Рішення від 05.10.2020 по справі 460/5557/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року м. Рівне №460/5557/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до4 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ( 4 ТВУЗ Держспецзв'язку)

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 4 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (4 ТВУЗ Держспецзв'язку), в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року;

-зобов'язати 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року.

Мотивуючи вимоги позову, позивач зазначав, що є учасником бойових дій та проходив військову службу за контрактом у 4 територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач протиправно не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки в період з 2016 по 2019 роки, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає, що за таких умов, має місце протиправна бездіяльність відповідача. Тому, з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 03.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 02.09.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав, що відпустка, передбачена п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у період з 2016-2019 років позивачеві не надавалася, оскільки відповідних звернень від ОСОБА_1 не надходило. Вказував на те, що чинним законодавством не передбачено компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Повідомляв, що Адміністрацією Держспесзв'язку з метою запобігання нецільового використання бюджетних коштів вирішується питання щодо отримання роз'яснень від компетентних органів стосовно джерел коштів, за які має здійснюватися оплата за дні додаткової відпустки військовослужбовцям із числа учасників бойових дій у разі надання такої відпустки після завершення особливого періоду, а також виплати їм грошової компенсації у разі звільнення з військової служби. Просив у задоволенні позову відмовити повністю (а.с.23-28).

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та за наявними у справі матеріалами, то у відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9, 10).

Довідками від 19.09.2016 №148, від 131.07.2017 №148 підтверджується безпосередня участь позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у періоди: з 16.06.2016 по 15.09.20166 та з 05.04.2017 по 29.06.2017 (а.с.11,12).

При цьому, судом встановлено і сторонами не заперечувалось, що позивач з 26.04.1996 проходив військову службу у 4 територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (м.Рівне) (а.с.30) та відповідно до наказу начальника 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 06.12.2019 №163-ОС звільнений у запас з військової служби та виключений зі списків особового складу 31.12.2019 (а.с.13).

У вказаному наказі відомостей про виплату при звільненні позивачеві компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки не зазначено. Докази виплати такої компенсації за період проходження служби з 2016 по 2019 рік відповідачем до суду не подано.

12.12.2019 позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016-2019 роки. (а.с.14).

Листом від 09.01.2020 за №55/03-98 відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (а.с.15).

За таких обставин, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

16.05.2019 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановлено рішення у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишено без змін.

Рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також вказаним рішенням визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.

Тому, на переконання суду, за ознаками типової справи, які наведені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі, слід враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеному рішенні, які полягають у наступному.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки".

Таким чином, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, з 2016 по 2019 рік.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що позицією викладеною в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 спростовано доводи відповідача в цілому, а тому суд не вбачає необхідності аналізували кожен його аргумент окремо. Відповідно, наведені відповідачем у відзиві аргументи, не дають суду підстав відступу від правової позиції Верховного Суду.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, то позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до 4 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ( 4 ТВУЗ Держспецзв'язку) ( вул.Соборна, 320, м. Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 34781331) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії 4 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31 грудня 2019 року.

Зобов'язати 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31 грудня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 05 жовтня 2020 року.

Суддя С.А. Борискін

Попередній документ
91979701
Наступний документ
91979703
Інформація про рішення:
№ рішення: 91979702
№ справи: 460/5557/20
Дата рішення: 05.10.2020
Дата публікації: 08.09.2022
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них