Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 676/770/18-ц
провадження № 61-4424св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року у складі судді Вдовичинського А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - приватний нотаріус Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Цвіляк Анна Олександрівна,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки.
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що між нею та ОСОБА_1 30 вересня 2016 року були укладені договори купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 6822487400:03:002:0074 для ведення будівництва і обслуговування житлового будинку за цією ж адресою. Передумовою укладення спірних правочинів є те, що відповідач як медсестра фельдшерського медпункту с. Мукша Китайгородська (с. Жовтневе) часто відвідувала її для надання медичної допомоги, оскільки вона постійно знаходилася в хворобливому стані, є інвалідом 2-ї групи загального захворювання. Напередодні укладення правочинів відповідач разом зі своїм чоловіком та батьками приїжджали до неї та запропонували їй надавати допомогу щодо утримання. Отримавши пропозицію від відповідачки та її рідних, враховуючи свій похилий вік та неналежний стан здоров'я, вона погодилася на укладення з ОСОБА_1 договору довічного утримання на умовах, які були запропоновані вказаними особами, а саме: постійно їй доглядати та опікувати, надавати матеріальну допомогу, яка була б достатньою для нормального її фізичного існування, здійснювати інші дії, пов'язані з підтримкою та утриманням домоволодіння в належному стані, що вона залишається проживати у вказаному будинковолодінні на правах господині до дня її смерті. Після того, як вони узгодили всі питання, ОСОБА_1 запропонувала все ж таки укласти договір купівлі-продажу, оскільки в такому випадку податок при оформленні договору буде меншим, а їх домовленості після укладення договорів купівлі-продажу залишаються в силі та беззаперечно будуть виконуватися відповідачкою до дня її смерті.Після укладення спірних правочинів відповідач протягом двох місяців добросовісно виконувала взяті на себе усні домовленості та здійснювала догляд за нею, але між ними склалися неприязні відносини в зв'язку із введенням її в оману. Крім того, відповідач припинила здійснювати за нею догляд, надавати їй необхідну допомогу.
Оскільки договори купівлі-продажу були укладені внаслідок помилки, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння НОМЕР_1 та земельної ділянки кадастровий номер 6822487400:03:002:0074 по АДРЕСА_1 недійсними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння за АДРЕСА_1 , укладений 30 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Цвіляк А. О., зареєстрований в реєстрі за № 831; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, кадастровий номер 6822487400:03:002:0074, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 30 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Цвіляк А. О. зареєстрований в реєстрі за № 833. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Рішення суду мотивовано тим,що суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що позивач усвідомлювала на час укладення договорів, які вчиняє угоди, та надану на обґрунтування цього твердження довідку лікаря-психіатра Кам'янець-Подільської центральної районної поліклініки ОСОБА_5 від 29 вересня 2016 року, оскільки із змісту довідки видно, що ОСОБА_2 на «Д» обліку у лікаря-психіатра не перебуває і за останні 5 років за допомогою не зверталась. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка лікар-психіатр ОСОБА_5 суду повідомив, що дійсно видавав цю довідку, однак за спливом часу обставин видачі її не пригадує, перед видачею довідки опитує людину щоб визначитись як вона орієнтується, оцінює інтелектуальні здібності. На переконання суду вказана довідка та пояснення свідка ОСОБА_5 в суді не можуть категорично вказувати, що позивач при укладенні угод не могла допустити помилку. Суд також критично оцінює твердження представника відповідача, що до укладення оспорюваних договорів відповідачем було сплачено позивачу 10 тис. доларів США, оскільки позивач в суді факт отримання коштів заперечила. Пояснення на підтвердження цього твердження представника відповідача допитаних в якості свідків батька відповідача ОСОБА_6 та чоловіка відповідача ОСОБА_7 , пояснення свідка ОСОБА_8 , який підтвердив, що позичив ОСОБА_7 4 тис. доларів США для купівлі будинку в с. Жовтневе, та пояснення свідка ОСОБА_9 , який суду пояснив, що підвозив відповідача з чоловіком до будинку в с.Жовтневе для передачі коштів за хату, суд також оцінює критично, оскільки факт передачі коштів не підтверджено належним письмовим доказом. Враховуючи вищевказані обставини та зазначені докази, суд дійшов висновку, що вони у своїй сукупності переконують у відсутності наміру та волі позивача на відчуження спірного будинку та земельної ділянки шляхом укладення саме договорів купівлі-продажу, адже житловий будинок є її єдиним місцем проживання, а вона потребувала догляду в силу віку та життєвих обставин, що склалися.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 , підписуючи оспорюваний правочин, не мала наміру позбавити себе права власності на будинок, оскільки іншого житла вона не має, неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання.Отже, суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, оспорюваний договір було укладено саме внаслідок помилки щодо його правової природи та що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, правомірно визнав цей договір недійсним на підставі частини першої статті 229 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не прийнято до уваги, що під час укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 підписала три нотаріально посвідчені договори, тому її доводи, про те що вона підписала лише один договір про її довічне утримання, не узгоджується з дійсними обставинами, позивач здійснила певні дії на відчуження свого майна і не могла тричі помилитися, нотаріусом їй все було роз'яснено наслідки укладення таких правочинів, ОСОБА_2 повністю усвідомлювала значення своїх дій і саме який правочин був укладений, позивач особисто замовляла проведення оцінки її домоволодіння та земельної ділянки вочевидь з метою їх продажу, а не для укладення договору довічного утримання, представниками позивача було визнано, що розуміння помилковості укладення спірних правочинів до позивача прийшло безпосередньо перед подачею позову до суду, після того як відповідач припинила відвідувати її, отже, відбулася помилка в отриманні користі від правочинів, що не є підставою для визнання їх недійсними, слід відхилити. Так, після укладення договору, ОСОБА_2 продовжила проживати в спірному будинку, даний будинок є її єдиним житлом, іншого житла в неї немає, вона сплачувала і сплачує за комунальні послуги в даному будинку, передача спірного нерухомого майна за оскаржуваним договором фактично не відбулась. Крім того, сама позивач на час укладення правочину була похилого віку 87 років, є інвалідом другої групи, немає інших осіб, які за законом мають її утримувати.
(1) Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що 30 вересня 2016 року позивач уклала три нотаріально посвідчені правочини, тобто усвідомлювала значення своїх дій та правову природу укладених договорів. Крім того, позивач за договором купівлі-продажу отримала 10 тис. доларів, щодо повернення яких суд питання не вирішив. Суд необ'єктивно виклав покази свідків. Позивач сама запропонувала укласти договір купівлі-продажу із умовою, що вона проживатиме у будинку.
(2) Позиція позивача
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , зазначає, що неправильне сприйняття нею фактичних обставин оспорюваних правочинів вплинуло на її волевиявлення. Вона помилилася щодо правової природи договорів, вважаючи, що підписувала договір довічного утримання. Коштів за договорами вона не отримувала.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 ; вказаний будинок був її єдиним житлом, вона була пенсіонером, людиною похилого віку, інвалідом другої групи довічно, за станом здоров'я їй була протипоказана важка фізична праця, рекомендовано стаціонарне лікування.У приватній власності позивача також була земельна ділянка під будинком.
30 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння за АДРЕСА_1 , та договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий №6822487400:03:002:0074 для ведення будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташоване вищевказане будинковолодіння.
Після укладення спірних договорів ОСОБА_2 продовжила проживати в будинку по АДРЕСА_1 , а відповідач не вселилася у спірний будинок з моменту укладення спірних договорів, проте щомісячними платежами здійснювала оплату комунальних послуг по будинку з жовтня 2016 року по грудень 2017 року, сплатила земельний податок за 2016 та 2017 року. Після оформлення договорів відповідач надавала позивачу допомогу щодо утримання.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За правилом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки передбачені статтею 229 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Правочини, вчинені під впливом помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Неправильне сприйняття може бути викликане найрізноманітнішими обставинами. Причини помилки правового значення не мають.
Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК України розуміє: помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Під природою правочину слід розуміти юридичну природу того чи іншого правочину, тобто, основні (типові) характеристики, притаманні зазвичай правочинам цього виду.
Істотне значення має помилка не щодо будь-яких властивостей та якостей речі, а саме таких, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки. Це стосується і особи контрагента (навіть у тому випадку, коли особа контрагента має істотне для правочину значення).
Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом.
З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 № 9? убачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Встановивши, що після укладення договору ОСОБА_2 продовжила проживати в спірному будинку, даний будинок був її єдиним житлом, іншого житла в неї не було, вона сплачувала комунальні послуги, передача спірного нерухомого майна за оскаржуваним договором фактично не відбулась, крім того, позивач на час укладення правочину була похилого віку 87 років, інвалідом другої групи, немає інших осіб, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 , підписуючи оспорюваний правочин, не мала наміру позбавити себе права власності на будинок, неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання.
Отже, встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, оспорюваний договір було укладено саме внаслідок помилки щодо його правової природи та що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, суди правомірно визнали цей договір недійсним на підставі частини першої статті 229 ЦК України.
Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України, при цьому зазначені заявником у касаційній скарзі обставини були предметом дослідження судамита не підлягають додатковому встановленню.
Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко