Справа № 128/689/18
Іменем України
08.09.2020 м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі:
головуючої - судді Саєнко О.Б., при секретарі - Бойко А.А.,
за участю: позивача- ОСОБА_1 , представника позивача- ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності на нерухоме майно,-
26.03.2018 позивач звернулася до Вінницького районного суду Вінницької області з вищевказаним позовом , який обґрунтовувала тим, що відповідач є її рідним сином .06 червня 2003 року вона подарувала відповідач житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,7616 га, передану для обслуговування зазначеного вище житлового будинку та господарських споруд - 0,2500 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,5116 га, що підтверджується договорами дарування від 06.06.2003 року, посвідченим державним нотаріусом Вінницької ДНК Березовською Л.М.
Вважає, що дані договори є недійсними, оскільки не відповідають вимогам ст.203 ЦК України (ст.48 ЦКУ 1963 року), а тому мають бути визнані судом недійсним.
Вказує, що під час укладання 06.06.2003 договорів дарування будинку та земельної ділянки, вона не усвідомлювала значення своїх дій, не могла керувати ними, оскільки хворіла на психічну хворобу та перебувала на обліку у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. академіка Ющенка.
Вважає, що її волевиявлення під час укладання договорів дарування не відповідало її внутрішній волі. Уклавши договори дарування, вона , не усвідомлюючи та не розуміючи дійсні події, позбавила себе права власності на майно, яким вона володіла на праві приватної власності.
Зазначає, що відповідач не бажає їй повернути вищезазначене нерухоме майно, вчиняє по відношенню до неї протиправні дії, тому вона вирішила звернутися з даним позовом до суду, яким просить суд: визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 06.06.2003 року; визнати за нею право власності на даний будинок; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,7616 га від 06. 06.2003 року, яка розташована по АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на дану земельну ділянку.
В судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі суду показала, що 17.09.2010 їй МСЕК встановлена 1 група інвалідності за загальним захворювання, безстроково, під постійним наглядом невролога. Спонукало її звернутися із даним позов до суду , оскільки у неї з сином погіршилися відносини , він її 2017 році побив; він не хотів щоб вона мешкала у будинку, став погано до неї відноситися . Крім відповідача у неї двоє дітей, які осталися без майна, при укладені договорів вона не усвідомлювала що робила, оскільки хворіла на психічне захворювання, протягом життя отримувала черепно- мозкові травми. До укладення цих договорів у неї з відповідачем були гарні відносини , а наразі натягнуті. Вона зверталася до правоохоронних органів щодо побиття її сином, але він працював у правоохоронних органах , і усі її звернення не давали результату. Про наявність цих договорів їй було відомо ще 2010 році, але в суд вона вирішила звернутися у березні 2018 року, оскільки відповідач у грудня 2017 та лютому 2018 її побив, та став погано до неї відноситися. По факту насилля щодо неї з року відповідача вона зверталася до міліції , але після перевірки справи закривалися, і вона це не оскаржувала . Суду доповнила, що відповідач зареєстрованій у спірному будинку, але проживає по іншій адресі в. Вінниці, вона також у цьому будинку не живе, проживає також в м. Вінниці. Також суду зазначила, що деталі підписання договорів у нотаріуса 06.06.2003 вона на даний час взагалі не пам'ятає. Просить задовольнити повні вимоги.
Представник позивача - ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, з підстав, які зазначені у позові, просив його задовольнити , оскільки відповідач систематично проявляв насилля щодо матері, позивач вимушена була звертатися до правоохоронних органів; за станом свого здоров'я хворіла, тому з 2010 року коли їй стало відомо про укладені спірні договори, вона не мала можливості своєчасно звернутися до суду із даним позовом, отже просить суд поновити позивачу строк позовної давності на звернення до суду з даними повозом.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 у підготовчому засіданні 03.10.2018 заперечували щодо задоволення позову, оскільки вважають що позивач при укладені цих двох договорів , була у свідомості, розуміла значення своїх дій та добровільно їх підписала , не заперечували проти призначення у даній справі судово-психіатричної експертизи.
05.03.2019 відповідач ОСОБА_3 подав суду заяву, в які просив проводити подальший розгляд справи у відсутності його та його представника, при вирішені спору покладається на розсуд суду.
Суд, з урахуванням міркування позивача та її представника, які не заперечували, вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача та його представника.
Вислухавши вступне слово позивача , міркування представника позивача, вивчивши позов дослідивши письмові докази та оцінивши їх в сукупності докази, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим та таким, що підлягає відмові у задоволені, виходячи з такого.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є матір'ю відповідача ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 03.06.2002 ( а.с.3).
Позивач є особою, що має інвалідність І групи загального захворювання, термін дії - безстроково , що підтверджується пенсійним посвідченням Серії НОМЕР_2 , виданим 06.08.2011( а.с.9).
06.06.2003 між сторонами ОСОБА_1 ( даруватель) та ОСОБА_6 (обдарований) укладений договір дарування житлового будинку, згідно якого даруватель , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала, а обдарований прийняв у дар належний дарувателю цілий житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчено державним нотаріусом Вінницької державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі № 2-681 (а.с.4).
Також, 06.06.2003 між ОСОБА_1 ( даруватель) та ОСОБА_6 (обдарований) укладений договір дарування земельної ділянки, згідно даруватель, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала, а обдарований прийняв у дар належну дарувателю земельну ділянку площею 0,7616 гектара, в межах згідно з планом, розташовану на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, передану для обслуговування жилого будинку, та господарських споруд - 0,2500 га, ведення особистого підсобного господарства -0,5116 га. Даний договір посвідчено державним нотаріусом Вінницької державної нотаріальної контори , зареєстровано в реєстрі № 2-683 (а.с.5).
З копії епікризу позивача судом установлено, що ОСОБА_1 знаходилась на лікуванні в 11 відділенні ВПНЛ ім. Ющенка з 14.02.2003 по 11.04.2003 з діагнозом: психічний розлад внаслідок травми головного мозку у вигляді інтелектуально-мнестичного зниження, емоційно- волевої нестійкості, галюцинаторно-маячного симптоматики. Стійкі залишкові явища після забою головного мозку ( 1997) та струсу головного мозку ( 2002) у вигляді лівобічного геміпарезу з спатичному типу. Дисцикуляторна енцефалопатія змішаного ґенезу, гіпертоонічного та посттравматичного синдрому Паркінсона тремтлива форма ( а.с.6).
Відповідно до довідки з КЗ ВОПЛ ім. акад. О.І. Ющенка від 06.03.2018 судом установлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку з 11.04.2003 по 20.03.2015 з діагнозом: «Психічні розлади обумовлені органічним ураженням головного мозку внаслідок черепно-мозкової травми вигляді вираженого інтелектуально - мнестичного зниження, рідкими великими судомними нападами та періодичними галюцинаторно - параноїдними розладами» ( а.с.7).
Постановою слідчого про закриття кримінального провадження від 19.12.2017 кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 було закрито, в зв'язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.125 КК України (за нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ). ( а.с.8).
Ухвалою суду від 06.09.2018 за клопотанням позивача та представника призначено по даній цивільній справі амбулаторну судово-психіатричну експертизу.
Згідно до висновком судово-психіатричного експерта № 2- п від 26.09.2019 установлено, що у зв'язку з даними анамнезу про перенесення нею в 1997 та 2002 черепно-мозкових травм, струсу головного мозку, що слугувало причиною для неодноразових госпіталізацій в психіатричну лікарню, де лікарями-психіатрами їй встановлювались діагнози: психічний розлад внаслідок травми головного мозку у вигляді інтелектуально-мнестичного зниження, емоційно-вольової нестійкості та галюцинаторно-маячної симптоматики; помірна деменція травматичного ґенезу з рідкими -енералізованими судомними нападами, була обстежена 03.02.2005 стаціонарною судово-психіатричною експертною комісією, з встановленням діагнозу: психічні розлади, обумовлені органічним ураженням головного мозку травматичного ґенезу у формі вираженого інтелектуально- мнестичного зниження, рідких судомних нападів та періодично виникаючих галюцинаторно- параноїдних розладів, а також виявленими при теперішньому психіатричному обстеженні формальністю контакту, дезорієнтовністю в часі, лабільністю емоцій , нестійкістю уваги, уповільненістю мислення, для об'єктивного значення її психічного стану, притаманних їй індивідуально-психологічних особливостей, потребує тривалого обстеження та спостереження в умовах психіатричного стаціонару з наступним проведенням стаціонарної судово- психолого-психіатричної експертизи ( а.с.112-116).
Застосовуючи норми матеріального та процесуального права суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Статтею 41 ЦК в редакції 1963 року передбачало, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до статті 717 ЦК України ( ст.ст.2434-244 ЦК в редакції 1963 року) визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.
Частиною першою статті 225 ЦК України ( ст. 55 ЦК 1963 року) передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Отже правила статті 225 ЦК України ( ст. 55 ЦК 1963 року) поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України).
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі №6-131цс14. Такі правові висновки є незмінними.
У постановах Верховного Суду від 5 лютого 2018 року у справі №404/4956/15-ц (провадження №61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі №416/13806/14 (провадження №61-33508св18), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також виходила з того, що підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
З висновку амбулаторної судово- психіатричної експертизи установлено, що для об'єктивного значення психічного стану позивача, притаманних їй індивідуально-психологічних особливостей, потребує тривалого обстеження та спостереження в умовах психіатричного стаціонару з наступним проведенням стаціонарної судово- психолого-психіатричної експертизи. В судовому засіданні позивач не забажала призначення стаціонарної судово- психолого-психіатричної експертизи. Отже згідно до проведеної експертизи експертами не наданий категоричний висновок про те, що позивач в момент укладення договорів дарування 06.06.2003 була абсолютно неспроможною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Також з наявних в матеріалах справи письмових доказів , судом установлено, що психічний стан здоров'я позивача обмежував, але не позбавляв її можливості розуміти значення своїх дій або керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач ( представник) суду не надала, що є його процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України.
Тому, позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення в повному обсязі.
Оскільки суд відмовити позивачу у задоволені позову по суті, тому не вирішував усну заяву представника позивача про визнання поважними причини пропущення позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК судові витрати по сплаті судового збору, підлягають залишенню за позивачем.
Керуючись ст.ст.263- 265 ЦПК, Суд-
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності на нерухоме майно,- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти дні з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 21.09.2020.
Суддя: О.Б. Саєнко