Рішення від 25.09.2020 по справі 910/2124/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2020Справа № 910/2124/20

За позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

до третя особа,Антимонопольного комітету України яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут"

провизнання недійсним та скасування рішення

Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін:

від позивача:Вознюк Є.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: від третьої особи:Кондрашова А.О. - представник за довіреністю; Чернюшок М.І. - представник за довіреністю; Кубрак Т.О. - представник за довіреністю; Тітов І.С. - представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2124/20 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (надалі - позивач, АТ "Львівгаз") до Антимонопольного комітету України (надалі також - відповідач, АМК України, Комітет) про:

- визнання недійсним та скасування п. 1 рішення АМК України № 792-р від 10.12.2019, згідно якого " визнано, що група "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", за результатами діяльності в період з грудня 2015 по серпень 2019 займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз";

- визнання недійсним та скасування п. 2 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого "визнано дії групи "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", які полягають у донарахуванні об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності акціонерного товариства "Оператор газорозподільної "Львівгаз", що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.";

- визнання недійсним та скасування п. 3 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого " за порушення, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" штраф у розмірі 10 471 879 (десять мільйонів чотириста сімдесят одна тисяча вісімсот сімдесят дев'ять) гривень";

- визнання недійсним та скасування п. 5 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого "зобов'язано групу "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення;

- визнання недійсним та скасування п. 6 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого "зобов'язано групу "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом здійснення перерахунку споживачам у частині визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача на підставі даних лічильника природного газу, починаючи із жовтня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є всі підстави, передбачені ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для визнання оскаржуваного рішення недійсним в частині, що стосується позивача.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/2124/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 27.03.2020 та залучено до участі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".

10.03.2020 від відповідача до суду надійшла заява про продовження строку на подання відзиву та доказів.

30.03.2020 до суду звернувся позивач із заявою про об'єднання в одне провадження справи № 910/2124/20 зі справою № 910/2203/20.

Судове засідання призначене на 27.03.2020 о 11:50 год не відбулося з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, з урахуванням Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), якою установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин.

15.04.2020 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та призначено наступне судове засідання у справі № 910/2124/20 на 20.05.2020.

05.05.2020 відповідачем подано клопотання про об'єднання в одне провадження справ № 910/2124/20 та № 910/2203/20.

Позивач, у свою чергу, звернувся до суду із клопотанням про продовження строку для подання відповіді на відзив до 5 календарних днів.

Суд вирішив задовольнити заяви позивача та відповідача й продовжив строки для подання відзиву та відповіді на відзив, відмовив в об'єднанні справ в одне провадження, про що вказано у відповідних ухвалах суду.

З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, заслухавши доводи представників позивача, відповідача та третьої особи, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 19.06.2020.

01.06.2020 позивачем долучено до матеріалів справи додаткові докази, а 05.06.2020 заявлено клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив.

09.06.2020 від АМК України до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначає про те, рішенням Антимонопольного комітету України №792-р від 10.12.2019 було доведено факт заняття групою "Львівгаз" монопольного (домінуючого) становища та зловживання ним на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності.

Також 09.06.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Крім того, третьою особою подані письмові пояснення та заявлено клопотання про витребування в АМК України: листа НКРЕКП від 29.12.2018 № 01-16/54-ДСК; листа АТ Укртрансгаз - відповідь на вимогу АМКУ від 21.06.2019 № 143-2629/01-4909; додатків до листа НАК "Нафтогаз України" від 26.07.2019 № 14-7ДСК-34ДСК; доручення Голови Комітету від 29.01.2019 № 3/16-ДСК; доручення Голови Комітету (на заміну резолюції) № 3/16 ДСК; доручення Прем'єр міністра України від 29.01.2019 № 3/16-ДСК; доручення Голови Комітету від 08.02.2019 № 128-01/6ДСК; подання про початок розгляду справи від 08.02.2019 128-01/6 ДСК.

Крім того, суд поновив позивачеві строк для подання відповіді на відзив, про що вказано у відповідній ухвалі суду.

10.07.2020 та 17.07.2020 від відповідача надійшли наступні заяви та клопотання:

- клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні;

- клопотання про залучення до участі в справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

- заперечення на відповідь на відзив.

Крім того, 15.07.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.

В підготовчому судовому засіданні, що відбулось 17.07.2020 було відмовлено в задоволенні клопотань Антимонопольного комітету України про розгляд справи у закритому судовому засіданні та про залучення третьою особою Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а також клопотання третьої особи від 17.06.2020 про витребування доказів

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.09.2020.

В судовому засіданні 25.09.2020 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

10.12.2019, за наслідками розгляду справи №143-26.13/01-1373, АМК України прийнято рішення № 792-р (далі - Рішення АМК), відповідно до якого:

- визнано дії групи "Львівгаз" в особі акціонерного Товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", які полягають у донарахуванні об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та ч.1 ст. 13 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності акціонерного товариства "Оператор газорозподільної "Львівгаз", що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, (л.2 Рішення);

- за порушення, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" штраф у розмірі 10 471 879 грн. ( п. 3 Рішення);

- зобов'язано групу "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення. (п. 5 Рішення);

- зобов'язано групу "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом здійснення перерахунку споживачам у частині визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача на підставі даних лічильника природного газу, починаючи із жовтня 2018 року. (п.6 Рішення).

Під час прийняття Рішення Комітет виходив з наступного.

Відповідачем у справі Комітету є група суб'єктів господарювання, а саме - "Львівгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (далі - група "Львівгаз").

Відповідно до Статутів предметом діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" є розподіл та/або постачання газу, зокрема надання населенню, бюджетним організаціям, промисловим та комунальним підприємствам, а також іншим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ та постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ і скрапленого газу.

