Справа № 627/422/20
05 жовтня 2020 року смт. Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Каліберди В.А.,
з участю секретаря - Коломієць Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід - ОСОБА_2 .
Після його смерті відкрилася спадщина на майно, що складається із земельної ділянки площею 13,88 га, яка знаходиться на території Краснокутської селищної ради та була передана померлому ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право користування землею серія Б №046426 для ведення селянського господарства у безстрокове і безкоштовне користування площею 13,88 га. Земельна ділянка знаходиться у межах згідно з планом землекористування та надати у довічне успадковувань володіння.
Позивач з метою прийняття спадщини звертався до Краснокутської державної нотаріальної контори, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про що свідчить постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
На даний час позивач виявив намір успадкувати майно, яке залишилось після смерті діда, оскільки являється спадкоємцем за заповітом, в зв'язку з чим за захистом та визнанням своїх законних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: поновити строк звернення до суду з позовом та визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 13,88 га в порядку спадкування в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_2 .
В судове засідання позивач не з'явився, однак надав суду заяву про підтримання позовних вимог та про розгляд справи у його відсутність.
Представник відповідача - Краснокутської селищної ради Харківської області в судове засідання не з'явився, однак надав суду заяву про слухання справи у відсутність представника, при прийнятті рішення покладався на розсуд суду.
Суд, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краснокутського районного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, у довічному успадковуваному володінні ОСОБА_2 на час смерті перебувала земельна ділянка площею 13,88 га, що підтверджується державним актом на право користування землею серії Б №046426, копія якого мається в матеріалах справи.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У відповідності до вимог ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадщину мають особи, зазначені в заповіті.
Згідно заповіту, посвідченого 15.10.2014 року державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області, зареєстрованого у реєстрі за № 1512, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 13,88 га згідно державного акту серії Б №046426, яка розташована на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області заповів своєму онуку гр. ОСОБА_1 , тобто позивачу по справі.
На час відкриття спадщини вказаний заповіт є чинним, про що свідчить Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 01.07.2020 року.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що спадкування права на земельну ділянку необхідно здійснювати за заповітом ОСОБА_2 , від 15.10.2014 року відповідно до ч.1 ст. 1223 ЦК України.
Також з матеріалів спадкової справи №105/2016, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_3 , однак остання від обов'язкової частки в спадщині згідно ст. 1241 ЦК України відмовилася, про що свідчить її нотаріально посвідчення заява.
Позивач з метою прийняття спадщини в нотаріальному порядку звернувся до Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області, однак 12 лютого 2020 року виконуючим обов'язки Краснокутської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку після померлого ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що згідно чинного законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Натомість, за змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов'язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17 та від 11.12.2019 року у справі №188/1124/15-ц.
За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Спадкоємець має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст. 1269 ЦК, та набути право на спадщину відповідно до ч. 5 ст. 1268, статей 1296 - 1299 ЦК. Вирішення судом спору щодо визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після померлого ОСОБА_2 .
Згідно із ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст.9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.
Крім того ОСОБА_1 пропустив строк для звернення з позовною заявою до суду і просить його поновити. Перевіривши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що пропущений строк необхідно поновити, оскільки він пропущений з поважних причин.
Враховуючи наведені обставини та те, що позивач надав суду достатньо доказів, які підтверджують позов, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець після смерті заповідача - ОСОБА_2 , має право на успадкування права на корисутвання земельною ділянкою, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
На підставі вищевказаного та керуючись ст.ст. 328, 1216, 1223 ЦК України, ст.ст.259, 265, 268 ЦПК України, суд ,
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування.
Позов ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою площею 13,88 га, яка розташована на території Краснокутської селищної ради Харківської області відповідно до державного акту на право користування землею серії Б №046426 в порядку спадкування за заповітом після померлого діда ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Краснокутська селищна рада Харківської області( місцезнаходження: вул. Миру №127, смт Краснокутськ, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 04397359).
Суддя Каліберда В. А.