Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 жовтня 2020 р. Справа№200/6444/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
за участю представників сторін:
від відповідача - Яковлєва А.С.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов Фізичної
особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача Головного управління ДПС у Донецькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 10.06.2020 року № Ф-9898-48 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29446 грн. 08 коп., стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 450 грн.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, приймаючи вимогу, яка оскаржується, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством.
Зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пунктах 4 у пунктах 4 та 5-1 ч. 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що вимога, яка оскаржується, прийнята в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Вказує, що оскільки позивач отримує пенсію відповідно до законодавства іншої країни, тому єдиний внесок нараховується на загальних підставах.
Враховуючи наведене, просить у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів адміністративного позову заперечував, просив в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених в відзиві.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в якості суб'єкта підприємницької діяльності, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 (а.с. 17-18, 20-23).
Згідно посвідчення, виданого Головним управлінням УПФ РФ в м. Мегіон Ханти-Мансійського автономного округу - Югра від 03.02.2012 року № 037397, ОСОБА_1 призначена пенсія по старості (а.с.15-16).
10.06.2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформована вимога про сплату ФОП ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-9898-48 в сумі 29446 грн. 08 коп. (а.с. 7).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є органи державної податкової служби.
Згідно п. 31 ст. 1 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин та забезпечення реалізації податкової політики в частині адміністрування єдиного внеску.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Тобто, позивач в розумінні зазначених норм Закону, є страхувальником та на нього покладений обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, зазначена норма Закону передбачає звільнення від сплати єдиного внеску осіб, які отримують пенсію за віком, осіб з інвалідністю, які отримують пенсію відповідно до закону або соціальну допомогу, та осіб, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивач є пенсіонером та отримує пенсію по старості.
Суд не приймає доводи відповідача щодо відсутності пільг для позивача, як платника єдиного внеску, посилаючись на те, що фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком і отримують пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не відповідно до законодавства іншої країни, оскільки позивач є отримувачем пенсії відповідно Закону РФ «Про державні пенсії в Російській Федерації» та досягла віку, визначеному статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 60 років.
Суд враховує, що Україна та Російська Федерація є учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
Згідно статті 7 Угоди при переселенні пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством за новим місцем проживання пенсіонера.
Пенсія по старості, що отримує позивач відповідно до законодавства Російської Федерації, є пенсією за віком в Україні.
Оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, який отримує пенсію за віком, суд дійшов висновку, що він звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», проте, не позбавлений права сплачувати цей внесок на добровільній основі, тому позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд враховує наступне.
Види судових витрат визначені статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 зазначеної норми до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України запроваджений принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 5 якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Тобто, нормами Кодексу адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а саме, адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу, так і критерії пов'язаності цих витрат із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статтею 30 якого визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд зазначає, в якості доказів надання та оплати адвокатських послуг позивачем наданий договір про надання правової допомоги від 17.06.2020 року № 127, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, акт наданих послуг за договором про надання правової допомоги, квитанція від 30.06.2020 року на суму 450 грн., які містять посилання на вчинення адвокатом процесуальних дій та підготовку до розгляду саме цієї адміністративної справи, а не іншої справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що позивачем надані належні докази в підтвердження реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, а також розумності їхнього розміру, тобто, фактичного та обґрунтованого понесення витрат.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем надані суду належні докази в підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності вимоги, яка оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи наведене та те, що позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826, юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) про визнання протиправною та скасування вимоги від 10.06.2020 року № Ф-9898-48 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29446 грн. 08 коп., стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 450 грн. - задовольнити повністю.
Вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від від 10.06.2020 року № Ф-9898-48 про сплату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29446 грн. 08 коп.. - визнати протиправною та скасувати.
Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826, юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 840 грн. 80 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826, юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені витрати на правничу допомогу в сумі 450 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Т.В. Давиденко