вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2020 р. Справа№ 910/8184/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.
за участю представника(-ів) згідно протоколу судового засідання від 30.09.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.11.2019 (повний текст рішення підписано 02.12.2019)
у справі №910/8184/19 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про стягнення шкоди у розмірі 661 165,76 грн,
Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення шкоди у розмірі 661 165,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за генеральною угодою № 1-5/К; 011/1-007 від 04.01.2005 щодо здійснення доставки цінного відправлення позивача.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" подано заяву про заміну позивача в порядку правонаступництва у справі №910/8184/19 з Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", ідентифікаційний код 00039019, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100 на Акціонерне товариство "Альфа-Банк" ідентифікаційний код 23464714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100. Вказану заяву Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про заміну позивача у справі його правонаступником - Акціонерним товариством "Альфа-Банк" задоволено місцевим господарським судом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 відмовлено у позові Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення шкоди у розмірі 661165,76 грн повністю. Судові витрати покладено на позивача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариства "Альфа-Банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19 та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, позивач зазначає, що місцевий господарський суд неправильно кваліфікували встановлені у справі обставини, припустилися неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють питання відшкодування збитків у договірних відносинах, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність складу цивільного правопорушення.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд апеляційної інстанції, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, оскільки вважає доводи позивача викладені у апеляційній скарзі безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з урахуванням всіх обставин справи відповідно до чинного законодавства.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 19.02.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., судді Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
12.03.2020 до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Альфа-Банк" надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого додано меморіальний ордер №877130 від 05.03.2020 про сплату судового збору в сумі 14876,23 грн та докази надсилання копії апеляційної скарги відповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 поновлено Акціонерному товариству "Альфа-Банк" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.04.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 повідомлено учасників справи №910/8184/19, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19 не відбудеться 01.04.2020; розгляд апеляційної скарги призначено на 22.04.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 повідомлено учасників справи №910/8184/19, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19 не відбудеться 22.04.2020; розгляд апеляційної скарги призначено на 27.05.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про відкладення розгляду справи; розгляд справи відкладено до 08.07.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 призначено справу до розгляду на 09.09.2020.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А. у відпустці, судове засідання 09.09.2020 не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 призначено справу до розгляду на 30.09.2020.
В судове засідання 30.09.2020 з'явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк".
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причину відсутності суду не повідомив. Оскільки явка представника позивача у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача про місце, дату та час судового розгляду, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0411631997520.
Колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника позивача.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
04.01.2005 між позивачем (за генеральною угодою - замовник) та відповідачем (за генеральною угодою - виконавець), укладено генеральну угоду № 1-5/К; 011/1-007 (далі - угода), згідно з статтею 1 якого виконавець організовує і забезпечує доставку цінних відправлень замовника на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки гарантується виконавцем.
Відповідно до статей 3.1. - 3.2. угоди виконавець забезпечує доставку відправлень замовника адресатам в міста і пункти України, на адресу замовника від філій АКБ "Укрсоцбанк" і між філіями замовника. Приймання відправлень здійснюється у приміщенні замовника за адресами філій з 09:00 до 13:00 та з 14:00 до 16:00 в робочі дні тижня, за замовленням, зробленим напередодні, з виїздом офіцера фельдзв'язку автотранспортом виконавця.
За змістом статей 7.1., 7.2. угоди сторони несуть відповідальність за неправильне та несвоєчасне виконання своїх зобов'язань, вказаних у цьому договорі. Виконавець несе матеріальну відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки в межах оголошеної цінності.
26.10.2017 відповідно до реєстру №10 відділення 125 ПАТ "Укрсоцбанк" передало відповідачу цінне відправлення №1 на суму 661 165,76 грн, місце призначення - м. Київ, вул. Ковпака, 29, одержувач - ПАТ "Укрсоцбанк".
Оскільки, станом на 31.10.2017 відправлення за вищевказаною адресою не надійшло, АТ "Укрсоцбанк" направило на адресу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України лист від 31.10.2017 № 10.14-26/96-14297 з проханням надати роз'яснення щодо ситуації, що склалася та доставити відправлення адресату.
Зокрема, у листі зазначено, що відповідно до умов договору представниками замовника 26.10.2017 вручено (згідно додатку) представникам виконавця у відділенні №125 (м. Дніпро, вул. Мечнікова, 11) відправлення на загальну суму в еквіваленті 661 165, 76 грн для доставки за наступною адресою: ПАТ "УКРСОЦБАНК" м. Київ, вул. Ковпака, 29.
Листом від 06.12.2017 № 63/05-2277 виконавець повідомив замовника про те, що 26.10.2017 відправлення таємно викрадено; також повідомлено, що по даному факту в Дніпропетровському відділі поліції ГУ НП в Дніпропетровській області 30.10.2017 внесено відомості до ЄРДР та розпочато кримінальне провадження № 12017040030003557 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивач посилався на те, що станом на 10.06.2019 відповідачем завдану шкоду не відшкодовано.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 відмовлено у позові Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення шкоди у розмірі 661165,76 грн повністю. Судові витрати покладено на позивача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Предметом даного спору є вимога про стягнення збитків у розмірі 661 165,76 грн, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов угоди, а саме, втрати переданих позивачем цінностей.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За правилами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.
Положеннями статті 5 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" передбачено, що до загальної структури державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить, зокрема, головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" визначено, що головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України призначені для організації і забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління та інших юридичних осіб відповідно до законодавства.
Пунктом 4 частини 1 статті 15 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" передбачено, що для забезпечення виконання покладених на неї обов'язків Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право надавати фізичним або юридичним особам на договірних засадах послуги, безпосередньо пов'язані із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Положеннями Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 29.09.2016 № 600 (надалі - Порядок), встановлено особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до пункту 5 частини 5 та пункту 4 частини 6 статті 10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", Переліку платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105.
У вказаному Порядку визначено, зокрема, наступні терміни:
- замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком на договірних засадах;
- цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105 затверджено Перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, серед якого зазначено, зокрема, доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою: без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку; з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку.
Статтею 2 Закону України "Про поштовий зв'язок" визначено, що відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про поштовий зв'язок" поштовий зв'язок спеціального призначення - складова частина поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів.
Пунктами 8, 13, 14 частини 1 статті 1 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" визначено, що спеціальний зв'язок - зв'язок, що забезпечує передачу секретної та/або службової інформації шляхом застосування відповідних організаційних та технічних заходів; система спеціального зв'язку - сукупність обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі, технічного та криптографічного захисту інформації, що організаційно, технічно та функціонально поєднані в єдине ціле, призначена для забезпечення користувачів спеціальним зв'язком; засіб спеціального зв'язку - апаратний, апаратно-програмний засіб, який призначений для обробки інформації з обмеженим доступом у складі системи спеціального зв'язку, але не реалізує криптографічних перетворень інформації.
Аналізуючи наведені положення законодавства, суд першої інстанції вірно зазначив, що фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України і регулюється нормами Закону України "Про поштовий зв'язок" з урахуванням особливостей, передбачених нормами спеціального законодавства, а діяльність у сфері фельд'єгерського зв'язку здійснюється відповідно до законодавства України.
За змістом статті 13 Закону України "Про поштовий зв'язок" оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.
Відповідно до пункту 30 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (надалі - Правила надання послуг поштового зв'язку), у внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання.
Згідно з пунктом 32 Правил надання послуг поштового зв'язку (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати: вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї (крім несправних частин рушниць, які відправляються магазинами мисливських і рибальських знарядь, правлінням Товариства мисливців і рибалок на адресу заводів-виробників або майстерень з ремонту рушниць, а також цими заводами або майстернями на адресу відповідних магазинів і правління Товариства мисливців і рибалок), холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства; токсичні та радіоактивні речовини, ртуть, кислоти, отруйні, їдкі речовини; тварин та отруйні рослини; національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту; харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 57 Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що сума оголошеної цінності внутрішнього поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та можливих витрат на відновлення документів, що пересилалися, у разі їх втрати.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що фельд'єгерським зв'язком, як зв'язком спеціального призначення, що входить до системи поштового зв'язку України, забороняється пересилати національну та іноземну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), а сума оголошеної цінності поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення.
Тобто, пересилання грошових коштів, фельд'єгерським зв'язком, шляхом їх вкладення у цінне відправлення, було прямо заборонено Законом України "Про поштовий зв'язок".
Крім того, законодавством передбачений спеціальний порядок перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні.
Так, відповідно до пункту 1.2 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 20.10.2004 №495 (надалі - Інструкція № 495), ця інструкція визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України (далі - банки) типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам'ятними монетами та банківськими металами в касах банків.
У пункті 1.4 Інструкції № 495 визначено, що бухгалтерський облік операцій банків з готівкою здійснюється за такими балансовими та позабалансовими рахунками, зокрема, 1001 А "Банкноти та монети в касі банку"; 1007 А "Банкноти та монети в дорозі".
У розділі 3 Інструкції № 495 передбачено облік операцій з підкріплення банків готівкою.
Так, відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Інструкції № 495 банк має відображати операції зі здавання готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1007; Кредит - 1001, 1002; після надходження коштів на коррахунок банку: Дебет - 1200; Кредит - 1911; одночасно: Дебет - 1911; Кредит - 1007. Банк має відображати операції зі здаванням готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку через підрозділи перевезення цінностей та інкасації коштів іншого банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1811; Кредит - 1001, 1002; після надходження на коррахунок банку коштів як оплати за готівку: Дебет - 1200; Кредит - 1811.
Згідно з пунктом 4.4 Інструкції № 495 бухгалтерський облік операцій з передавання готівки між банком та його філіями (відділеннями) та між філіями (відділеннями) одного банку визначається банком самостійно з урахуванням його облікової політики, з дотриманням законодавства України, цієї Інструкції № 495.
Крім того, загальний порядок забезпечення банків готівкою та порядок передавання готівки банками своїм філіям передбачено Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 01.06.2011 №174 (надалі - Інструкція № 174), зокрема, її пунктом 3 Розділу ІІ.
За правилами пункту 3.1 розділу ІІ Інструкції № 174 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) банк (філія) має право самостійно передавати готівку своїм філіям (банку), відділенням або іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місця розташування на території України.
Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІ Інструкції № 174 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) банк (філія, відділення) видає готівку банку-отримувачу за прибутково-видатковим касовим ордером та довіреністю (через уповноважену особу) або за описом цінностей у національній валюті України, що перевозяться (далі - опис цінностей), прибутково-видатковим касовим ордером та дорученням на перевезення валютних цінностей (через інкасаторів).
Пунктом 3.5 розділу ІІ Інструкції № 174 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі передавання банком (філією) готівки національної валюти своїм філіям та іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місцезнаходження не пізніше наступного робочого дня надсилається повідомлення про передавання готівки як банком (філією), що передає готівку, так і банком (філією), що її одержує, відповідному відділу (управлінню) грошового обігу в регіоні засобами програмного комплексу "Автоматизація оброблення заявок банків на підкріплення готівкою, вивезення її надлишків і не придатних до обігу банкнот і монет" або, як виняток, засобами електронного зв'язку за погодженням із відділом (управлінням) грошового обігу в регіоні. У повідомленні про передавання готівки на кожний окремий опис мають зазначатися: у разі передавання готівки - найменування банку (філії, відділення), що передав готівку, дата видачі готівки, сума готівки та найменування банку-отримувача (філії, відділення); у разі отримання готівки - найменування банку (філії, відділення), що одержав готівку, дата видачі готівки, дата отримання готівки, сума готівки та найменування банку-відправника (філії, відділення).
На час передачі позивачем відправлень службовій особі фельд'єгерського зв'язку, порядок вивезення (інкасації) валютних цінностей із філій банків був передбачений Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45 (надалі - Інструкція № 45).
Вказаною Інструкцією № 45 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачений спеціальний порядок вивезення готівки, який визначає відповідні заходи щодо збереження вмісту мішків із готівкою та іншими цінностями та передбачає складання відповідних документів на різних етапах здійснення переміщення цінностей.
Відповідно до положень пункту 5 Розділу І Інструкції № 45 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) перевезення валютних цінностей - переміщення в установленому порядку транспортними засобами валютних цінностей, яке здійснюють інкасатори між банківськими установами, між Національним банком і банківськими установами та в структурі Національного банку; послуги з інкасації - це перелік послуг, до яких належать: вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між Національним банком та банківськими установами, між банківськими установами, їх філіями, відділеннями та від них до банкоматів, пунктів обміну валют і у зворотному напрямку; власні сили банку - бригада інкасації підрозділу інкасації банку або уповноважена особа банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою.
Згідно з пунктом 1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції№ 45 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) перевезення валютних цінностей між банківськими установами (юридичними особами) здійснюється власними підрозділами інкасації, інкасаторами Національного банку або підрозділами інкасації інших банківських установ на підставі укладених договорів.
В силу приписів пункту 3 Глави 1 Розділу ІІІ Інструкції № 45 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється з урахуванням вимог додатка 2 до цієї Інструкції власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ згідно з вимогами Положення з використанням визначених відповідно до цього порядку окремих документів, серед яких прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою (додаток 7), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8). Допускається додаткове використання інших документів, розроблених банком для виконання визначених у Положенні про підрозділ завдань щодо внутрішньобанківських перевезень цінностей.
Таким чином, порядок доставки підкріплень готівки визначається Інструкцією № 45 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), а доказом передачі валюти особам уповноваженим на її перевезення та факт дотримання Замовником вимог законодавства, що регулює порядок вивезення готівки із власних філій в іноземній валюті, може бути супровідна відомість (додаток 7 до Інструкції), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8 до Інструкції).
Отже, з огляду на положення пункту 3 Глави 1, пункту 1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції № 45 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 32 Правил надання послуг поштового зв'язку, вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між банківськими установами, їх філіями, відділеннями здійснюється власними силами банку (тобто бригадою інкасації підрозділу інкасації банку або уповноваженою особою банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою) або інкасаторами Національного банку, а пересилання національної валюти (крім нумізматичних монет та їх колекцій) та іноземної валюти у внутрішніх поштових відправленнях заборонено в силу прямої норми законодавства.
Як встановлено колегією суддів, всупереч встановленої процедури замовник передав виконавцю цінне відправлення, до якого було вкладено грошові кошти у національній валюті в розмірі 661 165,76 грн.
Вкладаючи у відправлення готівкові кошти, позивач мав усвідомлювати порушення ним умов угоди та законодавчо встановлену процедуру перевезення валютних цінностей та відповідно мав передбачити очікувані ризики такого порушення.
При цьому, відповідно до ст. 7.3 угоди саме на замовника покладена відповідальність за вміст відправлення, оформлення, упаковку і правильність вказаної адреси.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом частини 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
В силу вимог частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення заподіювача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками, покладено на потерпілу сторону.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач, як потерпіла сторона, повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та надати докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу, як заподіювачу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Таким чином, протиправна поведінка позивача, який порушив умови договору та вимоги чинного законодавства, не надає йому права вимагати від відповідача відшкодування збитків, оскільки захисту підлягає лише законна та добросовісна поведінка учасника правовідносин.
При цьому, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З конструкції частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з порушенням своїх зобов'язань, які виникають з цих правовідносин, є формою зловживання правом.
Частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з тим відповідно до частини 3 статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2 - 5 статті 13 цього Кодексу, зокрема, відмовити у захисті права, яким особа зловжила.
Враховуючи вищевикладене, таке право особи, як відшкодування збитків, у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням іншою стороною свого обов'язку за договором, має ставитися у пряму залежність від добросовісності виконання другою стороною положень такого договору, в даному випадку, пасивного обов'язку щодо утримання від пересилання фельд'єгерським зв'язком грошових коштів без дотримання встановленої законом процедури.
Тобто, при встановленні наявності підстав реалізації стороною свого права на відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням іншою стороною умов договору суд враховує, також, добросовісність виконання іншою стороною, покладених на нею договором обов'язків.
Намагання позивача пересилати грошові кошти способом, який прямо заборонений законом, є формою зловживання правом. В свою чергу, зловживання не може мати результатом користування благами, які отримані шляхом такого зловживання. Зловживання як таке не підлягає судовому захисту.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 910/2738/17, від 24.06.2019 у справі № 910/1398/17, від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17, від 10.03.2020 у справі № 908/3209/16.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що місцевий господарський суд неправильно кваліфікували встановлені у справі обставини, припустилися неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють питання відшкодування збитків у договірних відносинах.
Інші доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав колегією суддів також не встановлено.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19 - без змін.
Матеріали справи №910/8184/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.10.2020.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Ю.Б. Михальська
К.В. Тарасенко