вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" жовтня 2020 р. Справа№ 911/425/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,
за участю представника скаржника згідно з протоколом судового засідання від 05.10.2020
за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Тетіївтепломережа» Тетіївської міської ради
на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2020 (повний текст складено 10.08.2020)
у справі № 911/425/20 (суддя Янюк О.С.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства «Тетіївтепломережа» Тетіївської міської ради
про стягнення грошових коштів,
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
У лютому 2020 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Комунального підприємства «Тетіївтепломережа» Тетіївської міської ради (далі - КП «Тетіївтепломережа») про стягнення 29 480, 44 грн, з яких: 15 009, 08 грн пені, 2 730, 34 грн 3% річних, 11 741, 02 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн.
Позовні вимоги про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 2603/15-БО-17 від 30.12.2014 в частині оплати за поставлений газ у грудні 2015 року, у зв'язку із чим позивач вправі вимагати від відповідача сплату пені, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.07.2020 позов задоволено. Стягнуто з КП «Тетіївтепломережа» на користь АТ «НАК «Нафтогаз україни» пеню у розмірі 15 009, 08 грн, 3 % річних у розмірі 2 730, 34 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 741, 02 грн, судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідачем за рахунок власних коштів у період з 26.02.2016 по 17.11.2016 сплачена частина заборгованості за поставлений позивачем природний газ у грудні 2015 року на загальну суму 494 334, 84 грн. Отже, на вказану суму не нараховуються відповідні санкції, а нараховані підлягають списанню у відповідності до вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що 08.11.2017 між відповідними сторонами, зокрема позивачем та відповідачем, було укладено договір №109/332-в, відповідно до умов якого погашення заборгованості за договором у розмірі 383 402, 89 грн здійснювалось за рахунок субвенцій. Підписавши указаний договір про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (відмінний від того, що був передбачений у договорі постачання природного газу) порядок розрахунків і строк проведення розрахунків за природний газ. Водночас, така зміна порядку і строку проведення розрахунків за природний газ стосується виключно тієї заборгованості, яка є предметом регулювання відповідного договору про організацію взаєморозрахунків.
За таких обстави, суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за договором про організацію взаєморозрахунків та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Суд встановив, що у відповідача була наявна сума заборгованості у розмірі 74 810, 32 грн (яка не була предметом регулювання за договором про організацію взаєморозрахунків та яка була несвоєчасно сплачена поза межами дії Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії») та, відповідно, задовольнив нараховані на указану суму інфляційні втрати, 3 % річних та пеню.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
У серпні 2020 року КП «Тетіївтепломережа» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2020 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову. Також скаржник просив здійснити розгляд справи за участі представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Тетіївтепломережа», встановлено учасникам справи строк для подачі відзивів та заяв. Справу призначено до розгляду на 05.10.2020.
05.10.2020 у судове засідання з'явився представник скаржника. Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.
Представник скаржника в судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку наміром надати копію судового рішення в іншій справі, яке, на його переконання, має значення для вирішення даного спору та тим, що сторона не отримала відзиву на апеляційну скаргу. Усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засіданні було відмовлено скаржнику в задоволення вказаного клопотання з огляду на те, що стороною не заявлялося про пов'язаність справи та необхідністю зупинення провадження у даній справі до розгляду пов'язаної справи в суді першої інстанції та порядку подання доказів, встановленого ст. 80 ГПК України. Стосовно мотивів не отримання відзиву, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такого відзиву не подавалося (до суду не надходило), а подання відзиву є правом, а не обов'язком сторони, яким позивач не скористався.
Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
КП «Тетіївтепломережа» в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на таке.
Скаржник обґрунтовує свої доводи тим, що часткову оплату за придбаний природний газ, поставлений в період з 2014 року, відповідач здійснив на підставі договору про) організацію взаєморозрахунків, підписавши який, сторони погодилися із зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений природний газ, які визначені договором (зобов'язання грудня 2015 року). Решту оплати скаржник здійснював шляхом отримання субвенції з Держаного бюджету України місцевим бюджетам на відшкодування різниці в тарифах. Тобто, фактично вини сторони, на її переконання, саме в невчасному розрахунку немає, а фактично невчасні розрахунки відбулися саме з вини місцевого бюджету по причинні невстановлення економічно обґрунтованих тарифів.
Крім того, скаржник зазначає, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежать від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Також сторона наголошує на тому, що борги сплачувалися відповідно до погодженого графіку погашення заборгованості та необхідністю врахувати норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов. Клопотань про продовження строку для подачі відзиву стороною не заявлялося.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції, 30.12.2014 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець) та КП «Тетіївтепломережа» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2603/15-БО-17, із відповідними змінами (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
Пунктами 3.3, 3.4 договору сторони узгодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Акт приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).
Відповідно до п. 9.3 договору строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 договору).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору продавцем поставлено покупцю природний газ, зокрема, у грудні 2015 року на загальну суму 952 548 ,05грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2015, підписаним між сторонами без зауважень та їх підписи скріплено відповідними печатками.
Покупцем, у свою чергу, прийнято вказаний природний газ та оплачено його вартість на загальну суму 569 145, 16 грн, а саме: 26.02.2016 - 75 632, 26 грн, 09.03.2016 - 200 000, 00 грн, 23.03.2016 - 200 000, 00 грн, 17.10.2016 - 9 351, 29 грн, 17.11.2016 - 9 351, 29 грн, 14.12.2016 - 9 351, 29 грн, 17.01.2017 - 9 351, 29 грн, 16.02.2017 - 9 351, 29 грн, 15.03.2017 - 9 351, 29 грн, 19.04.2017 - 9 351, 29 грн, 18.05.2017 - 9 351, 29 грн, 04.07.2017 - 9 351, 29 грн, 18.07.2017 - 9 351, 29 грн, що підтверджується відповідними банківськими виписками.
08.11.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області (сторона-1), Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації (сторона-2), Управлінням фінансів Тетіївської райдержадміністрації (сторона-3), Тетіївською районною державною адміністрацією (сторона-4), КП «Тетіївтепломережа» (сторона-5), АТ «НАК «Нафтогаз України» (сторона-6) та ПАТ «Укргазвидобування (сторона остання) укладено договір про організацію взаєморозрахунків №109/332-в (далі - договір №109/332-в), відповідно до п. 1 якого предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченого ст. 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», відповідно до порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332.
Відповідно до п. 3 - 10 договору №109/332-в Казначейство перераховує стороні-1 кошти, залучені з єдиного казначейського рахунка, у сумі 635 935, 00 грн на підставі рішення Мінфіну.
Сторона-1 перераховує на рахунок сторони-2 кошти у сумі 635 935, 00 грн для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, які надають населенню такі послуги.
Сторона-2 перераховує на рахунок сторони-3 кошти у сумі 635 935, 00 грн для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, які надають населенню такі послуги.
Сторона-3 перераховує на рахунок сторони-4 кошти у сумі 635 935, 00 грн для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, які надають населенню такі послуги.
Сторона-4 перераховує на рахунок сторони-5 кошти у сумі 635 935, 00 грн для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, які надають населенню такі послуги.
Сторона-5 перераховує на рахунок сторони-6 кошти у сумі 635 935, 00 грн: 383 402, 89 грн у томі числі податок на додану вартість 63 900, 48 грн, для погашення заборгованості за спожитий природний газ 2015 року згідно з договором від 30.12.2014 №2603/15-БО-17.
Сторона-6 перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 635 935, 00 грн: 383 402, 89 грн у томі числі податок на додану вартість 105 989, 17 грн, для погашення заборгованості за спожитий природний газ 2017 року згідно з договором від 27.04.2017 №№ УГВ 5262/21-17.
Сторона остання перераховує до спеціального фонду державного бюджету кошти в сумі 635 935, 00 грн для погашення грошових зобов'язань з податку на прибуток.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 15 договору №109/332-в).
На виконання умов зазначеного договору, сторонами здійснено відповідне перерахування грошових коштів на суму 635 935, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 47, 48 від 14.11.2017.
Так, відповідачем здійснено оплату поставленого позивачем природного газу у грудні 2015 року на суму 383 402, 89 грн за рахунок державних субвенцій та на суму 569 145, 16 грн за рахунок власних коштів (з яких: 494 334, 84 грн сплачено до 30.11.2016; 74 810, 32 грн після 30.11.2016).
Позивач, ураховуючи те, що відповідач здійснював оплату за поставлений природний газ у грудні 2015 року несвоєчасно, нарахував КП «Тетіївтепломережа» пеню, 3% річних та інфляційні втрати, та звернувся із даним позовом до суду.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Між сторонами склалися правовідносини з поставки газу. Спір стосується наявності підстав для стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Із наведеною нормою кореспондуються положення ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, постачальником було поставлено покупцю природний газ у грудні 2015 року на загальну суму 952 548, 05 грн, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі природного газу, а покупцем прийнято вказаний природний газ та оплачено його вартість.
Однак, КП «Тетіївтепломережа» несвоєчасно було оплачено поставлений у грудні 2015 року АТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ, у зв'язку із чим відповідач порушив п. 6.1 договору, а відтак, зобов'язаний сплатити позивачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, у п. 7.2 договору сторони, зокрема, погодили, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з наданого АТ «НАК НАфтогаз України» розрахунку, позивач нараховує відповідні штрафні та фінансові санкції на суму заборгованості за поставлений природний газ у грудні 2015 року у розмірі 74 810, 32 грн у період з 15.01.2016 по 17.07.2017.