ПАТ "Львівгаз" (після перейменування - АТ "Львівгаз") має ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу в межах території, де знаходиться розподільча система, видану на підставі постанови Національної комісії з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 19.03.2015 №850.

Відповідно до Статуту предметом діяльності ТОВ "Львівгаз збут" є, зокрема: постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за врегульованим тарифом, постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за неврегульованим тарифом; придбання, реалізація та постачання скрапленого газу; надання населенню, бюджетним установам та організаціям, промисловим підприємствам, а також іншим юридичним особам послуг з постачання природного, нафтового газу, газу (метану) вугільних родовищ, скрапленого газу; торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи; інше.

При цьому відповідно до статуту та даних Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником ТОВ "Львівгаз збут", який володіє 100% часток статутного капіталу, є АТ "Львівгаз".

Отже, АТ "Львівгаз" здійснює прямий контроль щодо діяльності ТОВ "Львівгаз збут".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими; контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

Отже, Комітет дійшов висновку, що "Львівгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" є суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у значенні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та відповідно до чинного законодавства, є єдиним суб'єктом господарювання - групою "Львівгаз".

Суб'єктом господарювання, який у справі Комітету є об'єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, є суб'єкт господарювання в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".

Товар - комплексна послуга з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензованої діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".

Споживачами комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам є фізичні особи, які придбають природний газ з метою використання для власних побутових потреб, тобто побутові споживачі.

Товарними межами ринку є комплексна послуга з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам.

Територіальними (географічними) межами ринку є територія ліцензійної діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".

Часовими межами ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" є період з грудня 2015 року по серпень 2019 року.

Бар'єрами вступу на ринок комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам інших суб'єктів господарювання є: фактори економічного та організаційного характеру, пов'язані з технологічними особливостями діяльності з розподілу природного газу; нормативно-правові та організаційно-господарські бар'єри діяльності з постачання природного газу побутовим споживачам.

Так, досліджуючи питання бар'єрів вступу на ринок, Комітет зазначив, що відповідно до Правил постачання природного газу побутовий споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника. Однак відповідно до постанов КМУ «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 01.10.2015 №758, що діяла до 31.03.2017 включно, від 22.03.2017 №187, що діяла з 01.04.2017 до 31.10.2018 включно, та від 19.10.2018 №867, діє з 01.11.2018, спеціальні обов'язки на постачальників природного газу, які придбали природний газ у НАК «Нафтогаз України» відповідно до цього Положення, - постачати такий природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) покладені на виключне коло постачальників природного газу. Крім того, відповідно до частини шостої статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Тобто, у незалежного постачальника природного газу, на якого не покладені спеціальні обов'язки, відсутня можливість відкриття в уповноваженому банку рахунку зі спеціальним режимом використання.

Встановлюючи монопольне (домінуюче) становище, Комітет виходив з наступного.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, розподіл природного газу здійснюється лише на території, затвердженій НКРЕКП, та за наявності у ліцензіата газорозподільної системи, яка перебуває у його власності, користуванні чи експлуатації.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про природні монополії» ринок розподілу природного газу відноситься до природних монополій.

При цьому, на ТОВ "Львівгаз збут" покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) на території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".

Постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, не конкурують між собою, оскільки вони здійснюють діяльність лише на території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу певного оператора ГРМ, з якими мають спільне коло побутових споживачів.

Враховуючи вищенаведене, Комітет дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції» група "Львівгаз" у період із грудня 2015 року по серпень 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у територіальних межах ліцензованої діяльності, оскільки на цьому ринку у неї немає жодного конкурента і вона не зазнає значної конкуренції.

Також Комітет зазначив наступне.

Правові засади функціонування ринку природного газу України визначаються Законом України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 №329-VIII (вступив у дію з 01.10.2015), Кодексом ГРМ, Кодексом ГТС, Типовим договором на розподіл природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, №2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1384/27829 тощо.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ, фактичний об'єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об'єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених у точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ встановлено, що визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Для визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. У разі відсутності лічильника газу в оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача.

Разом з тим виробничо-технологічні втрати газу - це газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів (Методика визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 №264, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за № 570/7891 (зі змінами).

Відповідно до пункту 4 глави 6 розділу III Кодексу ГРМ, об'єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу за підсумками місяця та календарного року визначається Операторами ГРМ відповідно до глави 1 розділу XII цього Кодексу та розраховується, як різниця між об'ємом (обсягом) надходження природного газу до ГРМ у відповідний період і об'ємом (обсягом) природного газу, який розподілений між підключеними до/через ГРМ споживачами та переданий в суміжні ГРМ протягом зазначеного періоду. При цьому витрати на закупівлю природного газу для покриття нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат включаються до тарифу на послуги з розподілу природного газу.

Оскільки відповідно до Закону України "Про природні монополії" ринок розподілу природного газу відноситься до природних монополій, а оператори ГРМ є суб'єктами природних монополій, ціни на їх послуги на розподіл природного газу регулюються і встановлюються Регулятором.

Регулятором формування тарифу на послуги розподілу природного газу для суб'єктів господарювання, які отримали або мають намір отримати ліцензію на провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, протягом 2015-2018 років здійснювалося відповідно до: Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 28.07.2011 №1384; Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженої постановою НКРЕ від 03.04.2013 №369, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.2013 за №685/23217 (далі - Процедура); Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002 №983 (далі - Методика №983) (втратила чинність згідно з постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №237); Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за №1434/29564 (далі - Методика №236).

НКРЕКП, затверджуючи тариф на розподіл, затверджує і структуру цього тарифу, яка містить перелік елементів витрат суб'єкта господарювання при здійсненні відповідного виду діяльності, що групуються за елементами витрат собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого, наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19 січня 2000 року за №27/4248, та витрат із прибутку.

Структура тарифу містить елемент витрат "вартість газу на технологічні та власні потреби", тобто обсяги виробничо-технологічних витрат та втрат природного газу (далі - ВТВ) включаються до структури тарифу на послуги з розподілу природного газу.

Згідно з Методикою №236 при розрахунку тарифів на послуги з розподілу, природного газу враховуються нормовані ВТВ.

Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля), затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №382/2011 (на підставі якого Міненерговугілля діяло до 01.04.2017), Міненерговугілля відповідно до покладених на нього завдань затверджувало перелік нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат нафти, природного газу, газового конденсату під час їх видобутку, підготовки до транспортування і транспортування, порядок визначення їх розмірів та ведення їх обліку.

Ця норма діяла протягом 2015 - 2016 років.

Порядок визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах було затверджено наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23.11.2011 №737, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.11.2011 за № 1361/20099 (далі - Наказ №737).

Відповідно до пункту 1 Наказу №737, річні обсяги нормативних втрат і -виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до: Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за №570/7891 (далі-Методика 1); Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за №571/7892 (далі - Методика 2); та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 №595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 за №1224/8545 (далі - Методика 3 або Методика №595).

Газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

На підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, Міненерговугілля затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.

Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року.

При цьому, відповідно до розділу першого Методики №595, вона призначена для розрахунків питомих втрат газу в разі неприведення до стандартних умов результатів вимірювання об'ємів газу низького тиску, які вимірюються лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів при зміні тиску та/або температури газу. Питомі втрати газу визначаються підприємствами з газопостачання та газифікації розрахунковим шляхом самостійно згідно з цією Методикою і включаються до собівартості транспортування газу цих підприємств.

Крім того, Методика 1 визначає порядок розрахунків граничних обсягів виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами України та забезпечує єдиний підхід до визначення нормативних втрат газу.

Відповідно до інформації, наданої Міненерговугіллям листом від 06.05.2019 №03/31-4301 оператори ГРМ розраховували граничні (максимально можливі) річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ згідно з Методиками 1, 2 та 3.

Міненерговугілля своїм наказом кожний рік (до 2017 року) затверджувало річні розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств, на основі яких НКРЕКП затверджувало річні фактичні розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат.

Розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств останній раз були затверджені на 2016 рік наказом Міненерговугілля від 25.12.2015 №847 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2016 рік» (із змінами) (далі - Наказ №847).

Тобто, розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного, газу газорозподільних підприємств в обсягах, які затверджувались наказами Міненерговугілля, були розраховані з урахуванням втрат, які виникають у зв'язку з неприведенням показників побутових лічильників газу до стандартних умов.

3а інформацією НКРЕКП, наданою листом від 19.04.2019 №4443/16/7-19, Комісія враховувала при розрахунку тарифів на послуги розподілу природного газу обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах, визначені Міненерговугіллям.

Крім того, у редакції Кодексу ГРМ, яка діяла до 17.03.2017, в абзаці першому пункту 2 глави 6 розділу III Кодексу ГРМ, НКРЕКП було чітко передбачено, що очікувані річні об'єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ розраховуються Оператором ГРМ відповідно до Методик 1, 2, 3.

Отже, до 17.03.2017 порядок визначення та компенсація фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ, у тому числі визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, відповідно до Методики 3 було прямо визначено НКРЕКП у Кодексі ГРМ.

НКРЕКП постановою від 07.11.2016 №1953 (яка набула чинності з 17.03.2017) внесено зміни до Кодексу ГРМ, якими змінено абзаци пункту 2 глави 6 розділу III щодо розрахунку очікуваних об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ, а саме:

"Очікувані річні об'єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на 2017 рік визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу на 2016 рік відповідного Оператора ГРМ";

"Очікувані річні об'єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на наступні роки (після 2017 року) визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат; природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу поточного року, зменшених на показник ефективності, який встановлюється НКРЕКП щороку до 31 грудня і не може перевищувати 5 %".

Отже, виходячи з нормативно-правових документів, Комітет дійшов висновку, що витрати на закупівлю природного газу для покриття виробничо-технологічних витрат, зокрема для втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, включаються до тарифу на розподіл природного газу.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ, порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об'ємів і обсягів) по об'єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та Оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

Розділ V Типового договору розподілу природного газу містить в собі порядок обліку природного газу, що передається споживачу, відповідно до якого: облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об'єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем; визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві- приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених. Кодексом газорозподільних систем та цим Договором.

Для визначення об'єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в оператора ГРМ беруться дані комерційного обліку споживача.

При цьому, за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб. м) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених у Кодексі газорозподільних систем.

Споживач, що є побутовим, який за умовами договору розраховується за лічильником газу, зобов'язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п'яти календарних днів (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ.

У разі неотримання до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об'єм розподілу та споживання природного газу по споживачу за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об'єму споживання на відповідний період, що розраховується виходячи з групи споживання Споживача та його середньорічного об'єму споживання природного газу за останні 12 календарних місяців. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть показання лічильника газу, формування об'єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

Комітет зазначає, що норми Кодексу ГРМ не містять положень, які регламентують процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків в обсягах, (куб. м) та містять виключно процедуру такого приведення для непобутових споживачів.

Норми Кодексу ГРМ щодо приведення до стандартних умов для побутових споживачів застосовуються виключно при здійсненні перерахунків об'ємів природного газу в куб. м в енергетичні одиниці та надання їх побутовим споживачам інформації.

На сьогодні розрахунки за природний газ здійснюються виключно в куб. м, а переведення в енергетичні одиниці має виключно інформаційний характер, оскільки проведення розрахунків за природний газ в енергетичних одиницях не відбувається.

У ході розгляду справи Комітетом з'ясовано, що із жовтня 2018 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" почали вчиняти наступні дії.

ТОВ "Львівгаз збут", як збутова компанія операторів газорозподільної системи АТ "Львівгаз" почало вказувати в платіжних документах для побутових споживачів суми донарахувань у зв'язку з приведенням об'ємів використаного природного газу до стандартних умов із застосуванням коефіцієнта коригування.

Такі платіжні документи почали надходити тим побутовим споживачам, що мають прилади обліку газу, лічильники яких не обладнанні корекцією температури та тиску газу до стандартних умов, у зв'язку із чим ТОВ "Львівгаз збут" пропонує споживачам доплатити згідно з перерахунком об'ємів використаного природного газу, враховуючи їх приведення до стандартних умов із застосуванням коефіцієнтів коригування показників побутових споживачів.

Так, у платіжних документах (рахунках) побутових споживачів ТОВ "Львівгаз збут" "Інформація по споживачу" наводиться формула, за якою здійснюється приведення об'єму природного газу за показаннями індивідуальних лічильників до стандартних умов із використанням коефіцієнта приведення до стандартних умов, а в особистих кабінетах міститься посилання на порядок розрахунку обсягів.

Крім того, за інформацією, наявною в матеріалах Справи, на початку липня 2019 року постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, у тому числі Товариство 3, почали направляти своїм побутовим споживачам повідомлення про припинення газопостачання та погашення простроченої заборгованості.

За роз'ясненнями постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, до яких звернулися побутові споживачі щодо виставлених їм боргів, їм було пояснено, що заборгованості за фактично спожиті об'єми газу у них немає, а вказана сума є нарахованою заборгованістю за приведення показників газу до стандартних умов за період з 01.10.2018 по 30.06.2019, яку споживачі мають в обов'язковому порядку сплатити, оскільки у разі її несплати їм буде припинено газопостачання.

ТОВ "Львівгаз збут" вказує на наявність різниці в об'ємах спожитого побутовими споживачами газу в стандартних умовах (з приведенням до стандартних умов) і робочих умовах (тобто за показниками побутових лічильників) за період із грудня 2015 року по травень 2019 року.

При цьому, за інформацією, наданою ТОВ "Львівгаз збут", останнє отримує від АТ "Львівгаз" інформацію про обсяги природного газу, спожитого побутовими споживачами, приведеного до стандартних умов. З урахуванням інформації, отриманої від вказаних осіб, у квитанціях для побутових споживачів природного газу спочатку інформативно для відома споживачів вказувався обсяг спожитого природного газу з урахуванням коефіцієнта приведення його до стандартних умов, проте до оплати обсяги природного газу, приведеного до стандартних умов, не враховувалися. Починаючи з 01 жовтня 2018 року, у квитанціях вказувався обсяг спожитого природного газу, приведений до стандартних умов, який виставлявся споживачам до оплати.

Отже, постачальник для формування платіжних документів побутовим споживачам використовує обсяги природного газу, визначені Оператором ГРМ.

Незважаючи на застереження Регулятора щодо неправомірності включення до сплати побутовим споживачам додаткових нарахувань, ТОВ "Львівгаз збут" із жовтня 2018 року почало включати до рахунків для оплати побутовими споживачами об'єми використаного природного газу, приведені до стандартних умов, понад показники лічильників.

Враховуючи вищезазначене, Комітет вказав, що ТОВ "Львівгаз збут" із жовтня 2018 фоку почало самовільно включати до платіжних документів (квитанцій, рахунків) суми додаткових нарахувань, у зв'язку з приведенням об'ємів використаного природного газу до стандартних умов, понад показники лічильника, що призводить до понесення додаткових витрат побутовими споживачами.

При цьому Комітет зауважив, що зазначені дії відбулися на початку опалювального сезону 2018 року та тривали щонайменше по серпень 2019 року.

За умов наявності конкуренції суб'єкт господарювання не зміг би вчинити неправомірні дії по відношенню до споживачів, оскільки останні відразу перейшли б до інших суб'єктів господарювання, а отже, саме монопольне (домінуюче) становище дає змогу Відповідачу у справі Комітету перекласти витрати на побутових споживачів.

Отже, Комітет дійшов висновку, що дії групи Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", які полягають у донарахуванні об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, при різному застосуванні норм законодавства учасниками й Регулятором цих відносин, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності АТ "Львівгаз", що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання частково недійсним рішення в частині п. 1, 2, 3, 6, 7, позивач зазначає, що Рішення Комітету є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з'ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Підстави позову зводяться до невірного визначення Комітетом суб'єкта правопорушення; непроведення відповідачем дослідження ринків та невірного визначення їх товарних, географічних та часових меж, бар'єрів вступу (виходу) на ринки, переліку конкурентів та потенційних конкурентів; невірної оцінки законних дій позивача та третьої особи як незаконних; неврахування умов, в яких вчинено дії позивачем та третьою особою, а також того, що суб'єкти господарювання вчинили всі залежні від них заходи для утримання від вчинення вимушених дій.

Зокрема, позивач вказує, що Комітет всупереч нормам Методики не провів належного дослідження ринків постачання та розподілу природного газу, невірно визначив «товар» та безпідставно об'єднав два окремих суміжних ринки в один; Комітет безпідставно не включив у перелік суб'єктів ринку постачання природного газу побутовим споживачам, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»; Комітет проігнорував факт взаємозамінності природного газу з іншими видами палива - скрапленим газом, твердим паливом та альтернативними способами опалення; Комітет помилково вважає, що ринок постачання природного газу монополізований та постачальники зі спеціальними обов'язками не зазнають конкуренції з боку інших постачальників; Комітет неправильно визначив часові межі ринку, об'єднавши в одних часових межах періоди з суттєво різним законодавчим регулюванням ринку; Комітетом недостатньо і невірно було досліджено та встановлено наявність бар'єрів доступу (виходу) на ринок постачання природного газу; Комітет не аналізував ролі газорозподільних підприємств та діяльності з розподілу газу в контексті бар'єру для вступу саме на ринок комплексної послуги, або окремо на ринок постачання; визначені Комітетом географічні межі можуть в повній мірі стосуватись тільки ринку розподілу природного газу, оскільки на ринку постачання природного газу побутовий споживач не зв'язаний потребою купувати природний газ саме у позивача. Стосовно законності дій оператора ГРМ та постачальника, позивач зазначає, що законні за своєю суттю дії не можуть суперечити будь-якому законодавству, в тому числі законодавству у сфері захисту економічної конкуренції.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Розроблена відповідно до ст. 12 зазначеного Закону та затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 №49-р Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі - Методика №49-р) встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Згідно з пунктом 1.2 Методики об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг.

Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе дії, визначені п. 2.1 Методики №49-р, зокрема:

- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

На думку позивача, відповідачем при прийнятті Рішення неправильно застосовані норми Методики №49-р, зокрема, неналежно досліджено ринок, неправильно визначено товарні, територіальні (географічні), часові межі ринку, бар'єри вступу на ринок.

Суд зазначає, що у розгляді справ даної категорії суд перевіряє правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики №49-р. При цьому, суд не повинен перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Стандартні умови - це визначені Законом України «Про ринок природного газу» умови для природного газу - температура 20 градусів за Цельсієм та тиск 760 мм рт. стовпчика.

За стандартних умов, як зазначає позивач, здійснюється: вимірювання кількості природного газу в Україні в одиницях об'єму - кубометрах, визначення характеристик якості газу, вимірювання кількості енергії; визначення інших характеристик природного газу.

Позивач вказує, що як правило, між промисловими суб'єктами господарювання зазначене питання як спірне не постає, оскільки промислові лічильники автоматично приводять газ до стандартних умов (мають термокомпенсатор та датчик тиску чи іншим способом здійснюють таке приведення). Побутові ж лічильники, які стоять у населення, за невеликим винятком, не мають механізму приведення до стандартних умов, не враховують коливань тиску та температури, і відображають об'єм за робочих умов.

Так, як зазначає позивач, в неопалювальний період до показань побутового лічильника застосовується, як правило, понижуючий коефіцієнт або коефіцієнт « 1», При цьому, енергетична цінність газу залишається 1 квт.год., що пов'язано з тим, що при підвищенні температури відстань між молекулами газу збільшується, і та сама кількість молекул розширюються в об'ємі та звичайний побутовий лічильник у споживача вимірює цей же газ в більшому об'ємі, ніж зайшов для споживача до ГТС та був виміряний за стандартних умов, та навпаки - при пониженні температури взимку відстань між молекулами газу зменшується, він стискається, при цьому та сама кількість молекул має таку саму енергетичну цінність 1 квт.год, але побутовий лічильник вимірює його об'єм в меншому розмірі. Існує також залежність об'єму природного газу від зміни тиску, тому існуючі коефіцієнти враховують також і тиск (газорозподільні мережі - це трубопроводи з низьким тиском).

При цьому, до грудня 2015 року ПАТ "Львівгаз" було підприємством з газопостачання та газифікації, які поєднували в собі функції розподілу та постачання природного газу, погоджувались на компенсацією таких різниць виміру обсягів у побутових споживачів за рахунок тарифу на розподіл природного газу. Методика 595 передбачає віднесення відповідних обсягів до витрат на транспортування підприємств з газопостачання та газифікації (ВТВ).

З грудня 2015 року відбулось розмежування функцій розподілу та постачання природного газу та протягом 1 кварталу 2016 року кожен побутовий споживач уклав окремий договір розподілу з Оператором ГРМ та окремий договір постачання з постачальником.

Антимонопольним комітетом в Рішенні встановлено, що відповідачем у справі є АТ "Львівгаз" та ТОВ "Львівгаз збут" у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» - як суб'єкти господарювання, пов'язані відносинами контролю та є суб'єктом господарювання - групою "Львівгаз".

Позивач у позові заперечує проти такого висновку, оскільки, на його думку, такий підхід призвів до безпідставного об'єднання Комітетом двох окремих суміжних ринків - розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам - в один ринок так званої «комплексної послуги з газопостачання», що не відповідає фактичним обставинам справи та Методиці 49-р.

Комітет визначив об'єктом аналізу товар - комплексну послугу з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам в межах території ліцензованої діяльності АТ "Львівгаз", а також вказав, що товарними межами ринку у справі є комплексна послуга з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам.

Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є:

- подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;

- подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;

- наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);

- відсутність суттєвої різниці в цінах;

- взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

При визначенні товарних меж ринку Методичні рекомендації застосовують також «вимогу найменшої величини» - критерій визначення розмірів меж ринку, виходячи з найменшого набору товару у найменших територіальних (географічних) межах, у яких може існувати самостійний ринок товару, на якому задовольняється відповідний попит певної сукупності споживачів.

Виходячи з викладеного, позивач вважає, що ринок постачання природного газу для населення доцільно також досліджувати з поділом додатково в залежності від виду споживання природного газу на: споживання природного газу - для приготування їжі; споживання природного газу - для приготування їжі та підігріву води; споживання природного газу комплексно - для приготування їжі, підігріву води та опалення приміщення. Такий поділ має практичне значення з точки зору оцінки взаємозамінності товару.

Крім того, в Україні з 2015 року функціонує програма "Теплі кредити" в рамках державної цільової економічної програми енергоефективності й розвитку сфери виробництва енергоносіїв із відновлювальних джерел енергії й альтернативних видів палива, затвердженої постановою КМУ від 01.03.2010 р. № 243 (далі - Державна програма енергозбереження) та Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження, затвердженої постановою КМУ від 17.10.2011 р. № 1056.

Так, урядова програма "Теплі кредити" передбачає можливість для населення отримати з державного бюджету відшкодування частини суми кредиту, отриманого на придбання котлів із використанням будь-якого палива, окрім природного газу. Цією програмою передбачено відшкодування з держбюджету 20% суми кредиту (але не більше 12 тис. грн..) на придбання негазових/неелектричних котлів для фізичних осіб. Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України http://saee.gov.ua/ наводиться кількість побутових споживачів, які скористались цією програмою щомісяця.

Таким чином, суд вважає підтвердженими доводи позивача, що для усіх побутових споживачів газу, що використовують газ для опалення, є доступним перехід на альтернативні способи опалення. Крім того, як обґрунтовано зазначає позивач, існують і інші альтернативні способи опалення, зокрема, теплові насоси, сонячні конвектори, кондиціонери, керамічні інфрачервоні панелі. При цьому, такі альтернативні способи опалення можуть встановлюватись одночасно з наявністю газового опалення.

В той же час, Комітет у Рішенні, зробивши висновок про відсутність взаємозамінних товарів, не досліджував існування таких товарів.

При цьому, щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, що тверде паливо не є взаємозамінним товаром, оскільки потребує значних інвестицій, суд зазначає, що питання «значних» чи «незначних» інвестицій в контексті взаємозамінності товару у розумінні Методики не було предметом дослідження у Рішенні, оскільки будь-які взаємозамінні товари не були предметом дослідження взагалі.

Крім того, щодо об'єднання відповідачем ринку розподілу та ринку постачання в один, суд зазначає таке.

Поділ на ринок розподілу природного газу та ринок постачання природного газу законодавчо закріплено в Законі України "Про ринок природного газу".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.

Суд зазначає, що Комітет у оскаржуваному рішенні визнає наявність окремого ринку розподілу: «Отже, для вступу нових суб'єктів господарювання на ринок розподілу природного газу існують фактори економічного та організаційного характеру, пов'язані з технологічними особливостями діяльності на ринку розподілу природного газу, необхідними для присутності суб'єкта господарювання на ринку розподілу природного газу, а саме: наявність у суб'єкта господарювання газорозподільної системи або організація використання вже збудованої, що унеможливлює вступ потенційних конкурентів на зазначений ринок».

АТ "Львівгаз" - оператор ГРМ, який здійснює розподіл природного газу на території ліцензійної діяльності, і цей ринок, як зазначив Комітет у Рішенні, перебуває в стані природної монополії. Проте, як обґрунтовано зазначає позивач, постачальників, які мають ліцензію на постачання природного газу і можуть здійснювати постачання побутовим споживачам на ліцензійній території, згідно з Реєстром суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, діяльність яких регулюється НКРЕКП, є багато. При цьому, постачальники вільні у виборі місця діяльності, оскільки мають ліцензію на право здійснювати постачання по всій території України, і можуть обирати собі побутових споживачів на будь-якій іншій адміністративно-територіальній одиниці.

Згідно з статтею 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Типовий договір на постачання природного газу затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за №2500, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1386/27831 (далі - Типовий договір постачання).

Також НКРЕКП постановою затвердила Правила постачання природного газу 30.09.2015 за №2496, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1382/27827 (далі - Правила постачання), які розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Так, умовою для укладення побутовим споживачем договору постачання з будь-яким постачальником є наявність у такого побутового споживача договору розподілу природного газу з Оператором ГРМ, який здійснює діяльність з розподілу на території розміщення об'єкта газоспоживання споживача (пункт 1 розділу III Правил постачання). Крім того, пункт 2.2 Типового договору постачання: "Обов'язковою умовою для постачання природного газу Споживачу є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого Споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи. ".

Таким чином, Оператор ГРМ надає побутовому споживачу доступ та забезпечує можливість відібрання ним природного газу з газорозподільної системи, його облік. Постачання ж природного газу здійснює ТОВ "Львівгаз збут" як постачальник зі спеціальними обов'язками, яке відповідно закуповує ресурс природного газу у власника ресурсу - Оптового продавця - АТ "НАК "Нафтогаз України", або інший постачальник, обраний побутовим споживачем.

Разом з тим, Комітет у Рішенні не проаналізував можливу суміжність досліджуваних у Рішенні товарів (послуг постачання та розподілу), проте зазначив, що вони становлять один ринок, не досліджуючи при цьому основний критерій віднесення товарів до одного ринку - їхню взаємозамінність.

Отже, непроведення Комітетом економічного аналізу щодо взаємодії аналізованих товарів (послуг) призвело до неправильного застосування Методики №49-р, а саме об'єднання в одних товарних межах невзаємозамінних товарів, які з урахуванням встановлених обставин, не можуть становити один товарний ринок.

Крім того, стосовно необхідності встановлення Комітетом переліку продавців (постачальників), конкурентів, як зазначає позивач, встановлення навіть потенційних конкурентів має значення для оцінки конкурентного середовища та дій суб'єктів ринку.

Потенційними конкурентами (пункт 9.1 Методики №49-р) вважаються такі суб'єкти господарювання: які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості; які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку; нові суб'єкти господарювання, які можуть вступити на ринок.

Бар'єрами (пункт 9.2 Методики №49-р) для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури;інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).

Наявність хоча б одного бар'єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб'єктом господарювання протягом 1 - 2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не є потенційним конкурентом (пункт 9.3 Методики №49-р).

Комітет у своєму Рішенні зазначає, що бар'єром вступу на ринок постачання природного газу для потреб населення є зокрема, відсутність затверджених Урядом критеріїв віднесення суб'єктів господарювання до постачальників зі спеціальними обов'язками. Проте, Комітетом не досліджено, що ТОВ "ГК "Нафтогаз України" з'явилось в переліку постачальників зі спеціальними обов'язками, які не мають права відмовити в постачанні природного газу побутовим споживачам, не зважаючи на відсутність критеріїв.

Так, як обґрунтовано зазначає позивач, наявність такого конкурента як ТОВ «ГК "Нафтогаз України" в групі суб'єктів ПАТ "НАК "Нафтогаз України" істотно впливає на поведінку постачальника ТОВ "Львівгаз збут", що не було предметом дослідження Комітетом у Рішенні, що, відповідно, впливає на правильність встановлення дійсного кола учасників відповідного ринку.

Також у Рішенні Комітет як бар'єр вступу (виходу) на ринок визначив, зокрема, нормативно-правові та організаційно-господарські бар'єри діяльності з постачання природного газу побутовим споживачам.

При цьому з аналізу Рішення можна зробити висновок, що конкретними перешкодами Комітет вважає: існування спеціальних обов'язків постачати природний газ побутовим споживачам, які покладені на виключне коло постачальників природного газу; у незалежного постачальника природного газу, на якого не покладені спеціальні обов'язки, відсутня можливість відкриття в уповноваженому банку рахунку зі спеціальним режимом використання.

Так, зазначаючи про те, що у незалежного постачальника природного газу, на якого не покладені спеціальні обов'язки, відсутня можливість відкриття в уповноваженому банку рахунку зі спеціальним режимом використання, відповідач посилається на ч. 6 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу", відповідно до якої зокрема для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Разом з тим, згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України "Про ринок природного газу", частина шоста статті 11 цього Закону втрачає чинність з 1 квітня 2017 року, а тому посилання на вказану норму з урахуванням обставин справи не вважається судом обґрунтованим.

Поряд з неналежним дослідженням та встановленням бар'єрів вступу на ринок, Комітетом залишено поза увагою, що з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 «Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу" з'явились нові умови для постачальників - умова про право ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відмовити постачальнику в оптовому забезпеченні ресурсом природного газу для потреб побутових споживачів, якщо у постачальника заборгованість перед НАК "Нафтогаз України" перевищує її розмір, зафіксований станом на 1 жовтня 2018 року. Наявність цієї умови, її дослідження як бар'єру, вплив на діючих постачальників не досліджувались Комітетом у Рішенні.

Окрім того, об'єднавши ринок постачання та ринок розподілу природного газу, Комітет отримав «ринок комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу», проте, Комітет в оскаржуваному рішенні не аналізував ролі газорозподільних підприємств та діяльності з розподілу газу в контексті бар'єру для вступу саме на ринок комплексної послуги, або окремо на ринок постачання.

Таким чином, Комітетом неповно було досліджено та встановлено наявність бар'єрів доступу (виходу) на ринок постачання природного газу.

Також позивач вказує на неправильне визначення часових меж ринку та вважає, що в період з грудня 2015 по серпень 2019 року відбулись істотні зміни в законодавстві про ринок природного газу України. При цьому, ці зміни, що пов'язані з поступовим формуванням вільного ринку постачання природного газу, потягли зміни його суб'єктного складу, умов діяльності на ньому, порядку визначення ціни природного газу для потреб населення, змінили товарно-грошові відносини між суб'єктами.

При цьому, позивач зазначає, що такий вид послуги як "комплексна послуга розподілу та постачання", про яку вказує Комітет, до грудня 2015 року мала назву - "послуга газопостачання", що надавалась одним суб'єктом господарювання АТ "Львівгаз", який поєднував в собі функції постачання та розподілу природного газу. Таке визначення ринку як комплексного і такого, що поєднує в собі розподіл та постачання природного газу, відповідало фактичній сукупності товарно-грошових відносин, що існувала до грудня 2015 року.

При цьому, враховуючи структурні зміни на ринку, позивач вважає доцільним розглядати часові межі ринку постачання, беручи до уваги такі зміни зовнішніх чинників: періоди дії постанов ПСО (№ 758 (листопад 2015 до 1 квітня 2017), №187 (з 1 квітня 2017 до 1 жовтня 2018), №867 (1 жовтня 2018 до 1 травня 2020); періоди, з урахуванням критеріїв відповідності ціни на природний газ, який поставляється для побутових споживачів в межах виконання спеціальних обов'язків, паритету імпорту (грудень 2015 -1 квітня 2017; 1 квітня 2017 - 1 листопада 2018; 1 листопада 2018 - 3 квітня 2019).

Відповідно до Методики №49-р часові межі ринку - проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товар із сталою структурою.

В той же час, Комітет, визначаючи монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, мав визначити в тому числі часові межі ринку, що відповідали б тим чи іншим умовам на ринку і, відповідно, визначати наявність чи відсутність монопольного становища окремо для таких періодів.

Крім того, у п. 124 Рішення Комітет територіальними (географічними) межами ринку визначає територію ліцензійної діяльності АТ "Львівгаз".

Територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів товарної групи), є неможливим або недоцільним (п.6.1 Методики №49-р).

В той же час, виходячи з обставин справи, суд зазначає, що визначені Комітетом географічні межі можуть в повній мірі стосуватись тільки ринку розподілу природного газу, тоді-як на ринку постачання природного газу побутовий споживач не зв'язаний потребою купувати природний газ саме у ТОВ "Львівгаз збут".

Таким чином, наведене свідчить, що Комітет допустив порушення при застосуванні Методики та не надав оцінку обставинам, які мають значення для кваліфікації дій позивача за ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

При цьому, матеріали справи містять висновок №2504/3-20 за результатами комплексної судової економічної експертизи із залученням фахівців у галузі економіки та оцінки від 265.06.2020, відповідно до якого експерти дійшли висновку, що матеріалами справи №143-26.13/01-1373 щодо ТОВ "Львівгаз збут", АТ "Львівгаз", їх дослідницькою частиною, висновки, наведені в Рішенні Антимонопольного комітету України від 10.12.2019 №791-р щодо наявності монопольного положення у групи суб'єктів господарювання на ринку комплексної послуги з газопостачання у період з грудня 2015 року по серпень 2019 року, документально та нормативно не підтверджуються; матеріали справ не містять дослідження ринку комплексної послуги з газопостачання, ринків розподілу та постачання природного газу відповідно до положень Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 №49-р, а наведені в Рішеннях висновки не відповідають підходам, визначеним цією Методикою; за наслідками проведеного дослідження вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", яке є постачальником із спеціальними обов'язками на території діяльності оператора газорозподільних систем АТ "Львівгаз", діяло на ринку постачання природного газу побутовим споживачам України, зазнавало значної конкуренції на цьому ринку та не займало на ньому монопольного (домінуючого) становища у період із грудня 2015 року по серпень 2019 року.

Суд зазначає, що вказаний висновок оцінюється судом за правилами оцінки доказів, що встановлені ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, поряд з іншими доказами, що наявні в матеріалах справи.

Відтак, за відсутності належно проведеного дослідження порушення Методики №49-р при визначенні позивача як такого, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам, визнання позивача як такого, що зловживає саме монопольним (домінуючим) становищем на такому ринку, не можна вважати належним чином встановленим.

При цьому, доводи позивача щодо процесуальних порушень при прийнятті Рішення судом не приймаються з огляду на те, що недодержання органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справ про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб'єктом господарювання конкурентного законодавства, може мати наслідком визнання господарським судом відповідного рішення такого органу недійсним лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття органом Антимонопольного комітету України правильного рішення у справі, наприклад, порушено право особи, яка бере участь у справі, на подання доказів, клопотань, усних і письмових пояснень (заперечень), пропозицій щодо питань, які виносяться на експертизу, тощо. Якщо порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства не призвело до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи, то у господарського суду з урахуванням положень частини другої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" немає підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Так, у даному випадку судом не встановлено порушення або неправильне застосування Комітетом процедурних норм, наслідком яких може бути визнання недійсним оскаржуваного Рішення.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

За результатом дослідження наявних у матеріалах справи доказів, доводів і тверджень сторін у справі, суд дійшов висновку про те, що при прийнятті Рішення Антимонопольний комітет України неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи; обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, є недоведеними і не підтвердженими належними і допустимими доказами; висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За змістом приписів ст. ст. 74, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, оцінивши в сукупності обставини, встановлені Комітетом в оскаржуваному Рішенні, суд приходить до висновку, що воно прийняте з порушенням вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" та наведені порушення є підставою для визнання недійсним Рішення в частині, що стосується позивача, з огляду на що позов АТ "Львівгаз" підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 214, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" задовольнити.

2. Визнати недійсним та скасувати п. 1 рішення АМК України № 792-р від 10.12.2019 згідно якого "визнано, що група "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", за результатами діяльності в період з грудня 2015 по серпень 2019 займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз".

3. Визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого "визнано дії групи "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", які полягають у донарахуванні об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності акціонерного товариства "Оператор газорозподільної "Львівгаз". що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.".

4. Визнати недійсним та скасувати п. 3 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого "за порушення, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" штраф у розмірі 10 471 879 (десять мільйонів чотириста сімдесят одна тисяча вісімсот сімдесят дев'ять) гривень".

5. Визнати недійсним та скасувати п. 5 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого "зобов'язано групу "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення.

6. Визнати недійсним та скасувати п. 6 рішення АМК України №792-р від 10.12.2019 року, згідно якого "зобов'язано групу "Львівгаз" в особі акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львійгаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом здійснення перерахунку споживачам у частині визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача на підставі даних лічильника природного газу, починаючи із жовтня 2018 року.

7. Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; код ЄДРПОУ 00032767) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (79039, м. Львів, вул. Золота, 42; код ЄДРПОУ 03349039) витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 510, 00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко

Попередній документ

91971884

Наступний документ

91971886

Інформація про рішення:

№ рішення:	91971885
№ справи:	910/2124/20
Дата рішення:	25.09.2020
Дата публікації:	06.10.2020
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства; про захист економічної конкуренції

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (02.11.2020)
Дата надходження:	13.02.2020
Предмет позову:	про визнання недійсним в частині рішення Антимонопольного комітету України

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

27.03.2020 11:50	Господарський суд міста Києва
20.05.2020 10:20	Господарський суд міста Києва
17.07.2020 12:20	Господарський суд міста Києва
25.09.2020 11:20	Господарський суд міста Києва
24.12.2020 12:20	Північний апеляційний господарський суд
08.06.2023 14:30	Північний апеляційний господарський суд
06.07.2023 15:15	Північний апеляційний господарський суд
10.08.2023 14:45	Північний апеляційний господарський суд
17.10.2023 11:50	Касаційний господарський суд
07.11.2023 11:30	Касаційний господарський суд