про залишення позовної заяви без руху
06 жовтня 2020 року м. Київ № 320/9108/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною та скасування відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати відмову відповідача видану на ім'я ОСОБА_1 ;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу до пенсії відповідно до вимог ст. 39,50,51,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку однієї заробітної плати, додаткової пенсії відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.
Згідно з частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині 2 цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів “дізнався” та “повинен був дізнатись”, що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернулась до суду виникли у період 2014 року та у 2018 році, водночас з даним позовом до суду позивач звернулась у вересні 2020 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд наголошує, що пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення своїх прав, позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 (провадження №К/9901/55618/18) та від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а (провадження №К/901/42788/18).
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа № 127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що “незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.”
Як зазначив Верховний Суд у наведеному рішенні “позивачем вказано, що про порушення своїх прав дізнався з листа УПФУ в м. Вінниці від 14.03.2016 № 39/Ш-2, в якому відповідачем відмовлено проводити перерахунок пенсії на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірах, в яких зазначає позивач. Проте, враховуючи, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Позивач, звернувшись 30.06.2016 до суду з позовними вимогами за період з січня 2014 року, пропустив строк звернення до суду...”
Слід зазначити, що за результатами розгляду касаційної скарги даний позов був залишений без розгляду.
У статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Таким чином, позивачу слід надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи з 2014 року та в 2018 році при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України. Надати пояснення яким чином та за яких обставин позивач дізналась про порушення своїх прав, що перешкоджало їй звернутись до відповідача, починаючи з 2014 року та надати пояснення чому саме у 2020 році, а не після прийняття рішення Конституційним судом України позивач вирішила дізнатися про фактично нараховані їй суми; надати пояснення та докази на їх підтвердження щодо підстав, за яких позивачеві стало відомо про наявність рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018 та його змісту.
Також, в силу приписів статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Пов'язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.
Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Підставою позову є юридичні факти, які наводяться позивачем на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги та які мають значення для судового захисту суб'єктивного права, тобто підстава позову - це частина позову, що відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, і докази, що підтверджують позов.
Підстави позову не можна ототожнювати з нормами права, на які посилається позивач. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначив, що під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.
При цьому, цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин від характеру яких залежить правова кваліфікація спору.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та її прохальної частини, позивач об'єднує позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу до пенсії відповідно до вимог ст. 39,50,51,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку однієї заробітної плати, додаткової пенсії відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Суд звертає увагу, що системний аналіз предмету та підстав позову свідчить про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб'єкта владних повноважень.
Цей адміністративний позов не містить жодних посилань на однаковість підстав виникнення заявлених позовних вимог або поданих доказів; пояснень щодо того, в чому полягає їх однорідність (єдині підстави їх виникнення, доказування яких спирається на однакові докази і обставини, тощо), що свідчить про невідповідність позовної заяви приписам процесуального законодавства.
У зв'язку з чим, позивачу потрібно надати суду уточнену позовну заяву (відповідно до кількості учасників справи та один екземпляр для суду) з визначеними у ній позовними вимогами, що мають єдині підстави їх виникнення (пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами), з урахуванням висновків суду, що наведені у цій ухвалі, або надати ґрунтовні та деталізовані письмові пояснення, що заявлені позовні вимоги є пов'язаними між собою із наведенням конкретного переліку таких підстав або щодо позовних вимог, не пов'язаних єдиними підставами та доказами, - окремих адміністративних позовів у загальному порядку.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи 2014 року та з 17.07.2018 при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України та надати пояснення яким чином та за яких обставин вона дізналась про порушення своїх прав і що перешкоджало їй звернутись до відповідача, починаючи з 2014 року та надати пояснення чому саме у 2020 році, а не після прийняття рішення Конституційним судом України позивач вирішила дізнатися про фактично нараховані їй суми та докази на їх підтвердження щодо підстав, за яких позивачеві стало відомо про наявність рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018 та його змісту.
- уточненої позовної заяви (відповідно до кількості учасників справи та один екземпляр для суду) з визначеними у ній позовними вимогами, що мають єдині підстави їх виникнення (пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами), з урахуванням висновків суду, що наведені у цій ухвалі, або надати ґрунтовні та деталізовані письмові пояснення, що заявлені позовні вимоги є пов'язаними між собою із наведенням конкретного переліку таких підстав;
- щодо позовних вимог, не пов'язаних єдиними підставами та доказами, - окремих адміністративних позовів у загальному порядку;
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною та скасування відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений цією ухвалою.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.