02 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3830/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
21.07.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 07.10.2016 по 13.04.2020 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.10.2016 по 13.04.2020 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 07.10.2016 по 28.02.2018 (січень 2018 року), а в період з 01.03.2018 по 13.04.2020 (березень 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
В обґрунтування позову зазначає, що у даному випадку мало місце безпідставна невиплата позивачу у повному обсязі індексації грошового забезпечення з 07.10.2016 по 13.04.2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №440/3830/20, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
14.08.2020 від відповідача надійшов відзив, у якому представник відповідача зазначив, що у період з 07.10.2016 по 13.04.2016 позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Військова частина НОМЕР_2 є відокремленою юридичною особою, тому самостійно несе відповідальність за вчинення дій та бездіяльність. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача наполягав на тому, що військова частина НОМЕР_1 в зазначеному випадку є неналежним відповідачем /а.с. 39-40/. У зв'язку з чим просив за заявою від 10.08.2020 закрити провадження у справі /а.с. 38/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 залучено до участі у справі №440/3830/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії у якості другого відповідача - військову частину НОМЕР_2 ; розгляд справи №440/3830/20 розпочато спочатку; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.09.2020 /а.с. 44-45/.
01.09.2020 до суду від військової частини НОМЕР_2 надійшли документи у справі /а.с. 48-50/.
01.09.2020 військовою частиною НОМЕР_2 надано відзив, у якому зазначено, що з 01.01.2016 відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців. Військова частина НОМЕР_2 , посилаючись на положення статей 1, 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зазначає, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення у розумінні статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, тому не має підстав для задоволення позову /а.с.52-55/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 клопотання представника відповідача - військової частини НОМЕР_2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду задоволено. Судове засідання відкладено на 15:15 16.09.2020 /а.с. 60/.
04.09.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив військової частини НОМЕР_1 , у якій представник позивача підтримав обставини, викладені у позовній заяві /а.с. 61-66/.
15.09.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив військової частини НОМЕР_2 , у якій представник позивача підтримав обставини, викладені у позовній заяві /а.с. 72-77/.
15.09.2020 від представника відповідача - військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника військової частини НОМЕР_1 /а.с.78/.
16.09.2020 протокольною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 відкладено судове засідання до 14:15 29.09.2020 з огляду на необхідність витребування додаткових доказів у справі /а.с. 82/.
17.09.2020 до суду від представника військової частини НОМЕР_2 надійшли додаткові докази у справі /а.с. 83-88/.
28.09.2020 від представника військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника /а.с. 91/.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджено витягами з наказів військової частини НОМЕР_2 від 13.10.2019 №242, від 14.10.2019 №243, від 13.04.2020 №106, а також заявою позивача від 25.04.2020, про що не заперечують відповідачі /а.с. 12, 84-86/.
Зокрема, наказом військової частини НОМЕР_2 №106 від 13.04.2020 позивача виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення з 13.04.2020 з огляду на його звільнення /а.с. 85-86/.
Ураховуючи те, що з 07.10.2016 позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення, останній звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату сум індексації грошового забезпечення. 30.04.2020 позивачем направлено на адресу військової частини НОМЕР_1 заяву з проханням надати відомості щодо індексації його грошового забезпечення /а.с. 12/.
Проте, на зазначену заяву відповідачем відповіді не надано. Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII (набрав чинності 11.10.2017) внесені зміни у статтю 5: у частині шостій слова "бюджету Пенсійного фонду України" та "інших" виключено.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 7 пункту 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.
Суд зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач-2 не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отож Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Твердження військової частини НОМЕР_2 про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Крім того, суд зазначає, що позивач мав пред'являти свої вимоги саме до військової частини НОМЕР_2 , з огляду на те, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами. Оскільки позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був звільнений наказом саме цієї військової частини, тому належним відповідачем у цій справі є військова частина НОМЕР_2 .
При цьому, відповідачем-2 не надано доказів виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач-2, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх дій щодо виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період, що є підставою для задоволення позову.
Стосовно позовних вимог до відповідача-1 суд зазначає наступне.
Статтею 46 КАС України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Таким чином, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Отже, у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 21.12.2018 у справі №803/1252/17.
З урахуванням викладеного, у задоволені позову до військової частини НОМЕР_1 слід відмовити.
У зв'язку з чим є безпідставним клопотання військової частини НОМЕР_1 про закриття провадження у справі, оскільки позов пред'явлено не до належного відповідача - військової частини НОМЕР_1 .
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 07.10.2016 по 13.04.2020.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 07.10.2016 по 13.04.2020.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017).
Суддя Т.С. Канигіна