30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач за рахунок власних коштів у період з 26.02.2016 по 17.11.2016 сплатив частину заборгованості за поставлений позивачем природний газ у грудні 2015 року на загальну суму 494 334, 84 грн. Отже, суд першої інтонації правомірно виходив з того, що на вказану суму не нараховуються відповідні санкції, а нараховані підлягають списанню у відповідності до вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 08.11.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Тетіївської райдержадміністрації, Тетіївською районною державною адміністрацією, КП «Тетіївтепломережа», АТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укргазвидобування» укладено договір №109/332-в, відповідно до умов якого погашення заборгованості за договором у розмірі 383 402, 89 грн здійснювалось за рахунок субвенцій.
Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
У свою чергу, порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 (далі - постанова № 332).
Цей Порядок та умови визначають механізм надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (п. 1 зазначеного порядку).
Пунктом 3 вищевказаного порядку визначено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.
Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України № 332 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регуляторного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо: виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить постанова Кабінету Міністрів України № 322.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежать від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. У вказаній частині приймаються доводи апеляційної скарги та саме з таких мотивів виходив суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення.
Таким чином, підписавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (відмінний від того, що був передбачений у договорі постачання природного газу) порядок розрахунків і строк проведення розрахунків за природний газ.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі 924/296/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 906/790/16, від 21.03.2019 у справі № 905/1100/18 та від 02.07.2019 у справі № 915/252/18, від 14.08.2019 у справі № 914/38/16. На вказані постанови також посилався скаржник, які також враховані судом першої інстанції та враховуються судом апеляційної інстанції.
Водночас, як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, така зміна порядку і строку проведення розрахунків за природний газ стосується виключно тієї заборгованості, яка є предметом регулювання Договору про організацію взаєморозрахунків.
Для застосування санкцій та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених п. 7.2 договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків.
Отже, підставою застосування наслідків порушення грошового зобов'язання є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за договором про організацію взаєморозрахунків та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 917/693/19, від 24.12.2019 у справі № 922/3603/18, від 10.12.2019 у справі № 917/1344/18, від 20.08.2019 у справі № 921/574/17-г/5.
Як було встановлено вище, скаржником було погашено частину заборгованості за поставлений позивачем у грудні 2015 року природний газ у розмірі 383 810, 32 грн за рахунок держаних субвенцій.
Відповідно, у скаржника була наявна сума заборгованості у розмірі 74 810, 32 грн (952 548, 05 - 494 334, 84 - 383 810, 32 = 74 810, 32), яка сплачена КП «Тетіївтепломережа» за рахунок власних коштів, після набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», та яка не була предметом регулювання за договором №109/332-в, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у позивача наявне право на нарахування відповідних штрафних та фінансових санкцій саме на вищевказану суму заборгованості. Наведеного скаржником не спростовано.
При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у прострочені сплати за поставлений газ, як на підставу відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені за порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання передбачені ст. 617 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Умови договору не містять положень про відповідальність інших (третіх) осіб за невиконання боржником (скаржником) своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений газ. Натомість, узгоджені сторонами положення договору містять пункти (7.1, 7.2 договору) про відповідальність боржника за несвоєчасне виконання свого зобов'язання з оплати вартості поставленого газу. Відсутність коштів у боржника не може бути підставою для звільнення від відповідальності. Інших підстав виключності випадку або непереборної сили стороною не наведено. Також стороною не заявлялося клопотання про зменшення розміру пені в порядку ст. 551 Цивільного кодексу України, що підтвердив представник скаржника в судовому засіданні 05.10.2020, а тому посилання скаржника у вказаній частині відхиляються як безпідставні.
Так, п. 6.1 договору сторони домовились, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, із змісту банківської виписки вбачається, що відповідач несвоєчасно виконував умови договору в частині вчасної оплати поставленого позивачем природного газу у грудні 2015 року.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені у розмірі 15 009, 08 грн за період з 15.01.2016 по 14.07.2016 та 3% річних у розмірі 2 730, 34 грн за період з 15.01.2016 по 17.07.2017, встановив його арифметичну обґрунтованість, у зв'язку з чим заявлені суми підлягають стягненню із скаржника. Контррозрахунку скаржником не надавалося.
Також суд першої інстанції, ураховуючи розмір заявлених вимог, дійшов обґрунтовано висновку про задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11 741, 02грн.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення суми 3% річних, інфляційних та пені за порушення зобов'язання зі несвоєчасної оплати поставленого товару.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Тетіївтепломережа» Тетіївської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2020 у справі № 911/425/20 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2020 у справі № 911/425/20 - залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.10.2020
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім