладені між позивачем та відповідачем № НОМЕР_3 , НОМЕР_11, № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , НОМЕР_12 від 21 лютого 2019 року нікчемними, оскільки відповідач продовжує нараховувати заборгованість та заперечує їх нікчемність, посилається на ст.202,208,1055 ЦК України, зазначає, що доказів того, що саме вона уклала (підписала) ці кредитні договори відсутні, сама вона заперечує факт їх підписання.
По-друге, просить визнати нікчемним (оскільки відповідач заперечує його нікчемність) кредитний договір від 06 березня 2006 року №SAMDN21000006021053 в частині Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт та Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які нею не визнаються та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 березня 2006 року, шляхом підписання анкети-заяви, оскільки договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів"), відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позивачем відповідач дотримав вимог, передбачених частиною 2 ст.11 вказаного Закону. За відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття позивачем Умов та правил надання банківських послуг, відсутні підстави вважати ці Умови та правила складовою частиною спірного кредитного договору, та, відповідно, здійснювати банком відповідні нарахування та подальше стягнення з неї суми процентів за користування кредитними коштами, комісії, штрафів.
По-третє, просить стягнути з відповідача на її користь 30 099,84 гривень в рахунок повернення безпідставно списаних банком з рахунку клієнта грошей, посилаючись на ст.1073 ЦК України.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить їх задовільнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав в повному обсязі, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 1.6, 1.7 постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.
Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно п. 1.15. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.
Відповідно до п. 1.19. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року Банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення. Усі спори, які можуть виникнути з цих питань між учасниками розрахунків, вирішуються ними відповідно до законодавства України.
Спірні питання між банками та їх клієнтами розглядаються ними відповідно до законодавства України.
Платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку.
Відповідно до п. 2.35 постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 роки кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.
Банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.
Аналогічне обґрунтування закріплено в ст. 1212 ЦК України а саме:
- особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
• повернення виконаного за недійсним правочином;
• витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
• повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, постановою НБУ № 22 від 21 січня 2004 року та ст. 1212 ЦК України, чітко визначено, що відповідальність за незаконне отримання грошових коштів несе отримувач, а не особа яка їх обслуговує.
Відповідно до ст. 5.1 "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" Суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
Відповідно п. 5.1. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року та статті 1071 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, та АТ КБ "ПриватБанк" не несе відповідальності перед позивачем, та не може відповідати перед позивачем та повертати грошові кошти.
Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
п.7 та 8 постанови НБУ від 05 листопада 2014 року № 705 визначено, що Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції.
Відповідно до ст.12 ЦПК України встановлений принцип змагальності сторін, згідно якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З наявних доказів, що містяться у матеріалах справи вбачається, що позивачем не доведено і в належній формі не обґрунтовано його вимоги, не надано жодного доказу відповідно вимог ст. 76-82 ЦПК України, яким підтверджуються його позовні вимоги, не наведено жодної норми матеріального права порушеного з боку відповідача.
Позивачем не доведено факту завдання йому будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що 06 березня 2006 року позивач звернулася до відповідача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок № НОМЕР_7 (угода SAMDN21000006021053).
ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку додані до матеріалів справи в електронному вигляді.
Згідно виписки АТ КБ "ПриватБанк", сформованої через інтернет банкінг "Приват24" вбачається, що 21 лютого 2019 року між сторонами було укладено договори: № НОМЕР_3 "Внешние сайты" від 21 лютого 2019 року, на строк 10 місяців, сума кредиту за договором 1 146,08 гривень, залишок по кредиту - 573,03 гривень; № НОМЕР_8 "Внешние сайты" від 21 лютого 2019 року, на строк 10 місяців, сума кредиту за договором 2 600,00 гривень, залишок по кредиту - 1 300,00 гривень; № НОМЕР_4 "Внешние сайты" від 21 лютого 2019 року, на строк 10 місяців, сума кредиту за договором 3 120,00 гривень, залишок по кредиту - 1 560,00 гривень; № НОМЕР_5 "Внешние сайты" від 21 лютого 2019 року, на строк 10 місяців, сума кредиту за договором 3 120,00 гривень, залишок по кредиту - 1 560,00 гривень; № НОМЕР_6 "Внешние сайты" від 21 лютого 2019 року, на строк 10 місяців, сума кредиту за договором 3 319,61 гривень, залишок по кредиту - 1 659,81 гривень; № НОМЕР_9 "Внешние сайты" від 21 лютого 2019 року, на строк 10 місяців, сума кредиту за договором 1 146,08 гривень, залишок по кредиту - 573,03 гривень.
Згідно виписки про рух коштів по картці НОМЕР_10 і додатковим карткам договору за період з 01 лютого 2019 року по 05 серпня 2019 року на ім'я ОСОБА_1 , вбачається, що позивач має рахунок № НОМЕР_7 , відкритий на її ім'я в АТ КБ "ПриватБанк", на підставі Угоди №SAMDN21000006021053 від 06 березня 2006 року, яким активно користувалася. 21 лютого 2019 року здійснено операцію: щомісячний платіж за сервісом оплата частинами за покупку в магазині "Алло" на суму 563,93 гривень. Залишок коштів після операції: -6 663,93 гривень.
В той же день, 21 лютого 2019 року по вказаному рахунку проведено 13 операцій "Переказ зі своєї карти" по 200 гривень. Залишок коштів після операції: -9 143,93 гривні. Потім, на вказану кредитну картку здійснено "Службові операції" по зарахуванню коштів по договорах № НОМЕР_3 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_9 _PARTPAY5 - "Поповнення карткового рахунку" на суми:1 146,08 гривень, 2 600,00 гривень, 3 120,00 гривень, 3 120,00 гривень, 3 319,61 гривень та 1 146,08 гривень. Залишок після операції: 5 107,84 гривень.
В той же день здійснено операцію з вказаного рахунку: Переказ коштів з заблокованої картки на суму 27 499,84 гривень, залишок коштів: - 22 392,00 гривень.
З копії витягу з ЄРДР №12019040380000097 від 22 лютого 2019 року вбачається, що 22 лютого 2019 року до Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовою заявою звернулася ОСОБА_1 , в якій повідомила, що 21 лютого 2019 року невстановлена особа, знаходячись таємно зняла з її кредитної карти № НОМЕР_1 гроші в сумі 38 000 гривень.22 лютого 2019 року та в подальшому, позивач продовжувала користуватися вказаним картковим рахунком.
Що стосується позовних вимог позивача про визнання нікчемними кредитних договорів, укладених між позивачем та відповідачем № НОМЕР_3 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_9 , суд приходить до наступного.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Позивач просить визнати вказані кредитні договори нікчемними, посилаючись на те, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин між фізичною та юридичною особою належить вчиняти в письмовій формі, договір кредиту укладається у письмовій формі, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, вона заперечує факт підписання зазначених договорів.
З даними твердженнями суд погодитися не може, з огляду на наступне.
Як зазначає позивач, вказані 6 кредитних договорів є онлайн кредитами. Це підтверджується виписками АТ КБ "ПриватБанк", долученими до матеріалів справи. Найменування договорів - "Внешние сайты".
Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно ч.ч.1,3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Волевиявлення учасника правочину має бути: вільним та таким, що відповідає внутрішній волі. У разі, якщо воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.
Згідно ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
На підставі ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Частинами 6,11 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Згідно ст.8 Закону України "Про електронну комерцію" права та обов'язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів". Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов'язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".
Правочин не може бути визнано недійсним у зв'язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.
Оскільки вчинення кредитного договору допускається в електронній формі, оспорювані кредитні договори укладені саме в електронній формі, суд не може визнати їх нікчемними в зв'язку з недодержанням письмової форми їх укладання, доказів того, що позивач ці кредитні договори не укладала, суду не надано, тому в задоволені цієї частини позову слід відмовити.
Що стосується позовних вимог про визнання нікчемним кредитного договору від 06 березня 2006 року №SAMDN21000006021053 в частині Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умов і правил надання банківських послуг в "ПриватБанку", ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/, суд приходить до наступного висновку.
Позивач посилається на те, що ця частина договору нею не визнається, не містить її підпису, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 березня 2006 року шляхом підписання заяви-анкети.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку шляхом підписання відповідної анкети-заяви від 06 березня 2006 року. З копії анкети-заяви від 06 березня 2006 року вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Нею вказана інформація про себе, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що позивач висловила згоду про укладення договору та виявила бажання оформити на своє ім'я кредитну картку, особистим підписом засвідчила, що " Я згоден з тим, що ця заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...Я зобов'язуюся виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку".
Між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору (умов кредитування).
Позивачу було встановлено кредитний ліміт та вона активно та тривалий час користувалася та користується грошима.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті АТ КБ "ПриватБанк", які містяться в матеріалах даної справи не визнаються позивачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 березня 2006 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами 06 березня 2006 року, суд не може визнати їх нікчемними, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 30 099,84 гривень в рахунок повернення безпідставно списаних банком з рахунка клієнта грошей, суд приходить до наступного.
Відповідно до п. 1.6, 1.7 постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.
Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно п. 1.15. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.
Відповідно до п. 1.19. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року Банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення. Усі спори, які можуть виникнути з цих питань між учасниками розрахунків, вирішуються ними відповідно до законодавства України.
Спірні питання між банками та їх клієнтами розглядаються ними відповідно до законодавства України.
Платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку.
Відповідно до п. 2.35 постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 роки кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.
Банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.
Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, постановою НБУ № 22 від 21 січня 2004 року та ст. 1212 ЦК України, чітко визначено, що відповідальність за незаконне отримання грошових коштів несе отримувач, а не особа яка їх обслуговує.
Відповідно до ст. 5.1 "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
Відповідно п. 5.1. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року та статті 1071 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, та АТ КБ "ПриватБанк" не несе відповідальності перед позивачем, та не може відповідати перед позивачем та повертати грошові кошти.
Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
п.7 та 8 постанови НБУ від 05 листопада 2014 року № 705 визначено, що Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції.
Відповідно до ст.12 ЦПК України встановлений принцип змагальності сторін, згідно якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З наявних доказів, що містяться у матеріалах справи вбачається, що позивачем не доведено і в належній формі не обґрунтовано її вимоги, не надано жодного доказу, відповідно вимог ст. 76-82 ЦПК України, якими підтверджуються її позовні вимоги, не наведено жодної норми матеріального права порушеного з боку відповідача.
Оскільки позивачем не доведено факту завдання їй збитків саме винними діями відповідача, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно ст.8 Закону України "Про електронну комерцію" права та обов'язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів". Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов'язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".
Оскільки, позивача звільнено від сплати судового збору, в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, судові витрати слід віднести за рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.8,11,12 ЗУ "Про електронну комерцію", ст.ст.16,22,23,202-205,207,215,1167 ЦК України, ст.ст. 2,3,4,6,9,18,76,77,78,79,80,89,258,263,264 ЦПК України, -суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства КБ "ПриватБанк" про визнання кредитних договорів, укладених між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_3 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_9 від 21 лютого 2019 року та №SAMDN21000006021053 від 06 березня 2006 року нікчемними, стягнення з відповідача на користь позивача 30 099 гривень 84 копійок в рахунок повернення безпідставно списаних банком з рахунку клієнта грошей - відмовити.
Судовий збір віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області.
Суддя: С.А.Янжула
Повний текст рішення суду виготовлено 07 жовтня 2020 року.