Справа № 420/2669/20
01 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,
за участю
від позивача: ОСОБА_1 - за ордером
від відповідача: Гуськова В.М.- за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516, місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д) про зобов'язання провести реєстрацію за місцем фактичного проживання,-
До суду 30 березня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516, місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д) про зобов'язання провести реєстрацію за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява обґрунтована тим, що з метою проведення реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , позивач 19 березня 2020 року звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та надала заяву на отримання адміністративних послуг, заяву про реєстрацію місця проживання, паспорт громадянина України, документ, що підтверджує присвоєння реєстраційного номера облікової картки, документи, що підтверджують право власності на 23/50 частки будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та нотаріально посвідчену згоду співвласників садового будинку, однак позивачу відмовлено у реєстрації, у зв'язку з тим, що особа не подала необхідних документів.
Позивач вважає зазначену відмову протиправною, оскільки для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше придатне приміщення мають відповідати таким ознакам як пристосування для постійного проживання в них.
Позивач вважає, що відповідно до технічного паспорту, усі приміщення садового будинку відповідають вимогам чинних норм та правил, якість здійснення будівельних робіт відповідає вимогам будівельних норм та правил та будинок обладнаний електро - та водопостачанням, газовою системою опалювання, є каналізація та придатний для постійного проживання, що дає можливість експлуатації у якості житла, а тому є всі підстави для реєстрації місця проживання у садовому будинку.
Ухвалою суду від 31 березня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У встановлений судом строк, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вхід. №17149/20 від 30.04.2020 року), в якому відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши що будинок, в якому позивач має намір зареєструвати місце проживання є садовий будинок; наданий позивачем технічний паспорт, відповідно до якого усі приміщення садового будинку відповідають вимогам чинних норм та правил, приданий для проживання та дає можливість експлуатації його в якості житлового будинку дає можливість експлуатувати його в якості житлового будинку не засвідчує, що садовий будинок придатний до житла, адже Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, на підставі якої видається технічний паспорт, відрізняє поняття житлового будинку від садового. Відповідач зазначив, що реєстрація місця проживання здійснюється виключно у житлі, до якого згідно з наведеними приписами чинного законодавства України садовий будинок не відноситься, садовий будинок призначений тільки для літнього використання, а тому відсутні підстави для реєстрації позивача у садовому будинку. Також відповідач зазначив, що позивачем не надано квитанцію про сплату адміністративного збору.
Ухвалою від 29 квітня 2020 року зупинено провадження у адміністративній справі №420/2669/20 за позовом до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 01 жовтня 2020 року поновлено провадження у справі зі стадії, на якій воно було зупинено.
На відкритому судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково представник відповідача зазначив, що позивачем ще не була надана згода співвласників на реєстрацію місце проживання за вказаною адресою.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 (а.с.12).
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору дарування від 09 вересня 2016 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 23/50 частки садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 09.09.2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу зареєстровано право спільної часткової власності на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є подружжям, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію шлюбу НОМЕР_3 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_2 ) (а.с.16).
Суд встановив, що 19.03.2020 року ОСОБА_2 звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місяця проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.21), однак у реєстрації місця проживання відмовлено у зв'язку з тим, що особа не подала необхідних документів або інформації (а.с.21).
В усному порядку позивачу повідомлено, що підставою для відмови у реєстрації є три причини: будинок, в якому позивач просить зареєструвати своє місце проживання є садовим; позивачем не надано квитанцію про сплату адміністративного збору; та не надано згоду співвласників будинку на реєстрацію за вказаною адресою.
Позивач не погоджується із вказаною відмовою у реєстрації місця проживання, посилаючись на те, що будинок фактично є житловим, що підтверджено технічним паспортом.
Так, відповідно до технічного паспорту на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 від 15.06.2011 року, що належить на праві часткової власності 23/50 ОСОБА_5 , складається: з Аа - садовий будинок ; Б- вбиральня; І- мостіння; №1-5 - огорожа (а.с.17-20).
Також позивач не погоджується, що не було надано згоди співвласників на реєстрацію місце проживання.
Так, відповідно до заяви, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального кругу Сегедюк В.М., 18 березня 2020 року, співвласники ОСОБА_6 , Степаненко О.Г., надали свою згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 (а.с. 20). Позивач стверджує, що вказана згода була наявна в пакету документів для реєстрації місце проживання позивача.
Також позивач не погоджується з тим, що була відсутня квитанція про сплату адміністративної послуги. Така квитанція була надана, що підтверджено відповідним записом у заяві про реєстрацію місце проживання.
Проаналізувавши положення чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, надані учасниками справи пояснення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню повністю, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, відповідно до приписів ст. 2 КАС України, суд виходить із такого.
Згідно з ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року, що ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV, вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 1382-IV, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Частиною 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (далі - ЖК УРСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.
Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.
Так, суд встановив, що підставою для відмови позивачу у проведенні реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 відповідачем визначено те, що будинок, у якому позивач просить зареєструвати своє місце проживання, є садовим будинком і не належить до житлового фонду, а тому зазначений садовий будинок не призначений для постійного проживання, у зв'язку з чим, зареєструвати позивача за цією адресою не є можливим.
Суд погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на таке.
Так, суд встановив, що на підтвердження факту придатності для постійного проживання у садовому будинку позивачем надано технічний паспорт на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 від 15.06.2011 року, що належить на праві часткової власності 23/50 ОСОБА_5 , та складається: з Аа садовий будинок ; Б- вбиральня; І- мостіння; №1-5 - огорожа (а.с.17-20).
Однак, суд вважає, що зазначений технічний паспорт не є свідченням придатності садового будинку для постійного проживання.
Технічний паспорт на будинок - це документ, який містить у собі основні відомості про об'єкт нерухомого майна. У технічному паспорті зазначаються такі характеристики будинку: місцезнаходження (адреса) об'єкта; склад; технічні характеристики; план та опис об'єкта; ім'я/найменування власника/замовника; відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна; відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт.
Технічний паспорт необхідний у таких випадках: приватизація будинку; здійснення операції по купівлі-продажу, обміну, даруванні; оформлення права власності після проведення капітального ремонту будівлі, реконструкції чи перепланування; переведення приміщень із житлового приміщення в нежитлове; відчуження будинку; при оформленні спадщини на нерухомість; при поділі, об'єднанні об'єкта нерухомого майна або виділенні частки; отримання різних довідок-характеристик і т.д.
Складовими частинами технічного паспорта на житловий та садовий (дачний) будинок є:
1) схема розташування будівель та споруд - це частина техпаспорта на будинок, яка описує його схематично, зокрема на ній зображують контури будинку і споруд (гаража, сараю, навісу, літньої кухні, туалету і т.д.) вид зверху. Кожній споруді присвоюється літера А, Б, В, Г, Д і т. Д. Ці літери є свого роду оригінальними іменами будівель, які використовуються в техпаспорті будинку для того, щоб відрізняти один гараж від іншого, гараж від навісу і т. д. Арабськими цифрами 1, 2, 3, … позначають такі споруди, як: паркан, ворота і т. д., які стоять на землі і не мають обсягу. Римськими цифрами I, II, III, … позначають такі споруди: підпірна стінка, відкритий бетонний басейн, мощення, колодязь, які знаходяться на поверхні або поглиблені в землю.
2) експлікація до схеми розташування будівель та споруд - зазначається назва будівель та споруд та площа земельної ділянки ;
3) план будинку - це горизонтальний розріз або вид зверху будинку, який містить у собі написи стосовно поверхів, площі, нумерації квартир та окремих приміщень, розмір приміщень (довжина, ширина), нумерація квартир та окремих приміщень, розміщення санітарно-технічного обладнання;
4) експлікація приміщень будинку - містить у собі інформацію стосовно місцезнаходження будинку, кількості поверхів, номерів, призначення та загальної площі приміщень;
5) характеристика будинку - включає у себе відомості щодо назви, висоти, площі та об'єму будівель та споруд, рік спорудження/реконструкції, опис основних конструктивних елементів (фундамент, стіни, покрівля, перекриття, підлога, сходи), інженерного обладнання (електрика, водопровід, каналізація, газопровід, ліфт, сміттєпровід, вид опалення).
Таким чином, суд вважає, що технічний паспорт є описом будинку, його технічних характеристик, з якого неможливо встановити чи може зазначений будинок використовуватись для постійного проживання чи ні.
Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до ЖК УРСР садовий будинок не зазначений в переліку об'єктів, які входять до житлового фонду.
Суд зазначає, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.
Крім цього, суд враховує, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових. Втім суду не надані належні та допустимі докази на підтвердження тому, щ вказаний садовий будинок придатний до постійного проживання. Також суду не надано доказ того, що у позивача єдине житло - вказаний садовий будинок.
Також суд погоджується з доводами відповідача щодо ненадання суб'єкту владних повноважень разом із заявою про реєстрацію місця проживання згоди співвласників на реєстрацію місце проживання та квитанції про сплату за адміністративну послугу, тому що суду не надано докази, що такі документи були надані відповідачу, а саме: по-перше, надання суду копії заяви про згоду співвласників на реєстрацію місце проживання не є належним доказом на підтвердження факту, що така згода була дана разом із заявою про реєстрацію місце проживання; по-друге, щодо квитанції суд зазначає, що позивачем навіть суду не надано докази сплати вказаної адміністративної послуги.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не надано доказів придатності для постійного проживання в садовому будинку, відповідачем доведено, що позивачем не надані згоди співвласників на реєстрацію місце проживання та квитанції про сплату за адміністративну послугу, а позивачем ці доводи не спростовані, суд вважає, що відповідач, заперечуючи проти позову довів, з посиланням на відповідні докази правомірності свого рішення, а тому позовні вимоги не належать задоволенню повністю.
Враховуючи те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 139 КАС України, судовий збір не підлягає стягненню на користь позивача, а також відсутні докази, понесення судових витрат пов'язані з із залученням свідків та проведенням експертиз, жодні витрати не належать стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516, місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д) про зобов'язання провести реєстрацію за місцем фактичного проживання,- відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 ч.1 Перехідних положень КАС України, п. 3 Розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 06» жовтня 2020 року.
Суддя Л.Р. Юхтенко
.