Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 жовтня 2020 р. Справа№200/6502/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Льговської Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення певних дій, -
02 липня 2020 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області про:
визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
зобов'язання відповідача видалити відомості про наявність недоїмки в сумі 44 572,09 грн з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з особового рахунку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 ;
припинення зобов'язання позивача зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з його незаконним нарахуванням.
Позовні вимоги вмотивовані протиправністю нарахування як фізичній особі-підприємцю, яка провадить незалежну професійну діяльність, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки весь період нарахування спірної недоїмки позивач є найманим працівником, підприємницьку діяльність не здійснює, у зв'язку з чим 20 червня 2019 року нею припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця за власним рішенням.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21 серпня 2020 року відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що законодавство встановлює обов'язок фізичної особи-підприємця сплатити єдиний внесок у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов'язку, якщо ця особа є найманим працівником.
26 серпня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач в обґрунтування своїх заперечень щодо доводів відповідача наводить правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 обліковується в Головному управлінні ДПС у Донецькій області (місто Єнакієве) в якості фізичної особи-підприємця з 13 червня 2007 року та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, з 08 квітня 2013 року.
З 2013 року обліковується у зв'язку з введенням діяльності арбітражного керуючого, що підтверджується свідоцтвом про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26 березня 2013 року № 684.
20 червня 2019 року ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця за її рішенням.
18 серпня 2020 року тимчасово зупинено право на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
За період з лютого 2018 року по січень 2020 року контролюючим органом здійснено нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальну суму 44 572,09 грн. Нарахування внеску до січня 2019 року (включно) здійснювалось і як фізичній особі-підприємцю, і як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність. За період з лютого по квітень 2019 року - як фізичній особі-підприємцю. Після квітня 2019 року у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності - як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Виходячи із суми заборгованості, яку позивач просить видалити з особового рахунку, спірним періодом є період з лютого 2018 року по січень 2020 року.
За відомостями трудової книжки ОСОБА_1 з 01 жовтня 2005 року до 31 січня 2019 року знаходилась у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лекс плюс», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Юридична фірма «Лекс плюс»; з 22 травня 2019 року по 30 січня 2020 року - з Товариством з обмеженою відповідальністю «ММК Холдінг»; з 03 березня 2020 року - з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Фітнес Солюшен».
За індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу за формою ОК-5 роботодавці сплачували суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 : за усі місяці 2018 року, за січень, травень - грудень 2019 року, за січень, березень 2020 року. Форма ОК-5 сформована станом на липень 2020 року.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з абзацами 1, 2 пункту 1, пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Стаття 7 Закону № 2464-VI встановлює базу нарахування єдиного внеску.
Так, відповідно до абзацу 1 пункту 1, пунктів 2, 3 частини першої вказаної статті єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Проте, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З огляду на це судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19), за яким «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».
Суд вважає, що аналогічному правовому врегулюванню підлягають відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, що обрала спрощену систему оподаткування, або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Судом встановлено, що у період нарахування єдиного внеску відповідачем позивач була офіційна працевлаштована як найманий працівник в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лекс плюс» (Приватному акціонерному товаристві «Юридична фірма «Лекс плюс») та в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ММК Холдінг», крім періоду з лютого по квітень 2019 року.
Позивачем надано індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, з яких вбачається, що за період з лютого 2018 року по січень 2020 року (крім періоду з лютого по квітень 2019 року) за неї нараховано єдиний внесок на заробітну плату помісячно.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності податковим органом до суду не надано.
Отже, враховуючи, що позивачем оскаржується заборгованість за період до січня 2020 року, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за періоди з лютого 2018 року по січень 2019 року та з травня 2019 року по січень 2020 року є правомірними та підлягають задоволенню.
У період з лютого по квітень 2019 року позивач не була офіційна працевлаштована як найманий працівник, докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності в матеріалах справи відсутні, а тому ОСОБА_1 зобов'язана сплатити мінімальний страховий внесок незалежно від фактичного отримання доходу від її діяльності. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з лютого по квітень 2019 року в сумі 2 754, 18 грн (918, 06 грн х 3 місяця) задоволенню не підлягають.
За цих обставин похідні вимоги про зобов'язання відповідача видалити відомості про наявність недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з особового рахунку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 підлягають задоволенню в сумі 41 817, 91 грн (44 572,09 грн - 2 754, 18 грн), в іншій частині - слід відмовити.
Абзацами 1 - 3 пункту 8 розділу ІV «Зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців» Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162 (далі - Порядок № 1162), передбачено, що зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей: процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток.
Судом встановлено, що 20 червня 2019 року ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця за її рішенням, проте за період з лютого по квітень 2019 року позивач повинна сплатити заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 2 754, 18 грн, який нарахований як фізичній особі-підприємцю, що обрала спрощену систему оподаткування, з терміном сплати 19 квітня 2019 року.
Докази оплати внеску за цей період відсутні в матеріалах справи, а тому підстав для зняття позивача з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців станом на час розгляду справи немає.
Крім того, абзацами 1, 3 пункту 1 розділу V «Зняття з обліку платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755» Порядку № 1162 встановлено, що у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, платник єдиного внеску зобов'язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7-ЄСВ згідно з додатком 5 до цього Порядку та залежно від категорії страхувальника копії відповідних документів: відомостей (витягу) відповідного реєстру про припинення, або зупинення незалежної професійної діяльності, або зміну організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу.
Після проведення остаточного розрахунку платником єдиного внеску контролюючий орган знімає його з обліку та вносить відповідні записи до реєстру страхувальників із зазначенням дати та підстави зняття з обліку (пункт 5 розділу V «Зняття з обліку платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755» Порядку № 1162).
Судом встановлено, що 18 серпня 2020 року позивачем тимчасово зупинено право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, але докази звернення до контролюючого органу із заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску та проведення сторонами остаточного розрахунку відсутні в матеріалах справи. За відомостями інтегрованої картки платника з єдиного внеску за позивачем числиться заборгованість у розмірі 3 117, 18 грн, яка нарахована як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, з терміном сплати 21 квітня та 20 липня 2020 року. Вказана сума заборгованості виходить за межі позовних вимог. За даними форми ОК-5, сформованої станом на липень 2020 року, за період з квітня по червень 2020 року єдиний внесок роботодавцем за позивача не перераховувався.
За цих обставин підстав для задоволення вимог про припинення зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з його незаконним нарахуванням немає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що згідно з квитанцією позивачем сплачено судовий збір за 3 вимоги немайнового характеру у сумі 2 522, 40 грн.
Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Системний аналіз цієї норми, а також частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
При застосуванні абзацу 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18.
А тому суд дійшов висновку, що позивачем заявлено дві самостійні вимоги немайнового характеру, за кожну з яких сплачено судовий збір. Вимоги про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання видалити відомості про наявність недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з особового рахунку є по суті однією вимогою. Тому судовий збір за третю вимогу немайнового характеру у розмірі 840, 80 грн сплачено надмірно та підлягає поверненню за клопотанням позивача.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. […].
З огляду на це частина суми сплаченого судового збору підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Донецькій області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за періоди з лютого 2018 року по січень 2019 року та з травня 2019 року по січень 2020 року.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 43142826, місцезнаходження: вул. Італійська, 59, м. Маріуполь, Донецька область, 87515) видалити відомості про наявність недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з особового рахунку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у сумі 41 817, 91 грн за періоди з лютого 2018 року по січень 2019 року та з травня 2019 року по січень 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826, місцезнаходження: вул. Італійська, б. 59, м. Маріуполь, Донецька область, 87515) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 жовтня 2020 року.
Суддя Ю.М. Льговська