Є.у.н.с. 512/544/20
Провадження 2/512/272/20
"05" жовтня 2020 р. смт. Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Шаповал Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
08.09.2020 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 11.03.2011 у розмірі 21 311, 56 грн. станом на 14.07.2020 та судові витрати в розмірі 2 102,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг б/н від 11.03.2011 відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 10 000, 00 грн. Відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 14.07.2020, перед позивачем, виникла вищезазначена заборгованість. Оскільки відповідачка ухиляється від добровільного погашення боргу, позивач змушений звернутися до суду.
Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 16 вересня 2020 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по цивільній справі за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) до ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати у строк 5 днів з дня вручення ухвали відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву та, відповідно, відповіді на відзив для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
Копія позовної заяви з додатками були надіслані відповідачу за адресою, що вказана в позові. За наданою суду інформацією Савранської селищної ради Савранського району Одеської області відповідач значиться зареєстрованим за адресою, що вказана у позові, а саме АДРЕСА_2 (а.с. 71).
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 отримала повістку з викликом до суду 26.09.2020. (а.с. 74)
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає, з підстав зазначених в позовній заяві, проти заочного розгляду не заперечує.
Відповідачка,будучи повідомленою про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила, заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи, не надала, свою позицію не виклала.
Суд на підставі частини 1 статті 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача, ухвалив розглядати справу в заочному порядку.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Повно та всебічно проаналізувавши матеріали цивільної справи, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
11 березня 2011 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з одного боку та ОСОБА_1 , з другого боку, був укладений кредитний договір, що складається з анкети-заяви позичальника (а.с. 29).
З розрахунку заборгованості за договором слідує, що станом на 14.07.2020 заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 21 311,56 грн, з яких: 13 878,84 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3 853,79 грн - заборгованість за відсотками за період з 11.03.2011 по 14.07.2020, 3 578, 93 грн - нарахована пеня.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в строк, встановлений в договорі, одностороння відмова від зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, не допускається.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. За порушення зобов'язання винна особа несе цивільно-правову відповідальність, тобто зазнає основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні боржника певних прав або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту.
Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам, суд виходить з того, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підписана відповідачем, не містить умов щодо нарахування та сплати зазначених сум (а.с. 29), а самі Умови та Правила, на які посилається банк, не містять підпису ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підставі частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з частиною 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За правилами частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За змістом частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Водночас, долучені до позовної заяви тарифи (а.с. 30 та зворотній бік), не містить підпису відповідачки, а отже не може визнаватися складовою кредитного договору.
Зміст заяви-анкети не містить підтвердження того, яку саме картку бажала отримати та отримала відповідачка, так само як немає суми узгодженого сторонами кредитного ліміту (а.с. 29).
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати відсотків і штрафів та саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку нарахування.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг та за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.
Аналогічну позицію висловила Велика палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, зазначивши, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання до запропонованого договору.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11.03.2011 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд, з урахуванням факту не надання письмового договору, підписаного відповідачкою, про те, що він приймає умови щодо нарахування відсотків, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 878,84 грн.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 102 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 10.04.2020 (а.с. 1).
Тому, з відповідачки, в силу частини першої статті 141 ЦПК України, необхідно стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1 368, 89 грн (розмір заявлених вимог - (13 878,84 + 3 853,79 + 3 578,93) 21 311,56 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 13 878,84 грн (65, 12 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 2 102 грн (2 102 грн х 13 878,84 грн : 21 311,56 грн = 1 368, 89 грн)
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 280-289 ЦПК України, -
Позов акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" код ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, заборгованість за тілом кредиту в сумі 13 878 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 84 коп., яка утворилася станом на 14.07.2020, а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 368, 89 (одна тисяча триста шістдесят вісім) грн 82 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Савранський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Савранський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.Ю. Брюховецький