Справа №522/11201/20
Провадження №2/522/5326/20
05 жовтня 2020 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Лисенко А.О.,
розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» про визнання відсутнім права іпотеки, скасування державної реєстрації іпотеки,
До суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» про визнання відсутнім права іпотеки, скасування державної реєстрації іпотеки.
Спір стосується квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 21.07.2020 року провадження у справі було відкрито з призначенням до розгляду в підготовчому засіданні на 05.10.2020 року.
Ухвалою суду вирішено питання про витребування доказів із Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради та забезпечено позов до розгляду справи по суті.
Витребувані матеріали справи були надані до суду 14.08.2020 року.
Представником відповідача 15.08.2020 року було подано до суду відзив на позов, згідно якого позовні вимоги не визнали та просили відмовити. Також, представник відповідача посилався на те, що справа підлягає закриттю, оскільки спір повинен розглядатись у порядку господарського судочинства. Дана позиція представника відповідача була вмотивована тим, що основне кредитне зобов'язання (кредитний договір про відкриття кредитної лінії №23/14 від 26.05.2014 року) було укладено між юридичними особами - ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Групбудсервіс», предметом оскарження у даній справі є права вимоги за Іпотечним договором, відповідно до якого ТОВ «Трейдоптімум» зобов'язувалось відповідати перед кредитором у повному обсязі. Отже, спірні правовідносини виникли між юридичними особами, спори між якими вирішуються у порядку господарського судочинства.
Представником позивача 05.10.2020р. було подано до суду відповідь на відзив відповідач, в якій представник позивача висловив свою позицію з приводу юрисдикції даного спору. Вказував, що спірне майно - квартира зареєстрована за позивачами на праві власності як за фізичними особами, а ні як за підприємцями. Позов пред'явлено позивачами як фізичними особами за захистом зареєстрованого за ними права власності на житло. Жодним чином зі здійсненням позивачами господарської діяльності даний позов не пов'язаний та спір з відповідачем виник не як із суб'єктом господарювання. Також наведені відповідачем посилання на постанови Верховного суду від 02.10.2018 року у справі №910/1733/18 та від 14.02.2020 року у справі №295/5047/18 вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони не відповідають критеріям судових рішень у подібних правовідносинах. За викладених обставин вважає, що підстав для закриття провадження у справі немає.
У підготовчому засіданні 05.10.2020 року були присутні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_4 , представник відповідача - ОСОБА_5 ..
Представник відповідача підтримав його позицію з приводу закриття провадження у справі та просив задовольнити відповідне клопотання.
Представник позивача та позивач заперечувала проти закриття провадження у справі та просили відмовити за обставин, викладених у відповіді на відзив.
Вирішуючи подане клопотання суд виходить із наступного.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Статтею 2 ГК України унормовано, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах. що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів. стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів. укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ГПК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України а також ст. 4. 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд вбачає, що позивачі саме як фізичні особи придбали спірне майно у власника - ТОВ «Трейдоптімум» за договором купівлі-продажу від 08.10.2014 року. При цьому, позивачі не були сторонами та учасниками правовідносин за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №23/14 від 26.05.2014 року та іпотечним договором від 30.05.2014 року (зареєстрованим у реєстрі за №3122), укладеними між ПАТ «Імексбанк», ТОВ «Групбудсервіс» та ТОВ «Трейдоптімум».
Згідно позову, вищевказаний договір іпотеки від 30.05.2014 року №3122 був розірваний 02 жовтня 2014 року.
Отже, згідно із позовом, позивачі вважають, що у відповідача відсутнє право іпотеки на належне їм на праві власності спірне майно (квартиру), оскільки визначені законом правові підстави для набуття відповідачем такого права іпотеки відсутні, а тому просять суд захистити належне їм право власності на спірне майно (квартиру) від можливих дій відповідача із безпідставного звернення стягнення на спірне майно (квартиру) та скасувати зареєстровані обмеження у здійсненні ними права власності, що пов'язанні із реєстрацією права іпотеки.
Отже, на підставі викладеного суд погоджується з позицією представника позивача та вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є цивільно-правовими та підлягають розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
Позивачі у даному спорі не виступають як фізичні особи-підприємці та вони не перебували у відповідних господарських відносинах із відповідачем - ТОВ «ФК «Геліос», а у рамках даного спору звернулись за захистом своїх речових прав щодо спірного майна - квартири.
Посилання представника позивача на позицію Верховного суду від 02.10.2018 року у справі №910/1733/18 та від 14.02.2020 року у справі №295/5047/18 суд вважає необґрунтованими, оскільки обставини справи та правовідносини у рамках даних справ не є тотожними чи подібними правовідносинам у рамках даної справи.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача з приводу закриття провадження у справі.
Керуючись положеннями ст.ст.1, 3, 4, 10-13, 19, 43, 49, 89, 197-198, 247, п.1 ч.1 ст.255, 258, 260, 263, 268, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_5 про закриття провадження у справі з підстав п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України - відмовити.
Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали суду складено 06.10.2020 року.
Суддя Домусчі Л.В.