м. Вінниця
02 жовтня 2020 р. Справа № 120/3657/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі -УДМСУ у Вінницькій області, Управління, відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо відмови у прийнятті анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати прийняти заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача вказав, що 15.07.2020 позивачем отримано лист УДМСУ у Вінницькій області про відмову у прийнятті до розгляду заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.07.2020. В якості підстави для вказаної відмови, відповідач послався на прийняте рішення по заяві від 25.09.2019 та судові рішення у справі №120/192/20-а. Також у відмові вказано, що обставини, викладені у заяві ретельно перевірені відповідачем у зв'язку з чим прийнято рішення в порядку ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Не погоджуючись із підставами та формою прийнятого рішення-відмови, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою від 03.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) в порядку визначеному статтею 262 КАС України.
17.08.2020 на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення заявлених вимог та вказав, що на його думку, управлінням ДМС України у Вінницькій області не приймалося рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
Посилаючись на норми ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, представник відповідача зауважив, що 01.07.2020 на адресу управління надійшов лист із заявою-анкетою та матеріалами, які вже надавались при зверненні 25.09.2019, були розглянуті та за якою прийнято рішення від 02.01.2020 №1, що залишене без змін рішеннями судів у справі №120/192/20-а. У зв'язку із чим відповідач повідомив позивача про необхідність залишити територію України.
Крім того, у відзиві зазначено, що позивач в порушення ч.1 ст.7 ЗУ №3671 та п.2.1 Правил №649 звернувся до УДМС поштою, а не особисто, у зв'язку з чим в Управління не було підстав ухвалювати рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та яке мало бути оформлене наказом.
Відповідач наголосив на тому, що надані у зверненні від 01.07.2020 факти та матеріали вже розглянуті УДМС України у Вінницькій області, за ними прийнято відповідне рішення, законність якого підтверджена у судовому порядку.
27.08.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача спростовуючи мотиви відзиву, вказала, що відповідачем внаслідок формування лише листа-відповіді від 10.07.2020 на подану позивачем заяву-анкету було допущено саме бездіяльність, яка є порушенням ст. 5, 12 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Щодо направлення заяви-анкети від 01.07.2020 позивачем по пошті, його представник зауважила, що лист відповідача від 10.07.2020 №0501.7-4127/05.1-20 не містить жодної згадки, що позивачу відмовлено у прийнятті заяви через надсилання її поштою. Крім того, позивач не мав можливості особисто прибути до відповідача, оскільки відносно першого діяв запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, встановлений з 22.05.2020 по 22.07.2020 на підставі ухвали від 22.05.2020 у справі №127/10713/20.
Ухвалою від 24.09.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
01.07.2020 ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся до УДМС України у Вінницькій області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за формою затвердженою наказом МВС України 07.09.2011 №649.
Згідно рекомендованого повідомлення №2102801854049 заява позивача отримана відповідачем 07.07.2020.
Листом від 10.07.2020 №0501.7-4127/05.1-20 УДМС у Вінницькій області повідомило заявника, що інформація викладена в надісланих ним матеріалах всебічно і в повному обсязі проаналізована під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.09.2019 та Управлінням прийнято рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ №1 від 02.01.2020). Водночас відповідач повідомив, що правомірність рішення №1 від 02.01.2020 підтверджена рішеннями судів у справі №120/192/20-а.
Позивач не погоджуючись бездіяльністю Управління щодо неналежного розгляду його заяви-анкети від 01.07.2020, та вказуючи, що у ній заявником викладались обставини відмінні від тих, що були зазначені у заяві від 25.09.2020, а відповідачем не надано їм жодної оцінки у зв'язку з чим порушено право заявника на належний розгляд його заяви, звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон України №3671).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частина перша статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Статтею 5 вказаного вище Закону врегульовано порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, згідно частини 5 статті 5 ЗУ №3671 особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 статті 5 ЗУ №3671).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно з п.8 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.
Зразок заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 (Додаток № 38).
З матеріалів справи вбачається, що надіслана позивачем до відповідача засобами поштового зв'язку заява відповідає встановленому зразку відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 (Додаток № 38).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.
Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України №3671).
Відповідно до частини 4 статті 8 ЗУ №3671 рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частинами 6-7 статті 8 ЗУ №3671 визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Разом з тим, в контексті даної спірної ситуації, суд зауважує, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не надано доказів перевірки заяви-анкети позивача від 01.07.2020 та не надано оцінки новим обставинам та фактам викладеним у такій заяві.
Так, суд дослідивши заяву-анкету позивача від 01.07.2020 на предмет її тотожності заяві-анкеті від 25.09.2020, яка досліджувалась під час розгляду адміністративної справи №120/192/20-а, встановив, що наявні в матеріалах справи копії заяв не є повністю ідентичними та тотожними, а відповідачем не надано оцінки новим обставинам та фактам викладеним у заяві-анкеті від 01.07.2020.
Наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649), якими визначено процедуру розгляду в Україні відповідних заяв та оформлення відповідних документів.
Відповідно до п. 2.2, 2.4 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Судом встановлено, що відповідач у відповідь на заяву-анкету позивача від 01.07.2020, яка надіслана засобами поштового зв'язку, листом від 10.07.2020 №0501.7-4127/05.1-20 УДМС у Вінницькій області повідомив заявника, що інформація викладена в надісланих ним матеріалах всебічно і в повному обсязі проаналізована під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.09.2019 та Управлінням прийнято рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ №1 від 02.01.2020). Водночас відповідач повідомив, що правомірність рішення №1 від 02.01.2020 підтверджена рішеннями судів у справі №120/192/20-а.
Так, суд зауважує, що визначеними законом варіантами поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є прийняття рішень про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Положеннями чинного законодавства не передбачено можливості міграційного органу розглядати заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки спірні правовідносини регулюються положеннями спеціального Закону України №3671 та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року.
З огляду на наведені законодавчі норми, суд зауважує, що в контексті даної спірної ситуації, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку визначеному Законом України №3671 та за формою встановленою Порядком №649 за заявою-анкетою ОСОБА_1 від 01.07.2020.
Щодо доводів представника відповідача, наведених у відзиві стосовно неможливості подання заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштою, суд зауважує, що вказані обставини не слугували підставою для неприйняття заяви позивача.
Крім того, в матеріалах справи містяться докази об'єктивної неможливості особистого звернення позивача до органу міграційної служби, оскільки відносно ОСОБА_1 діяв запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, встановлений з 22.05.2020 по 22.07.2020 на підставі ухвали від 22.05.2020 у справі №127/10713/20.
Відтак, за умови встановлення ознак протиправності у бездіяльності, допущеної суб'єктом владних повноважень, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде задоволення заявлених вимог у спосіб зобов'язання відповідача прийняти до розгляду заяву анкету від 01.07.2020 та за прийняти відповідне рішення з урахування правових висновків суду у даній справі.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка вказує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, що полягає у неприйнятті відповідного рішення за заявою-анкетою ОСОБА_1 від 01.07.2020 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийняти до розгляду заяву-анкету ОСОБА_1 від 01.07.2020 з урахування правових висновків суду у даній справі.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (паспорт громадянина США № НОМЕР_1 , адреса місця перебування (проживання) на території України: АДРЕСА_1 )
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 37836770)
Повний текст рішення складено 02.10.2020
Суддя Томчук Андрій Валерійович