05 жовтня 2020 року справа № 580/2902/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) починаючи з 31.01.2020 (з моменту виникнення спору) по 24.07.2020 (час виплати) (174 дні);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 31.01.2020 по день фактичного розрахунку (24.07.2020) (174 дні), виходячи із розрахунку 430,45 грн в день, у розмірі 74898,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати компенсації в розмірі середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку, за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій), однак ВЧ НОМЕР_1 таку компенсацію не виплатила.
Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07 вересня 2020 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки лише при невикористанні військовослужбовця додаткової відпустки здійснюється виплата грошової компенсації.
Компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), внаслідок чого на вказану суму не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
07 вересня 2020 року позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що при звільненні позивачу мали бути виплачені всі належні позивачеві від військової частини суми грошових коштів, а не тільки грошове забезпечення.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.11.2013 по 28.02.2018 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
12 червня 2020 року позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 15.10.2018 по день фактичного розрахунку за судовим рішенням, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Станом на момент подачі позовної заяви, компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення відповідачем вплачено не було, а тому позивач вважає такі дії ВЧ НОМЕР_1 протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.
Під час вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Суд встановив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі № 580/1093/20, зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та обов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки.
Відповідно до платіжного доручення від 23.07.2020 № 460 позивачеві перерахована компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 у сумі 16307,47, відповідно до рішення суду від 01.06.2020 у справі № 580/1093/20.
Суд врахував, що ні Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу”, ні Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не містять норм щодо порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у запас, тому для вирішення спору судом враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 (справа № 820/4619/16), яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судами нижчих інстанцій.
Верховний Суд у вказаній справі вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП, а доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин такі норми не застосовуються, суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для вирішення спору суд також врахував висновки Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.
Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин, Верховний Суд у згаданому рішенні № 810/1543/17 зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються саме розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі № 580/1093/19 в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір”, а відповідач не надав суду доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
2) відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 05.10.2020.
Суддя В.О. Гаврилюк