Справа № 569/20986/19
30 вересня 2020 року
м.Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Левчук В.В.
секретар судового засідання Зберун К.Ф.
за участю:
позивача - не з'явився
відповідач - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Костопільського районного суду Рівненської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №569/20986/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (м.Київ вул.Грушевського 1Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості
Позивач, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.10.2012 року відповідач підписала анкету-заяву, тим самими приєднавшись до Умов та Правил надання банківських послуг та у такий спосіб уклала кредитний договір, відповідно до якого отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач, станом на 30.09.2019 має заборгованість 260176,14 грн. і на даний час продовжує ухилятись від виконання зобов'язання та заборгованість за кредитним договором не погашає. Просить стягнути 127890,37 грн., з яких 1946,79 грн. заборгованості за кредитом, 125943,58 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом з 31.10.2012 по 30.09.2018.
Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позов, у якому вказує, що підписуючи анкету-заяву остання не ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг і не може підтвердити, що додані позивачем до позову Умови та Правила надання банківських послуг саме ті, які існували на момент підписання такої анкети, а сам договір не містить повної інформації про його умови і за таких умов не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки борг виник останні платіж на погашення кредиту здійснено 19.10.2016 року, а позивач звернувся до суду з позовом лише 23.10.2019 (дата підписання позовної заяви), а позов зареєстрований в суді 12.11.2019 та просить відмовити у задоволенні позову. Про застосування строку позовної давності відповідачем подано заяву.
Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання. У своїй позовній заяві вказує, що у разі неявки відповідача в судове засідання, не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом. Окрім того, представником банку подано суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов наступних висновків.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 31.10.2012 звернулась до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (21.05.2018 змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») із Анкетою-заявою на отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (платіжну кредитку «Універсальна» - пенсійна картка).
До позову позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Gold», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 312.12.2012 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 30.09.2019 року існує заборгованість за тілом кредиту в сумі 1946,79 грн., заборгованість за процентами 251899,35 грн., нарахована комісія 6330 грн., а в загальному 260176,14 грн., з яких позивач просить стягнути заборгованість кредитом в сумі 1946,79 грн., заборгованість за процентами з 31.10.2012 по 30.09.2018 в сумі 125943,58, а в загальному 127890,37 грн.
Разом з тим, суд враховує наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 вказано, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування у даній цивільній справі є факт укладення між сторонами кредитного договору, обсяг прав та обов'язків сторін за договором, виконання, невиконання та/або неналежне виконання умов договору, наявність заборгованості за договором.
На підтвердження укладення договору та його умов позивач надав суду анкету-заяву від 31.10.2012 року, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Gold», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, довідку про видану кредитну картку, виписку по картковому рахунку.
Разом з тим, суд враховує, що у анкеті-заяві від 31.10.2012 року вказано, що ОСОБА_1 мала намір отримати кредит у розмірі встановленого кредитного ліміту, однак номер карткового рахунку та кредитного рахунку у анкеті-заяві не вказано, а також не вказано терміну дії картки чи договору, відсоткової ставки та інших можливих платежів за договором.
Більше того, сплата відсотків за користування кредитом передбачена Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Gold», однак Витяг з Тарифів відповідачем не підписаний, а відтак відсутні докази ознайомлення останньої з умовами кредитного договору.
Суд також не приймає до уваги як належний доказ укладення кредитного договору на умовах, які викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг враховуючи наступне витяг з таких Умов.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31.10.2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05.11.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Враховуючи викладене, суду дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що АТ КБ «Приватбанк» при укладенні договору з ОСОБА_1 дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а відтак, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві від 31.10.2012 року домовленості сторін про пеню та штрафи за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою. Лише факт підписання конкретних умов позичальником може свідчити про прийняття останнім запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відтак, суд дійшов висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи і які не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31.10.2012 року шляхом підписання анкети-заяви, а отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, а відтак позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Аналогічну правову позицію виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Суд також не приймає до уваги як належний доказ виконання, невиконання та/або неналежного виконання умов договору довідку про видану кредитну картку, оскільки остання містить інформацію лише про картковий рахунок.
Суд також не приймає до уваги, як належний доказ існування заборгованості за кредитним договором наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором б/н від 31.10.2012 укладеного між сторонами, оскільки розцінює вказаний розрахунок як аналітичний документ банку, складений в односторонньому порядку, що не був погоджений із відповідачем, тому він не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Крім того, позивач у позовній заяві вказує на встановлення кредитного ліміту у розмірі 2000 грн., однак не надає доказів на підтвердження отримання відповідачем вказаної суми коштів чи її зарахування на картковий рахунок.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, як: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.
Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.
Позивачем не надано суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу згідно заяви б/н від 31.10.2012 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти.
Згідно ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Визначення розміру заборгованості зокрема за тілом кредиту позивач здійснював керуючись Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами обслуговування кредитних карт, які судом не приймаються до уваги, як належний доказ.
Також відповідач вказує, що не укладала на визначених позивачем умовах договір від 31.10.2012 року, однак зазначає, що останнє погашення боргу по кредиту відбулось 19.10.2016 року на суму 200 грн.
Факт внесення вказаної суми коштів підтверджується розрахунком розміру заборгованості та випискою по картковому рахунку
Тим самим відповідач фактично визнає, що отримала у позивача кошти.
Разом з тим, відповідач вказує, що позивач звернувся до суду з позовом лише 23.10.2019 (дата підписання позовної заяви), тобто з пропуском строку позовної давності.
При цьому судом встановлено, що позов відправлено 05.11.2019, про що свідчить відмітка на конверті.
Відповідно до ст.256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1, 5 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, тим, що відповідачем несвоєчасно та не належним чином виконувались зобов'язання за кредитним договором, при цьому останнє погашення заборгованості мало місце 19.10.2016.
Тобто, саме з цього часу у позивача виникло право пред'явлення вимоги про повернення боргу.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості лише 05.11.2019, тобто з пропуском визначеного ст.257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.
Враховуючи викладене, суд дійшов переконливого висновку, що позов АТ КБ «Приватбанк» до задоволення не підлягає у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141, 142, 176, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (м.Київ вул.Грушевського 1Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з дня проголошення.
Якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення 05.10.2020.
СуддяВ. В. Левчук