ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2020Справа № 910/2125/20
Суддя Господарського суду міста Києва Ягічева Н. І., при секретарі судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІКОР, ЛТД" (проспект С.Бандери, буд. 28-А /ЛІТЕРА Г/, м.Київ , 04073, код ЄДРПОУ 34832841)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДФАРКОМ-ЦЕНТР" (бульвар Тараса Шевченка, буд. 60, м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 33239630)
про 1902 320, 00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29.07.2020)
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІКОР, ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДФАРКОМ-ЦЕНТР" про стягнення 2 160 216,19 грн. заборгованості за договором поставки № 18-04/17МФК від 18.04.2017.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору відповідачем щодо оплати своїх зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 25.03.2020.
Підготовче засідання, призначене на 25.03.2020 не відбулось з причин попередження виникнення та запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 підготовче засідання призначено на 20.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 підготовче засідання відкладено на 10.06.2020.
20.05.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
10.06.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДФАРКОМ-ЦЕНТР" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що станом на дату подання відзиву відповідачем передано позивачу товар на загальну суму 1 256 395, 73 грн та подано позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв'язку з чим відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення 1 256 395, 73 грн.
У підготовчому засіданні 10.06.2020 судом оголошено перерву до 01.07.2020.
30.06.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, де позивач зазначає, що доводи відповідача, наведені у відзиві, є безпідставними, такими, що не можуть прийматися судом, оскільки однорідні зустрічні вимоги не є безспірними.
У підготовчому засіданні 01.07.2020 судом оголошено перерву до 30.07.2020.
29.07.2020 від позивача надійшла нова заява про уточнення позовних вимог.
06.08.2020 через відділ діловодства суду відповідач подав заперечення проти заяви про уточнення позовних вимог, де зазначив про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1256 395, 73 грн та заперечив проти розрахунку ціни позову позивачем.
Також, 06.08.2020 року через відділ діловодства суду відповідачем разом із запереченням про уточнення позовних вимог подано клопотання про призначення судової експертизи.
У судовому засіданні 06.08.2020 суд на місці постановив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2125/20 до судового розгляду по суті на 17.09.2020.
За результатами розгляду справи, суд вважає за необхідне зазначити, що час розгляду справи є виправданим.
Згідно до з частинами першою та другою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої цієї статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, суд враховує пріоритети, визначені частиною третьої статті 2, згідно до якої основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; … 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Враховуючи процесуальну поведінку учасників судового процесу, суд неодноразово відкладав судові засідання для забезпечення засад верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивності, а також змагальності сторін.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.1.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було би неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку яка залежить від певних критеріїв вироблених практикою ЄСПЛ складність справи поведінка заявника поведінка державних органів значущість питання для заявника.
Представник позивача у судовому засіданні 17.09.2020 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 17.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
18 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕДІКОР, ЛТД» (далі - позивач, Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "МЕДФАРКОМ-ЦЕНТР" (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки №18-04/17МФК (далі - Договір).
Згідно предмета Договору в порядку та на умовах, визначених Договором, Постачальник зобов'язується постачати Покупцю лікарські засоби, вироби медичного призначення та інші товари лікувального, косметичного та медичного призначення (Товар), згідно замовлень Покупця, на умовах та в строки встановлені Договором, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений товар на умовах передбачених Договором (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до п. 4.2. Договору Покупець зобов'язаний розрахуватися протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки кожної партії Товару (якщо Сторонами не погоджено іншого). Розрахунок з Постачальником повинен бути здійснений шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок.
Покупець зобов'язаний розраховуватися з Постачальником за поставлений Товар в повному обсязі та в строки, визначені Договором (пункт 4.4. Договору).
Ціна Товарів та вартість кожної партії Товару, що постачається, зазначається у накладних, які є дійсними виключно для погодженої сторонами договору конкретної партії, та кількості (пункт 3.4. Договору).
За порушення строків оплати постаченого Товару, Покупець сплачує Постачали пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від (простроченого платежу, за кожний день прострочення (пункт 8.3. Договору).
Покупець сплачує Постачальнику суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу (пункт 8.4. Договору).
Даний договір вступає в силу з дати його підписання Сторонами та діє до 31.12.2019 року, але до повного виконання своїх зобов'язань (пункт 10.1. Договору).
Сторони Договору домовились про пролонгацію Договору до 31 грудня 2018 року Додатковою угодою №1 до Договору, до 31 грудня 2019 року за Додатковою угодою №2 до Договору. 23 грудня 2019 року Додатковою угодою №3 до Договору термін дії Договору продовжено до 31.12.2020 року.
Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, позивачем на виконання умов договору здійснювалась поставка товару, що підтверджується видатковими накладними: №Пр-00003203 від 14.11.2019, №Пр-00003204 від 14.11.2019, №Пр-00003268 від 21.11.2019, №Пр-00003277 від 22.11.2019, №Пр-00003457 від 05.12.2019, №Пр-00003456 від 05.12.2019, №Пр-00003523 від 12.12.2019, №Пр-00003531 від 13.12.2019, №Пр-00003535 від 16.12.2019, №Пр-00003604 від 19.12.2019, №Пр-00003605 19.12.2019 та №Пр-00000126 від 16.01.2020), підписаними уповноваженими представниками сторін Договору та скріплені печатками.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.
Позаяк відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, оплату не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 2 118 615,86 грн.
Водночас, користуючись своїм правом, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу, позивач подав заяву щодо зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу, яка станом на час розгляду справи становить 1641 128, 31 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата відбувається протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки кожної партії Товару (якщо Сторонами не погоджено іншого). Розрахунок з Постачальником повинен бути здійснений шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про припинення зобов'язань за договором у зв'язку з їх зарахуванням, оскільки однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17.
При цьому, матеріали справи не містять належних доказів факту зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача до позивача на спірну суму.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт припинення зобов'язань між сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем не доведений, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 641 128, 31 грн.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 8.3 договору сторони встановили, що за порушення строків оплати постаченого Товару, Покупець сплачує Постачали пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від (простроченого платежу, за кожний день прострочення.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків за договором, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 190 220, 22 грн.
Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 38 062, 67 грн та інфляційні втрати у розмірі 32 908, 80 грн.
При цьому, також, у п 8.4. Договору сторони визначили, що покупець сплачує Постачальнику суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді сплати пені та суми боргу з урахуванням індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до умов підписаного між сторонами договору оплата здійснюється протягом 30 календарних днів з дати поставки кожної партії Товару, а тому вірним є нарахування пені на заборгованість з оплати товару по кожній видатковій накладній окремо, а не наростаючим підсумком, як здійснив позивач у заяві про уточнення позовних вимог від 29.07.2020.
Водночас, матеріали справи не місять доказів оплати відповідачем частини боргу після звернення позивача із даним позовом з прив'язкою до конкретних видаткових накладних та періодів нарахування штрафних санкцій по договору поставки № 18-04/17МФК від 18.04.2017.
При цьому, обов'язок доведення вказаних відомостей часткової оплати покладається саме на відповідача.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є арифметично невірним.
Здійснивши власний розрахунок пені, суд встановив, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню є 214 793, 86 грн, що становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі заявленій позивачем, а саме 190 220, 22 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, то вони підлягають задоволенню частково, за розрахунком суду, в сумі 31 121, 78 грн інфляційних втрат та 37 692, 02 грн 3% річних, оскільки позивачем так само здійснено зазначені розрахунки за підсумком суми всіх видаткових накладених, а не по кожній з них окремо, та враховано індекс інфляції лише за період з 19.05.2020 по 30.07.2020.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІКОР, ЛТД" підлягають частковому задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 27 750,00 грн.
Згідно з частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги №1/2020 від 08.04.2020, укладеного між адвокатським об'єднанням "Т.О.РУЛ" та позивачем, додаткової угоди до договору №1 про надання правової допомоги від 08.04.2020, актів приймання-передачі правової допомоги за договором №1/2020 про надання правової допомоги від 08.04.2020: №1 від 28.04.2020, №3 від 08.06.2020, №5 від 08.07.2020, копію заключної виписки банку за період з 01.01.2020 по 24.07.2020, а також копію довіреності від 06.03.2020, видану на ім'я адвоката Мазур Тамари Вікторівни.
Згідно умов договору №1/2020 від 08.04.2020 адвокатське об'єднання "Т.О.РУЛ" зобов'язується надавати правову допомогу клієнту при вирішенні його справ у судових органах та установах, державних і правоохоронних органах, у правовідносинах із фізичними та юридичними особами, а клієнт зобов'язується сплачувати надану виконавцем правову допомогу на умовах, викладених сторонами у додаткових угодах, які є додатками до договору і його невід'ємними частинами.
Пунктом 4.1 договору визначено, що за правову допомогу, передбачену п. 1.1., 1.2. договору, клієнт сплачує виконавцеві винагороду у формі гонорару в розмірі та строки, які визначаються за домовленістю сторін у додаткових угодах до договору.
08.04.2020 між адвокатським об'єднанням "Т.О.РУЛ" та позивачем підписано додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №1/2020 від 08.04.2020, якою визначено, що за правову допомогу, передбачену п. 1 Додаткової угоди №1, клієнт оплачує виконавцеві винагороду у формі гонорару, що складає 2500, 00 (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) без ПДВ за 1 (одну) годину витраченого часу на надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч.5 ст. 129 ГПК України) та до обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 23 750, 00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, виходячи зі змісту додаткової угоди до договору від 08.04.2020.
Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 120, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІКОР, ЛТД" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДФАРКОМ-ЦЕНТР" (бульвар Тараса Шевченка, буд. 60, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 33239630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІКОР, ЛТД" (проспект С. Бандери, буд. 28-А /ЛІТЕРА Г/, м. Київ , 04073, код ЄДРПОУ 34832841) 1 641 128 (один мільйон шістсот сорок одну тисячу сто двадцять вісім) грн 31 коп основного боргу, 190 220 (сто дев'яносто тисяч двісті двадцять) грн 22 коп пені, 31 121 (тридцять одну тисячу сто двадцять одну) грн 78 коп інфляційних втрат, 37 692 (тридцять сім тисяч шістсот дев'яносто дві) грн 02 коп 3% річних, 28 503 (двадцять вісім тисяч п'ятсот три) грн 03 коп судового збору та 23 750 (двадцять три тисячі сімсот п'ятдесят) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 01.10.2020
Суддя Н.І. Ягічева