Іменем України
06 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3289/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за адміністративним позовом представника позивача Коструб Тетяни Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 вересня 2020 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява представника позивача Коструб Тетяни Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Старобільского об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати пенсії з березня 2020 року ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Старобільске об'єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії з березня 2020 року та довічно ОСОБА_1 ;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць;
- зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення згідно ст. 382 КАС України.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач тимчасово переміщена особа, і знаходиться на обліку відповідача, як пенсіонер. В березні 2020 року відповідач припинив виплату пенсії, яка є єдиним джерелом існування. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.
На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 08 вересня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 7-8).
18 вересня 2020 року від представника Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 31-34), в якому зазначено, що ОСОБА_1 звернулася до управління 10.12.2015 з заявою щодо запиту пенсійної справи з УПФУ в Жовтневому районі міста Луганська. Пенсійна справа взята на облік з 01.08.2014. Розпорядженням від 15.08.2018 року відповідно до п.9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 136 та на підставі списку пенсіонерів, з числа внутрішньо переміщених осіб по яких отримано інформацію від Міністерства фінансів після здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі яких призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2018.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 зобов'язано управління відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 призначеної їй пенсії з 01.08.2018. Рішення суду звернуто до негайного виконання в межах виплати за один місяць. На виконання вищезазначеного рішення суду управління 27.05.2020 звернулося до ГУ ПФУ в Луганській області з проханням надати паспорт нарахування в найближчий виплатний період по о/р № 167171 ОСОБА_1 в розмірі 1879,76 грн за період з 01.08.2018 по 31.08.2018. 06.02.2020 від ГУ ПФУ в Луганській області надійшла відповідь стосовно можливості відновлення нарахування та виплати пенсії з 01.08.2018 позивачці, в якій вказано, що виплату пенсії ОСОБА_1 можливо проводити після особистого звернення пенсіонера (повної ідентифікації та фото фіксації) та наданні оновленої заяви з реквізитами розрахункового рахунку банку та наявність інформації про проведення ідентифікації особи, враховуючи вимоги пунктів 10, 17 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596 «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», оскільки за даними інтегрованої міжвідомчої інформаційно телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон дані про «в'їзд» та «виїзд» відсутні. ОСОБА_1 до теперішнього часу не звернулася до управління щодо поновлення пенсійних виплат та не надала оновленої заяви з реквізитами розрахункового рахунку банку та наявність інформації про проведення ідентифікації особи, відповідно до чого нарахування та виплату ОСОБА_1 , не відновлено.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 04.02.1997 Жовтневим РВ УМВС України у Луганській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 4-5).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 20.06.2017 № 17692 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 3).
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (а.с. 14).
Судом встановлено, що розпорядженням Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про призупинення виплати пенсії від 15.08.2018 на підставі списку пенсіонерів, з числа внутрішньо переміщених осіб по яких отримано інформацію від Міністерства фінансів після здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано та здійснено державну виплату, призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2018 (а.с. 28).
У листі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.02.2020 зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 по справі 360/1168/19 Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зобов'язано відновити нарахування та виплату пенсії з 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 Виплату пенсії можливо проводити після особистого звернення пенсіонера та надання оновленої заяви з реквізитами розрахункового рахунку банку, оскільки за даними інтегрованої міжвідомчої інформації телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів, вантажів, які перетинають державний кордон данні про «в'їзд» та «виїзд» відсутні. За таких обставин виникає питання, яким чином зазначеній особі було поновлено виплату пенсії до її припинення (а.с. 27).
Відповідно до довідки ОСОБА_1 за період з серпня 2018 року по травень 2019 року було нараховано, але не виплачено пенсію у розмірі 19 847,85 грн (а.с. 26).
Згідно довідки ОСОБА_1 за період з червня 2019 року по лютий 2020 року було нараховано пенсію у розмірі 19 625,14 грн (а.с. 25).
Відповідно до довідки ОСОБА_1 за період з березня 2020 року по серпень 2020 року було нараховано, але не виплачено пенсію у розмірі 16 510,5 грн (а.с. 24).
Довідкою Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області підтверджено, що за відповідачем рахується борг з виплати пенсії позивачу за період з березня 2020 року по серпень 2020 року (а.с. 24).
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Проте будь якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не виносилось.
Як встановлено судом виплату пенсії позивачу припинено Старобільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області з березня 2020 року (а.с. 24).
Будь якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем суду не надано, також у відзиві на позовну заяву відповідачем не наведено жодних підстав або доказів, на обґрунтування законності підстав припинення такої виплати.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Крім того, Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Посилання відповідача на пункти 10, 17 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок), як неа підставу правомірності своїх дій, є неприйнятними судом з наступних підстав.
Відповідно до п. 10 Порядку, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку.
Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.
Суд зазначає, що дана норма визначає порядок подання заяви про виплату пенсії, а оскільки суд дійшов висновку, що позивачу протиправно припинено нарахування та виплату пенсії та порушено право позивача на отримання пенсії, обов'язок надання заяви про виплату пенсії особисто позивачем в даному випадку не передбачено.
Відповідно до п. 17 Порядку, якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення щороку забезпечує ідентифікацію та верифікацію особи шляхом обов'язкового пред'явлення одержувачем особисто паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання.
Якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку і проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження використання позивачем платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік.
Суд зазначає, що заборгованість з пенсії за період з березня 2020 року по серпень 2020 року, не є спірним питанням. Як зазначено відповідачем, суми пенсії за вказаний період обліковуються у відповідача, однак, не виплачуються.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.
Щодо вимоги позивача про поновлення нарахування та виплату пенсії з березня 2020 року на довічно, суд зазначає.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд вирішує питання щодо порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, та не може на перед вирішувати питання щодо порушень з боку відповідача, тому вимога щодо поновлення нарахування пенсії довічно не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується посилання представника позивача на встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Ухвалою суду від 08.09.2020 відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 840,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне присудити на користь Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов представника позивача Коструб Тетяни Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 березня 2020 року по 30 серпня 2020 року.
Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний номер: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., м. Старобільськ, кв. Дружби, 1а) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період з 01 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року.
В інший частині позовних вимог відмовити.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний номер: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., м. Старобільськ, кв. Дружби, 1а) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Ірметова