61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
22.09.2020 Справа № 905/22/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,
секретар судового засідання Доннік Н.В.
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” (84105, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Солоділова, будинок 1, код ЄДРПОУ 00240052)
про стягнення 1 680 020, 98 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” Публічне акціонерне товариство “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулась з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” про стягнення 1 680 020,98 грн.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.01.2019р. за вищевказаним позовом порушено провадження у справі №905/22/19 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.03.2019 було зупинено провадження у справі №905/22/19 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Верховного Суду справи №905/600/18.
31.01.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву 07-01/155 від 29.01.2019, в якому вказано, що останній суму основного боргу визнає частково в розмірі 931 136,69 грн., пеня не підлягає стягненню на підставі Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», також, заперечує щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
27.02.2019 на адресу суду від відповідача надійшла заява №07-01/242 від 21.02.2019, в якій останній просить суд розстрочити виконання рішення на 6 місяців, з оплатою щомісячно рівними частинами.
27.02.2019 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 25.02.2019, в якій вказано, що після пред'явлення позову відповідачем було оплачено 86 784,08 грн. та в даному випадку не підлягають застосуванню приписи Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
07.09.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством “Бетонмаш” (споживач) був підписаний договір №4599/1617-ТЕ-12/10964-6 (далі - договір) постачання природного газу, за приписами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.2 договору природний газ, що постачається цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За правилами п.2.1 укладеного сторонами договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. (включно) природний газ обсягом до 842,0 тис. куб. метрів.
В редакції додаткової угоди №2 п. 2.1 договору доповнено абзацом, що постачальник передає споживачу з 01.04.2017р. по 30.09.2017р. (включно) природний газ обсягом до 63,0 тис. куб. метрів.
Згідно з п.3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
За змістом п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладання становить 4 942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.
За приписами п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше підвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 12.1 договору (в редакції додаткової угоди №2) договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 30.09.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір, та укладені в його межах додаткові угоди підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачем було змінено свою організаційно правову форму з Публічного акціонерного товариства “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (код ЄДРПОУ 20077720) на Акціонерне товариство “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (код ЄДРПОУ 20077720).
Тому, позивачем у даній справі є Акціонерне товариство “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (код ЄДРПОУ 20077720).
Як свідчать матеріали справи, на підставі договору між позивачем та відповідачем було підписано наступні акти приймання-передачі природного газу:
- б/н від 31.10.2016р. у жовтні 2016 року на суму 302 450,40 грн.,
- б/н від 30.11.2016р. у листопаді 2016 року на суму 569 318,40 грн.,
- б/н від 31.12.2016р. у грудні 2016 року на суму 999 272,40 грн.,
- б/н від 31.01.2017р. у січні 2017 року на суму 1 027 056,32 грн.,
- б/н від 28.02.2017р. у лютому 2017 року на суму 1 008 417,07 грн.,
- б/н від 31.03.2017р. у березні 2017 року на суму 641 592,18 грн.;
- б/н від 30.04.2017р. у квітні 2017 року на суму 207 848,66 грн.;
- б/н від 31.05.2017р. у травні 2017 року на суму 18 787,51 грн;
Позивач поставив природний газ на загальну суму 4 774 742,94 грн.
Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідачем вартість поставленого природного газу була оплачена не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 16.08.2018 утворилась заборгованість в розмірі 1191488,93 грн.
Суд звертає увагу позивача, що днем подання позовної заяви до суду є не дата, вказана у позовній заяві, а день її реєстрації в канцелярії суду або день відправлення заяви на адресу суду поштою.
Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вказано, що він сформований станом на 16.08.2018, в той час, як позовна заява направлена на адресу суду 19.12.2018, що підтверджується відміткою на поштовому конверті.
У розрахунку позивач вказує, що станом на 16.08.2018 відповідач має заборгованість в розмірі 1 191 488,93 грн., що підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями та наданим позивачем витягом по операціям за договором №4599/1617-ТЕ-12/10964-6 від 07.09.2016.
Але, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду 19.12.2018 року, а станом на цю дату розмір заборгованості становив 1 017 920,77 грн., тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 173 568,16 грн. (1191488,93 грн. - 1 017 920,77 грн.).
Впродовж розгляду справи відповідачем заборгованість в розмірі 1 017 920,77 грн. була оплачена у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи приписи наведеної норми, беручи до уваги погашення відповідачем заборгованості в сумі 1 017 920,77 грн., суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у даній справі відносно основної суми заборгованості, у зв'язку з чим провадження підлягає закриттю відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до п.8.2 договору, позивачем заявлена до стягнення пеня за загальний період з 28.02.2017р. по 16.08.2018р. в розмірі 186 528,28 грн.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що її нарахування суперечить вимогам ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” (далі - Закон “Про встановлення додаткових гарантій”), якою до завершення антитерористичної операції встановлений мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Закон набрав чинності 07.02.2015.
Так, предметом діяльності відповідача, зокрема, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (пункт 3.2.158. Статуту відповідача), а з п.1.2. договору вбачається, що газ, який постачався за Договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Таким чином, відповідач споживав природний газ за договором як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
З п.13. договору та Статуту відповідача вбачається, що відповідач надавав такі послуги в місці свого фактичного розташування - м.Слов'янськ Донецької області, яке і на момент укладення Договору, і на дату винесення даного рішення є місцем державної реєстрації відповідача.
Відповідно до Наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6/а від 07.10.2014 “Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення” територія Донецької області віднесена до районів проведення антитерористичної операції. Отже, у спірний період відповідач надавав житлово-комунальні послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Позивач у відповіді б/н від 25.02.2019 на відзив зазначив, що він не має статусу енергопостачальної компанії, тому норми Закону “Про встановлення додаткових гарантій” не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Суд відхиляє викладені у відповіді на відзив доводи з огляду на таке.
Відповідно до абз.3 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №705 від 25.07.2012 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” гарантованим постачальником природного газу для підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”. В свою чергу, природний газ є енергетичним ресурсом.
В постанові від 18.01.2019 у справі №913/66/18 Об'єднана палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування норм Закону “Про встановлення додаткових гарантій”:
- в силу приписів чинного законодавства Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є енергопостачальною компанією в розумінні ст.2 Закону “Про встановлення додаткових гарантій”;
- положення ч.2 ст.2 названого Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.
Отже, на правовідносини між сторонами у справі №905/22/19 розповсюджується дія зазначеного вище мораторію і вимога про стягнення 186 528,28 грн. пені задоволенню не підлягає.
Позивачем заявлені до стягнення 3% річних за загальний період з 28.02.2017р. по 16.08.2018р. в розмірі 68 629,40 грн. та інфляційні втрати за загальний період 01.03.2017 по 31.07.2018 в розмірі 233 374,37 грн.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши за допомогою калькулятора штрафів програмного комплексу “Ліга: Закон” наданий позивачем розрахунок пред'явлених до стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про його обгрунтованість та арифметичну вірність, а саме: 3% річних - 68 629,40 грн., інфляційні втрати - 233 374,37 грн.
Щодо заяви відповідача №07-01/242 від 21.02.2019 про розстрочення виконання рішення суду на 6 (шість) місяців.
В обгрунтування вказаної заяви посилається на проведення антитерористичної операції, внаслідок чого відповідач зазнав збитків. Нестабільна ситуація в Донецькій області, втрата матеріальних цінностей призвели до нестабільності в роботі відповідача, у зв'язку з чим підприємство не мало можливості виконувати свої договірні зобов'язання. На підтверження вказаних обставин надав копії: наказу №128 від 30.05.2014, наказу №137 від 21.07.2014, висновку експерта ві 23.06.2014 про пошкодження в результаті артилерійського і мінометного обстрілу, акту про пожежу від 18.07.2014, сертифікат (висновок) №2982 від 09.02.2015 про настання обставин непереборної сили, баланс відповідача станом на 30.12.2016, звіт про фінансові результати за 2016 рік.
Позивач проти розстрочення виконання рішення заперечив.
Розстрочка виконання судового рішення в розумінні ч.3 ст.331 Господарського процесуального кодексу України може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч.4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сімї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Діючим законодавством не передбачено переліку таких обставин, при цьому, повинно бути враховано ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Таким чином, суд оцінює докази відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх матеріалів справи в їх сукупності, керуючись законом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття відстрочення виконання рішення норми процесуального законодавства не вимагають. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Суд не вбачає винятковості обставин, на які посилається заявник як на підставу розстрочення виконання цього судового рішення, оскільки не доведено неможливість сплати присудженої до стягнення суми, до того ж, не представлено доказів (документів) щодо відсутності коштів на рахунках підприємства та неможливості їх зарахування у подальшому, не надано плану подолання наслідків важкої фінансової ситуації тощо.
Боржником належним чином не обґрунтовано термін в 6 (шість) місяців, на який слід розстрочити виконання судового рішення.
Отже, посилання у цьому спірному випадку на важке фінансове становище боржника не є переконливим та законним підґрунтям для невиконання господарських зобов'язань.
Так, аналіз у сукупності представлених відповідачем доказів, у спірному випадку, та враховуючи майнове право та інтерес позивача, зумовлює висновок про необґрунтоване запитування розстрочки виконання рішення, не відстежується її доцільність за викладених відповідачем обставин.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, є джерелом права, а саме рішенням Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі №905/22/19 є необґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без задоволення.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати в частині закриття провадження у справі покладаються на відповідача, оскільки, спір виник через неправомірні дії останнього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 231, 236-241 ГПК України, суд -
Позов Акціонерного товариства “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” про стягнення: 1 191 488,93 грн. основного боргу в частині стягнення 173 568,16 грн. - відмовити, в частині стягнення 1 017 920,77 грн. - закрити провадження у справі; 186 528,28 грн. пені - відмовити у задоволенні; 68 629,40 грн. 3% річних - задовольнити; 233 374,37 грн. інфляційних втрат - задовольнити.
Закрити провадження у справі №905/22/19 в частині стягнення основної заборгованості в сумі 1 017 920,77 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” на користь Акціонерного товариства “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 68 629,40 грн. 3% річних, 233 374,37 грн. інфляційних втрат, витрати на оплату судового збору в сумі 19798,86 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 22.09.2020 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 02.10.2020.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач: Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720).
Відповідач: Приватне акціонерне товариство “Бетонмаш” (84105, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Солоділова, будинок 1, код ЄДРПОУ 00240052).
Суддя О.М. Сковородіна