м. Вінниця
05 жовтня 2020 р. Справа № 120/2990/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправною бездіяльність поліції, що полягає у не нарахуванні та не виплаті компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2019 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час служби в поліції, всупереч вимог ст. 116 Кодексу Законів про працю України, позивачу компенсація за невикористану відпустку за 2019 рік виплачена не була, та в подальшому на його звернення із заявою про виплату суми такої компенсації, відповідач відмовив у проведенні зазначених виплат.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження 06.07.2020 року розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Представником відповідача надано відзив у якому з позовними вимогами не погоджується, в задоволенні позову просить відмовити. Наголошує, що у наказі про звільнення позивача не було визначено кількість днів невикористаної відпустки та будь-які відомості про виплату компенсації за 2019 рік. При цьому позивачем такий наказ не оскаржено. Відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та норм Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена.
Позивач, заперечуючи позицію управління поліції викладену у відзиві, надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що чинними нормами законодавства не передбачено нівелювання права особи на відпустку в разі невикористання такої у відповідний період.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Встановлено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Вінницькій області.
Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області за № 6 о/с його звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" /а.с. 10/.
Згідно з листом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 12.05.2020 № Я-252/12/01-2020 позивачем не використано за 2019 рік основної оплачуваної відпустки /а.с. 15/.
В березні 2020 позивач звернувся на адресу відповідача із заявою, в якій просив надати відомості про використану відпустку станом на 14.01.2020 року. /а.с 12-13/.
Листом відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації /а.с. 14-15/.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України "Про Національну поліцію".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Частинами 1 та 3 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною 1 статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з частинами 5 - 7 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до частин 10, 11 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок №260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Аналізу змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач має право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки. Обов'язок обліку таких відпусток та дотримання пов'язаних із ними гарантій покладається на роботодавця.
Разом з тим, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
В зв'язку з неврегулюванням положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Порядком № 260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України "Про відпустки", Порядку № 100.
Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За таких обставин, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що компенсація за невикористані щорічної відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
При цьому, суд звертає увагу на аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.10.2019 року у справі № 826/8185/18.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2019 рік.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій за період 2019 рік з урахуванням вимог, встановлених статтею 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно ч. 1 ст 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, ЄДРПОУ 40108672) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористанні дні щорічної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.01.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.01.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн., судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, ЄДРПОУ 40108672).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович