Справа № 513/754/20
Провадження № 3/513/388/20
Саратський районний суд Одеської області
06 жовтня 2020 року суддя Саратського районного суду Одеської області Рязанова К.Ю., розглянувши матеріали, які надійшли з Саратського відділення поліції Білгород-Дністровського відділу поліції ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Фараонівка, Саратського району, Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, не працюючого, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 06 травня 2005 року Саратським РВ УМВС України в Одеській області, за ч. 1 ст. 184 КУпАП,
Згідно протоколу серії АПР18 №237685 від 30.07.2020 року встановлено, що ОСОБА_1 ухилився від виконання батьківських обов'язків щодо виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останній 06 травня 2020 року, приблизно о 23 год. 20 хв. проник до горищного приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав бензопилу марки «Sturm» моделі GC99416, велосипеди марок «Урал» та «Мустанг» та інше, чим була завдана шкода у розмірі 3178,33 гривень.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 вину визнав, щиро розкаявся.
Дослідивши матеріали справи, суддя вбачає в діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Вина ОСОБА_1 підтверджується підписаним ним протоколом про адміністративне правопорушення, постановою про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення, поясненнями ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_1 , свідоцтвом про народження.
Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 року та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.97.1997 року, передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п.4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Згідно ч.1 ст. 184 КУпАП передбачена відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) дитиною вважається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості. Певний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім'ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред'являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві. Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до Дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливі та люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо.
Відповідно до ст. 12 Закону, на кожного з батьків покладено однакову відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має бути спрямоване на формування її особистості, розвиток поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві на засадах взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними і релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав й обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, а також за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Згідно ч.1 ст.152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечуються системою державного контролю, що встановлена законом.
В силу положень ст.155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до принципу статті 7 Декларації прав дитини, та ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 року батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_1 за ознаками ч. 1 ст.184 КУпАП кваліфіковані правильно, оскільки він, являючись батьком неповнолітньої дитини, не виконує обов'язки щодо виховання дитини.
Суд з урахуванням викладеного, при визначенні виду адміністративного стягнення, що підлягає накладенню на правопорушника, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступень його вини, вважає за необхідне накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, пункту 5 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 належить стягнути на користь держави судовий збір у сумі 420 гривень 40 копійок.
Керуючись ст.ст.184, 268, 279, 280, 283 КУпАП України, суддя,-
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП.
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок на розрахунковий рахунок № UA908999980313111256000026001, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), отримувач коштів - ГУК у м. Києві (м. Київ) 22030106, призначення платежу - стягнення судового збору на користь держави.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя К. Ю. Рязанова