07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа №826/3710/16
адміністративне провадження №К/9901/22833/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Смоковича М.І.,
Шевцової Н.В.,
секретар - Мовчан А.В.,
за участю
представника позивача - Бодні І.О.,
представника відповідача - Цимбалюк Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
касаційну скаргу Служби безпеки України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2017 року (головуючий суддя - Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Кузьменко В.В., Саприкіна І.В.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Служби безпеки України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
09 березня 2016 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Служби безпеки України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу по особовому складу Служби безпеки України від 22.10.2015 №1140-ОС про звільнення позивача з військової служби, поновлення позивача на посаді начальника відділу по Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України.
В обґрунтування позову зазначено, що в порушення ст.ст. 5, 45, 84, 86, 87, 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України відповідачем не проведено службове розслідування перед прийняттям оскаржуваного наказу. Крім того, позивач вказує, що ним не було допущено порушення дисципліни, що, на думку позивача, вказує на безпідставність видачі оскаржуваного наказу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Служби безпеки України від 22.10.2015 №1140-ОС «По особовому складу», яким звільнено з військової служби підполковника ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України по посаді начальника відділу, виключивши ОСОБА_1 зі списків особового складу з 23.10.2015.
Поновлено підполковника ОСОБА_1 на посаді як такого, що перебував у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України по посаді начальника відділу, з дати звільнення.
Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 23.10.2015 по 20.06.2017.
Постанову в частині поновлення підполковника ОСОБА_1 на посаді як такого, що перебував у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України по посаді начальника відділу, та стягнення суми середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що навіть незважаючи на те, що проведення службового розслідування є правом, а не обов'язком відповідача, обставини порушення позивачем службової дисципліни мали стати підставою для проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Натомість, як з'ясовано судами, службове розслідування не проведено, а після оголошення суворих доган позивача звільнено з військової служби. Суди вирішили, що зазначеними діями та бездіяльністю відповідача порушено права позивача, адже звільненню позивача не передувало з'ясування всіх обставин, які мали значення для встановлення причин порушення позивачем умов контракту. Також суди взяли до уваги, що позивач з 13.05.2015 по 26.05.2015 та з 27.07.2015 по 08.08.2015 перебував на лікарняному по догляду за дитиною, що підтверджується Листками непрацездатності від 13.05.2015 Серії АГЧ №704444 та від 27.07.2015 Серії АГЧ №596047, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с.202-203). Крім того, позивач з 10.08.2015 перебував у черговій відпустці, що підтверджується Відпускним посвідченням НОМЕР_1. Тобто, доводи відповідача про неприбуття позивача до місця служби без поважних причин суди визнали необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
22 вересня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Служби безпеки України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, в якій відповідач просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що суди помилково ототожнили підставу звільнення позивача - систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем із звільненням у зв'язку з дисциплінарним стягненням, з огляду на що відповідач вважає, що застосування судами положень ст. 84 Дисциплінарного статуту щодо необхідності проведення службового розслідування є помилковим. Вказує на правомірність звільнення позивача, адже протягом 2015 року ОСОБА_1 тричі притягувався до дисциплінарної відповідальності. При цьому накладені на позивача дисциплінарні стягнення не були ним оскаржені та не визнані такими, що підлягають скасуванню. Також відповідач зауважує, що скасований судами у цій справі наказ стосується інших осіб, у зв'язку з чим їхні права та інтереси були порушені. Крім того, посилається на протиправність рішень судів в частині поновлення позивача на посаді як такого, що перебував у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України по посаді начальника відділу, з дати звільнення. Зауважує, що на день звільнення з військової служби ОСОБА_1 не займав жодної посади в СБУ, перебуваючи в розпорядженні начальника ДКІБ СБУ, тобто проходив військову службу у підпорядкуванні начальника ДКІБ СБУ без призначення на конкретну посаду. Щодо відмови в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду відповідач зазначає, що судом першої інстанції було порушено процедуру розгляду заявленого клопотання (без винесення ухвали щодо цього питання). Скаржник вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, адже позивачу засобами телефонного зв'язку 05.11.2015 доведено інформацію про його звільнення зі служби, що підтверджено поясненнями свідка - співробітника СБУ Логака В.С., наданими в судовому засіданні. Вважає, що з цієї дати ОСОБА_1 було достеменно відомо про обставини його звільнення, однак з цим позовом позивач звернувся до суду лише у березні 2016 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Голови Служби безпеки України від 24.12.2012 №1555-ос ОСОБА_1 призначено начальником 1 відділу 2 управління Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБ України.
В подальшому, наказом від 30.05.2014 №1084-ос ОСОБА_1 зараховано у розпорядження, звільнивши його з посади начальника 1 відділу 2 управління (у зв'язку з проведенням організаційних заходів) з 26.04.2014 по 26.07.2014.
Крім того, наказом від 08.08.2015 №732-ос «Про накладення дисциплінарного стягнення на підполковника ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України, оголошено сувору догану.
Також наказом від 17.08.2015 №768-ос ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України, оголошено сувору догану.
В подальшому, оскаржуваним наказом ОСОБА_1 звільнено з військової служби за пп. «б» п. 61, пп. «и» п. 62 (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та п. 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України у запас Збройних Сил України.
Підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугував рапорт від 07.09.2015 та лист бесіди від 22.09.2015.
З рапорту від 07.09.2015 вбачається, що позивач начебто ігнорував неодноразові вимоги своїх керівників щодо прибуття для виконання своїх обов'язків за місцем служби у ДКІБ СБ України, відмовлявся виконувати накази начальника, а саме:
- 28.07.2015 позивач відмовився виконати наказ т. в. о. начальника ДКІБ СБ України щодо перебування у робочій час на робочому місці для виконання покладених на нього згідно з функціональними обов'язками завдань, у зв'язку з чим наказом від 08.08.2015 №732-ос позивачу оголошено сувору догану;
- 12.08.2015 начальником 2 управління ДКІБ СБ України на позивача накладено дисциплінарне стягнення - догану за відмову від прибуття за місцем служби без поважних причин;
- 26.05.2015 начальником 2 управління ДКІБ СБ України після отримання сигналу оповіщення, що відповідає ступеню бойової підготовки «воєнна загроза» в установленому порядку позивачу було дано наказ прибути до приміщення за адресою: м. Київ, пров. Політехнічний, 4 до 07.00 години, однак позивач відмовився виконати наказ, у зв'язку з чим позивачу наказом від 17.08.2015 №768-ос оголошено сувору догану.
Крім того, відповідач в згадуваному рапорті вказує, що вжиті заходи дисциплінарного впливу не дали результати, позивач сумлінно не виконує вимоги військових статутів Збройних Сил України, нормативно-правові акти Служби безпеки України, службові обов'язки і накази начальників, тобто не виконує свої обов'язки за контрактом осіб офіцерського складу.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 20 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року №2229-XII (далі - Закон №2229-XII), Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
Умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.
Згідно зі ст. 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Відповідно до ст. 68 Дисциплінарного статуту на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.
Статтею 83 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Згідно з ч. 1 ст. 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Статтею 91 Дисциплінарного статуту передбачено, що заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Згідно з пп. «б» п. 61, пп. «и» п. 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262 (далі - Положення), звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: б) у запас Збройних Сил України: осіб рядового, сержантського і старшинського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час; осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі недоцільності використання їх у запасі Служби безпеки України або на їх прохання.
Звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби здійснюється за підставами, передбаченими пунктами 62 і 63 цього Положення, як правило, без зарахування в розпорядження прямих начальників (командирів).
Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з військової служби: и) у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262, наказом Служби безпеки України від 14 жовтня 2008 року №772 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі - Інструкція).
Згідно з п. 7.1 Інструкції, звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби провадиться відповідно до розділу VII Положення №1262, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом п. 7.10 Інструкції підставою для звільнення військовослужбовців із військової служби у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту з їх боку (пп. "и" п. 62 Положення) може бути неналежне їх ставлення до виконання службових обов'язків, про що свідчить накладення на них протягом року двох і більше дисциплінарних стягнень, які на момент звільнення залишаються незнятими.
Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3 статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Статтею 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Зі спірного у цій справі наказу вбачається, що підставою звільнення позивача зі служби стали обставини невиконання ним умов контракту.
Щодо висновків судів попередніх інстанцій про непроведення службового розслідування щодо позивача, яке повинно було передувати його звільненню, Суд зазначає, що відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.
Тобто з наведеної норми вбачається, що проведення службового розслідування не є обов'язковою підставою для накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та є правом, а не обов'язком командира.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 червня 2018 року у справі №822/2446/17. від 06 грудня 2019 року у справі №1640/2578/18.
Водночас, Суд зауважує, що аналіз викладених вище норм дає підстави для висновку, що під «систематичним невиконанням умов контракту» слід розуміти вчинення особою дисциплінарного проступку вже після застосування до нього дисциплінарного стягнення, яке не втратило юридичної сили. Тобто особу з цієї підстави може бути звільнено лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання ним своїх обов'язків, визначених контрактом або за порушення дисципліни.
Як встановили суди попередніх інстанцій, підставою для видання спірного у цій справі наказу був рапорт т.в.о. начальника ДКІБ СБУ України від 07.09.2015, з якого вбачається, що позивач ігнорував неодноразові вимоги своїх керівників щодо прибуття для виконання своїх обов'язків за місцем служби у ДКІБ СБ України, відмовлявся виконувати накази начальника, у зв'язку з чим наказом від 08.08.2015 №732-ос позивачу оголошено сувору догану, 12.08.2015 начальником 2 управління ДКІБ СБ України на позивача накладено дисциплінарне стягнення - догану за відмову від прибуття за місцем служби без поважних причин, а наказом від 17.08.2015 №768-ос позивачу також оголошено сувору догану.
Суд зазначає, що накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не є спірними в межах розгляду цієї справи. Таким чином, позивач станом на час звільнення мав три непогашені дисциплінарні стягнення, застосовані до нього за вчинені ним дисциплінарні проступки. Вказані накази не оскаржувались позивачем.
Також суди встановили, що відповідач в рапорті від 07.09.2015 вказував, що вжиті заходи дисциплінарного впливу не дали результати, позивач сумлінно не виконує вимоги військових статутів Збройних Сил України, нормативно-правові акти Служби безпеки України, службові обов'язки і накази начальників, тобто не виконує свої обов'язки за контрактом осіб офіцерського складу.
Враховуючи те, що ані з цього рапорту, ані з оскаржуваного у цій справі наказу не вбачається, яке саме порушення вчинив ОСОБА_1 вже після застосування до нього вищенаведених дисциплінарних стягнень, Суд вважає, що звільнення позивача є фактично повторним накладенням на нього дисциплінарного стягнення за порушення, за вчинення яких позивача вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а тому таке звільнення за систематичне невиконання умов контракту суперечить закону.
Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками, наведеними Верховним Судом у постанові від 18 березня 2020 року у справі №826/18639/13-а.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність наказу Голови Служби безпеки України від 22.10.2015 №1140-ОС «По особовому складу», проте мотиви судових рішень, на думку Суду, необхідно змінити.
Водночас, Суд вважає обґрунтованим посилання скаржника на те, що спірний у цій справі наказ від 22.10.2015 №1140-ОС «По особовому складу» стосується інших осіб, щодо яких його прийнято, у зв'язку з чим задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом скасування цього наказу у повному обсязі може порушувати права таких осіб.
Таким чином, Суд вважає за необхідне змінити другий абзац резолютивної частини постанови суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції у вказаній частині у цій справі шляхом зазначення про визнання протиправним та скасування наказу від 22.10.2015 №1140-ОС «По особовому складу» в частині, що стосується саме ОСОБА_1 .
В той же час Суд критично оцінює посилання скаржника на помилковість судових рішень судів попередніх інстанцій в частині поновлення позивача на службі, адже, як вказує скаржник, на день звільнення з військової служби ОСОБА_1 не займав жодної посади в СБУ, перебуваючи в розпорядженні начальника ДКІБ СБУ, тобто проходив військову службу у підпорядкуванні начальника ДКІБ СБУ без призначення на конкретну посаду.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суди повинні керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення.
Оскільки у спірному у цій справі наказі відповідача від 22.10.2015 №1140-ОС чітко зазначено, що позивач на час звільнення перебував у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України по посаді начальника відділу, то саме на цій роботі ОСОБА_1 і підлягає поновленню відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, що правомірно враховано судом першої інстанцій при ухваленні рішення у цій справі.
Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині вирішення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем заявлялось клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до журналу судового засідання від 11.05.2017 суд першої інстанції ухвалою, занесеною до журналу судового засідання, відмовив в задоволенні клопотання відповідача з підстав його необґрунтованості.
Частиною 6 статті 160 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) було передбачено, що ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання.
Водночас, п. 16 ч. 4 цієї статті передбачалось, що окремим документом викладаються ухвали з питань залишення позовної заяви без розгляду.
З огляду на зазначене, суд першої інстанцій допустив порушення процесуального законодавства в частині вирішення заявленого відповідачем клопотання.
Водночас, колегія суддів враховує, що в обґрунтування заявленого відповідачем клопотання про залишення позовної заяви без розгляду останній посилається на те. що позивачу засобами телефонного зв'язку 05.11.2016 доведено інформацію про його звільнення зі служби, що підтверджено і поясненнями свідка - співробітника СБУ Логака В.С., наданими в судовому засіданні.
Натомість, Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ст. 99 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) строк для звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У спірних правовідносинах такою датою є дата ознайомлення позивача з наказом про його звільнення.
Частиною 2 ст. 350 КАС України (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ) передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки відповідачем ані під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, ані в поданій касаційній скарзі не зазначено, якими саме доказами підтверджується саме ознайомлення позивача зі спірним у цій справі наказом про його звільнення до 13.02.2016, та не надано відповідних доказів в підтвердження вказаних обставин, Суд вважає, що допущення судом першої інстанцій порушення норм процесуального права в частині вирішення заявленого відповідачем клопотання не може слугувати підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з цих підстав.
Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в мотивувальній та резолютивній частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу Служби безпеки України задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року змінити в мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Змінити абзац 2 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року в цій частині, виклавши його наступним чином:
«Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 22.10.2015 №1140-ОС «По особовому складу» в частині звільнення з військової служби підполковника ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України по посаді начальника відділу, та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу з 23.10.2015.».
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Повний текст постанови виготовлено 07.10.2020.
СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова