02 жовтня 2020 р. Справа № 120/3538/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
У липні 2020 року через систему "Електронний суд" надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідач, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки від 28.05.2020 року, зареєстрованого 29.05.2020 року під номером С-13219/0/94-20, про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона 28.05.2020 року звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із електронною заявою (клопотанням) за № ЗВ-9300105242020 про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га (кадастровий номер 0524885800:03:001:0275), для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Проте, наказом відповідача за № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року їй відмовлено у наданні такого дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у зв'язку із тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищі, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби. Позивачка вважає таку відмову протиправною, вказуючи при цьому на те, що відповідачем порушено ст. 118 ЗК України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Більше того, позивачка наголошує, що у спірному рішенні відповідач обмежився лише загальним цитуванням правової норми, без наведення жодних обґрунтувань (мотивів), за яких він дійшов висновку про наявність підстав для відмови у наданні відповідного дозволу. Наведені обставини і спонукали позивачку звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 28.07.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для правильного вирішення справи.
12.08.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22323/20), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що приймаючи оскаржуваний наказ № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області керувалося тим, що зазначена на графічних матеріалах бажана для позивачки земельна ділянка розміщена на пасовищі, які за своїм природними особливостями і призначеннями мають використовуватися для сінокосіння та випасання худоби, а не для ведення особистого селянського господарства. Наведені обставини, на думку відповідача, в розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Також відповідач зазначає, що відповідно до статті 37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок, що призводить до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, розорювання сіножатей, пасовищ. Разом з тим, стаття 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачає, що особисте селянське господарство це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Відтак, на думку відповідача, ведення особистого селянського господарства має за мету виробництво, переробку, споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції, що призводить до розорювання ґрунтів, що, в свою чергу, суперечить нормам чинного законодавства, які стосуються саме пасовищ. Отже, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на таку ділянку суперечитиме нормам чинного законодавства, що, у свою чергу, унеможливлює надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Заперечення на відзив до суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
28.05.2020 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із електронною заявою (клопотанням) за № ЗВ-9300105242020 про надання їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га (кадастровий номер: 0524885800:03:001:0275), яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
За наслідками розгляду такого звернення, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом за № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року відмовило позивачці у наданні відповідного дозволу з посиланням на ч. 7 ст. 118 ЗК України із тих причин, що зазначена на графічних матеріалах бажана для позивачки земельна ділянка розміщена на пасовищі, які за своїм природними особливостями і призначеннями мають використовуватися для сінокосіння та випасання худоби, а виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на даному виду угідь не передбачається. В даному наказі також зазначено, що відповідно до статті 37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, щодо розорювання сіножатей, пасовищ. Також наказ містить посилання на частину 4 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр", згідно якої відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), проектів землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Крім того, зазначено, що порядок розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, затверджений постановою Кабінету Міністрів України віл 02 листопада 2011 року №1134, а відповідні проекти розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.
Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивачка звернулась із адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.
Так, частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В той же час, за змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.
Разом із тим судом встановлено, що відповідач наказом № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виходив із того, що бажана для позивачки земельна ділянка розміщена на пасовищі, на якому не передбачається виробництво та переробка сільськогосподарської продукції.
Визначаючись з приводу правомірності такої відмови, суд першочергово звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.
Проте, на переконання суду, наказом № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року органом Держгеокадастру безпідставно відмовлено у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з посиланням на те, що бажана земельна ділянка розміщена на пасовищі, що за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватися для сінокосіння та випасання худоби.
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення. В той же час земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України)
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
В даному разі, враховуючи, що з позиції відповідача бажана для позивача земельна ділянка розміщена на пасовищі, тому очевидно, що така земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Такі обставини відповідачем не заперечуються.
Відтак, цільове призначення бажаної земельної ділянки відповідає тому виду використання (для ведення особистого селянського господарства), для якого позивачка має намір отримати її у власність.
Той факт, що бажана земельна ділянка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки така ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення. Відповідачем не доведено, що така земельна ділянка відноситься до категорії земель, які неможливо передавати у приватну власність.
Безпідставними слід визнати посилання у наказі, що оскаржується, на заборону використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, адже такі жодним чином не узгоджуються із приписами частини 7 статті 118 ЗК України.
Так, суд зазначає, що норми ст. 37 Закону України "Про охорону земель", на які посилається відповідач, не містять заборон щодо передачі у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок, на яких розміщені пасовища, а наводить лише певні обмеження щодо діяльності на таких земельних ділянках.
Згідно з ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.
Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.
Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Водночас, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV (далі - Закон від 15.05.2003 № 742-IV) встановлено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (абз. 4 ст. 5 Закону від 15.05.2003 № 742-IV).
Крім того, ст. 33 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Враховуючи те, що земельна ділянка, призначена для ведення особистого селянського господарства, може використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, у тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, тому суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки позивачці з посиланням на приписи ст. 37 Закону України "Про охорону земель".
У даному випадку відповідач своєю відмовою передчасно надає оцінку можливим видам діяльності позивачки у майбутньому.
З приводу тверджень щодо необхідності розроблення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, то такі є необґрунтованими, адже відповідно до частини 4 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), проектів землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відтак, частиною 4 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" не врегульовано особливостей отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а встановлено основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Відповідно до положень ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Із відомостей Публічно кадастрової карти України слідує, що земельна ділянка за кадастровим номером 0524885800:03:001:0275, щодо якої позивач заявила клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо її поділу та об'єднання, за цільовим призначенням відноситься до: "16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)". В той же час будь-яких доказів та інформації щодо рішень органу місцевого самоврядування про створення пасовища на такій земельній ділянці, прийняття в комунальну власність земельної ділянки громадського пасовища та відомостей про реєстрацію права на таке пасовище відповідачем не надало.
Тобто, перешкод у неможливості наданні цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства судом не встановлено.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ відповідача № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Відносно позовних вимог у частині зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки від 28.05.2020 року, зареєстрованого 29.05.2020 року під номером С13219/0/94-20, про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, суд зазначає наступне.
Так, суд враховує, що у відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як уже встановлено судом та зазначалось вище, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12245/15-20-СГ від 15.06.2020 року, яким відмовлено у наданні дозволу позивачці, є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, наслідком скасування судом такого наказу є те, що відповідне клопотання позивачки від 28.05.2020 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.
Таким чином, з метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у той спосіб, який визначено позивачкою, а саме шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивачки від 28.05.2020 року, зареєстрованого 29.05.2020 року за № С-13219/0/94-20, про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено повністю, судові витрати понесені позивачкою у даній справі в сумі 840,80 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
У зв'язку із тим, що головуючий суддя у даній справі в період часу з 14.09.2020 року по 28.09.2020 року перебував у щорічній відпустці, тому рішення у справі прийнято 02.10.2020 року.
Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12245/15-20-СГ від 15 червня 2020 року "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 року, яке зареєстроване 29.05.2020 року за № С-13219/0/94/20, про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 02.10.20.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович