Справа № 420/7243/20
05 жовтня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.08.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 25.10.2019 року №15-6619/13-19-СГ про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Новоградківської сільської ради Овідіпольського району Одеської області (згідно графічного додатку);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Новоградківської сільської ради Овідіпольського району Одеської області (згідно графічного додатку);
- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 25.10.2019 року №15-6618/13-19-СГ про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Мар'янівської сільської ради Овідіпольського району Одеської області (згідно графічного додатку);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Мар'янівської сільської ради, Овідіпольського району Одеської області (згідно графічного додатку).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в оскаржуваних наказах «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» зазначено, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Мар'янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) та Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) є відсутність погодження відповідних сільських рад Овідіопольського району Одеської області щодо можливості надання у власність земельної ділянки. На переконання позивача оскаржувані накази не містять визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав для задоволення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або вмотивованої відмови у його наданні, адже ч. 7 ст. 118 ЗК України не містить такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою як надання дозволу або погодження розроблення документації із землеустрою з селищною радою.
Ухвалою суду від 10.08.2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
17.09.2020 року за вх. № 37562/20 відповідачем подано відзив, в обґрунтування якого зазначено, що станом на час надання відповіді позивачу у Головного управління відсутня інформація щодо позиції Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та Мар'янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, щодо надання позивачу даних земельних ділянок. Відповідач вважає, що правомірно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав відсутності погодження Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та Мар'янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо можливості надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Ухвалою суду від 25.09.2020 року відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив на адміністративний позов, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
12.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням (вх. П-11334/0/36-19) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (а.с.35).
До вказаного клопотання позивачем додано: копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду; графічний матеріал; копію посвідчення учасника бойових дій; копію довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захист незалежності, суверенітету і територіальної цілісності (а.с.39).
25.10.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за №15-6619/13-19-СГ прийнято Наказ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоградківської сільської ради Овідіопольськсго району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва з підстав відсутності погодження Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.34).
17.09.2019 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням (вх. П-11578/0/36-19) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Мар'янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (а.с.39).
До вказаного клопотання позивачем додано: копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду; графічний матеріал; копію посвідчення учасника бойових дій; копію довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захист незалежності, суверенітету і територіальної цілісності (а.с.39).
25.10.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за №15-6619/13-19-СГ прийнято Наказ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території Мар'янівської сільської ради Овідіопопільського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва з підстав відсутності погодження Мар'янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.33).
Позивачем оскаржено зазначені накази до уповноваженого Верховної ради України з прав людини.
25.05.2020 року за № 13581.4/П-1365.3/20/24.3 уповноваженим Верховної ради України з прав людини розглянуто скаргу позивача та надано відповідь, в якій, крім іншого, зазначено, що якщо позивач вважає дії органів місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб протиправними, він має право звернутись до суду (а.с.13).
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
За змістом ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється.
В свою чергу суддя звертає увагу, що приписами ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлена загальна компетенція сільських, селищних, міських рад, а саме: сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються зокрема питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ст. 26 Закону).
В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання.
У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Вказаний правовий висновок викладений у Постанові справі №509/4156/15-а від 17.12.2018 р.
Верховний суд вказав, що самостійною підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є невідповідність поданого клопотання формальним вимогам.
Суд вказав, що підставами для відмови можуть бути:
- недодержання вимог щодо змісту клопотання;
- ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів;
- ненадання погодження землекористувача, якщо така ділянка не є вільною.
Відмовляючи у наданні дозволу, орган повинен навести усі підстави для цього.
Крім того, Верховний суд зазначив, що під час перевірки правомірності рішення держоргану суд повинен оцінювати обставини, які стали підставою для прийняття та наведені у рішенні, а не тими, які були виявлені в подальшому.
Як встановлено судом під час дослідження матеріалів справи, позивачу відмовлено у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва на території Новоградківської сільської ради Овідіопольськсго району Одеської області та на території Мар'янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області з підстав відсутності погодження відповідної сільської ради - Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та Мар'янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області. Тобто, відповідач діяв відповідно до вимог законодавства та в межах наданих повноважень, а прийняті ним оскаржувані рішення прийняті на підставі діючих норм закону не порушують прав позивача, а тому є правомірними та не підлягають скасуванню.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що Наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 25.10.2019 року №15-6618/13-19-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території Мар'янівської сільської ради Овідіопопільського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва та Наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 25.10.2019 року №15-6619/13-19-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоградківської сільської ради Овідіопольськсго району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва прийняті відповідачем правомірно, оскільки саме сільська рада відповідного району вирішує питань регулювання земельних відносин відповідно до закону.
При розгляді даної справи судом також враховано правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені КАС України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Токмілова Л.М.
.